Першиків

Першиків (російською: Першиков) — колишній хутір-поселення української Стародубщини, в межах Мглинської сотні. Лежить на півночі Західної Стародубщини в низовині річок Тезна та Іпуть. Перші заселення общини відомі з літописів 15-го століття, а поселення в межах 20-го століття, знаходиться на північний захід від центру округи (сотні) — містечка Мглин.

Опис

Поселення Першиків знаходиться майже в низині річки Іпуть та Тезни (притоки річки Іпуть), на правому березі останньої селися перші поселенці. Поруч поселення наявні й інші водні ресурси: всі поля помережині ставками та озерцями, в поймі річки каскади зі стариць та природніх водойм. Довкола села, розрісся великий лісовий масив із дубово-березовими та ялиново-сосновими і ліщиновими посадками. Загалом рельєф навколо Першикова достатньо рівнинний, 140 метрів, із невеличкими підвищеннями (пагорбами) до 150 метрів. Континентальні кліматичні умови сприяють тривалій й холодній зимі (найхолодніше в січні) та короткому й м`якому літу (найспекотніше у липні).

Від ХІ століття, необжиті землі Стародубщини стали вотчиною Чернігівських князів династії Ольговичів.Завдяки опіки молодших князів намісників (таке їх було положення в ієрархії Київської Русі) ці землі стали обживатися слов`янським людом й невдовзі постало чимало містечок та поселень. З роками, віками, Стародубщина обживалася під опікою Литви, Московщини чи Польщі, сюди селилися вихідці з українських земель, які в густих лісах шукали прихисток від, спершу, набігів кочовиків, а потім наскоків кримських татар і турків чи царських посіпак-московитів. В часи Гетьманщини, відбулася друга, найбільша, хвиля заселення Стародубщини, постало чимало поселень українців, що потерпали від польського гніту й припали під опіку козацьких дружин, що домінували в краї кілька століть. Кілька століть російського поміщицько-кріпосницького гніту відобразилися на селянській господарській складовій краю. В епоху індустріальних та світських революцій виникли культурно-просвітницькі течії та гуртування вільнолюбних селян, більшість з них тяжіли до українського етносу, як складової частини Сіверщини на Чернігівщині. Відтак при формуванні перших українських національних державних формувань, початку ХХ століття, Стародубщина стала північною окраїною українських земель. Саме в ці часи, ймовірно, й були перші поселенці-лісоруби на території сьогоднішнього поселення Першиків. З середини ХХ століття общину, разом зі всією Стародубщиною, було захоплено більшовицькою Росією. З тих пір воно приналежне до Російської Федерації, зокрема: Мглинському району, Брянської області.

Поселення Першиків найвіддаленіше від адміністративного центру Червонокосарівської общини: села Червоні Косарі (в 15 кілометрах на південний захід від його центру), та межує з селами та поселеннями: Красне (з заходу), Великий Бір (із північного сходу), Кадецьк (зі сходу), Старий Дроків (з південного заходу), Веселий та Костеничі (з південного сходу).

Проживаючи подалі від центрів культури та економіки краю, частина мешканців Першикова не витримали лихої долі й виселилися. Лише поодинокі й пристаркуваті поселенці залишилися й працювали на своїх селянських господарствах, не маючи можливості працювати на підприємствах містечка Мглин та Сураж. Додатковим призаробітком є їхні промисли в лісі (на заготівлі деревини та збиранні грибів і ягід), рибальство, мисливство, а також розробки торф`яників (як легально, так і самостійно). Тепер, з початку 2000-х років, внаслідок економічної бездіяльності російської влади — поселення остаточно перетворилося в пустку.