Бурчак (Стародубщина)

Бурчак (російською: Бурчак) — село української Стародубщини, в межах Мглинської сотні. Лежить на півночі Західної Стародубщини в низовині річок Воронуса та Судинка.

Перші заселення общини відомі з літописів 15-го століття, а поселення в межах 16-го століття, знаходиться на південь від центру округи (сотні) — містечка Мглин.

Опис

Село Бурчак знаходиться в низині річечок Кокот (притоки річки Судинка) та Ільшань (притоки річки Воронуси), по обидва береги останньої і селилися поселенці. Поруч поселення наявні й інші водні ресурси, зокрема: всі поля помережині ставками та озерцями, в поймі річки каскади із рукотворних та природніх водойм, а ще кілька комплексів торфовищ. Одразу за селом, з півдня, розрісся великий дубово-березовий лісовий масив із незначинми ялиновими та ліщиновими посадками.Загалом рельєф довкола села достатньо рівнинний, коливання висот в межах 180-190 метрів, із невеличкими підвищеннями (пагорбами) до 200 метрів. Континентальні кліматичні умови сприяють тривалій й холодній зимі (найхолодніше в січні) та короткому й м`якому літу (найспекотніше у липні).

Від ХІ століття, необжиті землі Стародубщни стали вотчиною Чернігівських князів династії Ольговичів.Завдяки опіки молодших князів намісників (таке їх було положення в ієрархії Київської Русі) ці землі стали обживатися слов`янським людом й невдовзі постало чимало містечок та поселень. З роками, віками, Стародубщина обживалася під опікою Литви, Московщини чи Польщі, сюди селилися вихідці з українських земель, які в густих лісах шукали прихисток від, спершу, набігів кочовиків, а потім наскоків кримських татар і турків чи царських посіпак-московитів. В часи Гетьманщини, відбулася друга, найбільша, хвиля заселення Стародубщини, постало чимало поселень українців, що потерпали від польського гніту й припали під опіку козацьких дружин, що домінували в краї кілька століть. Саме в ці часи, ймовірно, й були перші поселенці-лісоруби на території сьогоднішнього села Бурчак. Кілька століть російського поміщицько-кріпосницького гніту відобразилися на селянській господарській складовій краю. В епоху індустріальних та світських революцій виникли культурно-просвітницькі течії та гуртування вільнолюбних селян, більшість з них тяжіли до українського етносу, як складової частини Сіверщини на Чернігівщині. Відтак при формуванні перших українських національних державних формувань, початку ХХ століття, Стародубщина стала північною окраїною українських земель. З середини ХХ століття общину, разом зі всією Стародубщиною, було захоплено більшовицькою Росією. З тих пір воно приналежне до Російської Федерації, зокрема: Мглинському району, Брянської області.

Село доволі віддалене від адміністративного центру Соколівської общини: села Соколівка (в 9 кілометрах на південь від його центру), та межує з селами та поселеннями: Нове Життя (з південного заходу), Чорноводка (з півночі), Студинка (з північного заходу), В`юнище (з південного сходу), Зимодровка (зі сходу), Дунаївщина та (з північного сходу).

Проживаючи подалі від центрів культури та економіки краю, більшість мешканців не витримали лихої долі й виселилися. Лише поодинокі й пристаркуваті поселенці залишилися й працювали на своїх селянських господарствах, не маючи можливості працювати на підприємствах містечок Мглин та Унеча. Додатковим призаробітком є їхні промисли в лісі (на заготівлі деревини та збиранні грибів і ягід), а також розробки торф`яників (як легально, так і самостійно). Тепер, з початку 2000-х років, внаслідок економічної бездіяльності російської влади — поселення стає пусткою.