Шосткинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №7

Стукало Антон

Стукало Антон Сергійович

(21 вересня 1998 – 7 травня 2024)

Стукало Антон Сергійович народився 21 вересня 1998 року у селищі міського типу Чупахівка Охтирського району Сумської області.

Батьки сприймали його народження, як подарунок долі, тому зробили все, щоб Антон ріс здоровим, веселим, добрим та лагідним.

Освіту майбутній воїн почав здобувати з 2004 року у школі №8.

Хлопця вабили техніка та спорт, захоплювали сильні і мужні люди, у яких він вчився наполегливості у досягненні мети. Його завзятість надихала і спонукала брати приклад.

Любов до спорту привела Антона у 2008 році до спортивного класу школи №4, де він займався баскетболом і легкою атлетикою. Після травми у 2010 році став навчатися у школі №1, яку і закінчив у 2015 році.

Ще одним захопленням юнака була поезія, він складав вірші та неперевершено, проникливо читав реп. Колискові пісні мами Наталі Миколаївни Пилипенко, її любов і віра відгукнулися у душі Антона почуттям безмежної вдячності до найріднішої людини у світі, саме їй він присвятив одну із перших своїх пісень.

Юнак ріс у спадковій педагогічній родині, педагогічна діяльність якої охоплює 3 покоління учителів, тому після закінчення школи вирішив продовжити сімейну традицію – стати вчителем фізичного виховання.

У 2015 році вступив на факультет фізичного виховання Сумського державного педагогічного університету. У профілакторії "Лісний“ Антон працював вожатим під час літнього оздоровчого відпочинку дітей.

Роки його навчання припали на часи початку АТО, тому хлопець у 2017 році кардинально міняє свій життєвий шлях – стає до лав Національної гвардії України. Для цього Антон перевівся на заочне відділення факультету фізичного виховання Глухівського педагогічного університету та підписав контракт.

Під час навчання у місті Суми зустрів дівчину, у яку закохався. Незабаром молоді люди одружилися, чекали на двійню.

Але доля готувала для них черговий іспит: діти народилися передчасно, через 8 днів одна із дівчаток померла, а друга донечка до сьогоднішнього дня продовжує боротьбу за життя.

У 2019 році Антон вступив до Академії національної гвардії України на командно-штабний факультет. Під час навчання виявив себе як відповідальна, дисциплінована, товариська людина.

Початок повномасштабної війни Антон зустрів у Харкові і одразу, бувши курсантом, став на захист Батьківщини. Має нагороду «За оборону міста-героя Харків».

У березні 2023 року курсантське життя закінчилося прискореним випуском та врученням дипломів Президентом України Володимиром Зеленським.

За розподілом Антон потрапив до 1-ї Президентської бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка «Буревій» на посаду командира взводу.

Бойове хрещення прийняв у районі Білогорівки Луганської області. За проявлений героїзм та мужність лейтенант Стукало отримав нагрудний знак «За відвагу в службі». Неодноразово Антон (позивний «Маріо») давав інтерв’ю кореспондентам телевізійної служби новин.

За час служби проявив себе як відповідальний офіцер, що на перше місце ставив збереження життя своїх підлеглих. По-іншому він себе не мислив, це відзначали побратими лейтенанта Антона Стукала, серед яких він користувався беззаперечним авторитетом.

Після ротації з листопада 2023 року мужній воїн ніс бойову службу в районі Серебрянського лісу. У рідкі хвилини затишшя перша звістка для улюбленої мами: “У мене тут все добре”. Із найпекельніших точок він умів розказати їй про свою синівську любов букетом квітів, неочікуваним подарунком, теплим словом.Часто надсилав рідним фото пейзажів скаліченого лісу. Будував плани на майбутнє, мріяв про щасливе життя. У його дописах для близьких звучали іронія і радість, філософські роздуми і віра в майбутнє.

5 травня у світлий день Пасхи герой був поранений, але того ж дня повернувся в стрій.

7 травня 2024 року стало справжнім ударом для всієї родини – у с-щі Діброва Сіверськодонецького району на Луганщині ворожий снаряд обірвав на злеті життя 25-річного старшого лейтенанта, заступника командира 12 роти оперативного призначення (на БМП) по роботі з особовим складом 4 батальйону оперативного призначення 1 Президентської бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка "Буревій" НГУ , позивний «Маріо», Стукала Антона Сергійовича.

17 травня громада простилася із захисником. Поховали разом із донечкою.

За проявлену мужність нагороджений медалями «За оборону рідної держави» та «Ветеран війни».

У невимовній скорботі й колектив: "Загинув наш вожатий Антон Стукало. Біль, сльози, відчай. Вічна пам’ять тобі, Антоне. Слава Герою. Земний уклін та щирі співчуття мамі Наталії та рідним, – написала колега Антона Ольга Хроменко.

Зі сторінки Фейсбуку Антона 21.02.2023: "Думками я повертаюсь до фільму "На Західному фронті без змін". Спочатку вони веселі, з піднятими моральним духом йдуть співаючи. На війну. Вони жартують та подумки бажають лютого бою. У них спрага по пригодам та викликам.

Але потім. Потім йде перший бій. Артобстріл. Запах пороху та страх. Кілограми бруду на таланах, які треба тягнути за собою чавкаючи по окопу. Бронежилет та шолом такі важкі і незручні в якийсь момент стають частиною тіла. Продовженням шкіри. Стає трохи дивно. Ти оглядаєш себе перевіряючи чи точно вони на тобі. В них вже зручно спати, бо спати хочеться завжди. Всі цінності та "блага" летять шкереберть. Хочеться жити, їсти і трохи поспати. Хоча ні. Не трохи.

Обстріли продовжуються. Воїни проводжають перші втрати.

І починають все розуміти. Причому чим більше часу ти був з тим на щиті, тим більш тебе зачіпає війна. Сама смерть ніби бʼє тебе по плечу зверхньо кажучи: - з дороги! Ти падаєш і звичайно встаєш. Бо розумієш, що ваша зустріч з нею відбудеться явно не сьогодні.

До цього розуміння додасться ще те, що люди дуже смертні. Що все серйозно. Жорстко і жорстоко. Другого шансу тут може і не бути. Цінність годин, днів підвищується до абсолюту. Війна, це не тільки про тримання позиції, окопу.

Не тільки стрільба та тягнуча чорна втома. Це багато боротьби з самим собою. Ти вже розумієш чого ти вартий. Хто ти є. Наскільки далеко готовий зайти. І що межа - Є.

Я сказав би, що віра в себе наша велика проблема. Незалежність не отримують безкоштовно. За неї треба битись... "

Наказом Президента України Антона Стукала нагородили орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно, 16.10.2024).