Василь Баранов народився 31 травня 1980 року. До Шостки переїхав, коли йому було 8 років, навчався в школі № 12. Хлопчик з дитинства займався спортом у місцевому клубі «Патріот», де показав блискучі результати. Мав спортивні досягнення з айкідо, брав активну участь у спортивних змаганнях і отримав багато нагород. 

Згодом юнак закінчив Шосткинське вище професійне училище № 13 за професією «токар», потім навчався у СумДУ та здобув вищу освіту за «спеціальністю інженер-будівельник». Василь був пекарем в м. Суми та деякий час – менеджером, пізніше працював за своєю спеціальністю на будівництві у Києві.

2006 рік став новою, яскравою сторінкою життя – Василь одружився. В 2007 р. народилася донька Дар’я, в 2013 р. – синочок Ваня . Василь Юрійович був люблячим татом, турботливим сином, найкращим чоловіком. За словами бойових побратимів, родина для нього завжди була на першому місті. Всім він запам’ятався щирою та доброю людиною з відкритим серцем. Всім він запам’ятався щирою та доброю людиною з відкритим серцем. 

«Завжди усміхнений і приязний, спокійний і позитивний… Як би не було важко, Василь ніколи не скаржився на життя. Він постійно наполегливо працював, щоб утримувати родину», – такими словами згадують героя його друзі.

У 2021 році родина придбала житло і переїхала жити в Ірпінь на Київщині. Василь мав дуже багато друзів, останнім часом полюбляв спортивну рибалку.  Щаслива сім’я будувала плани на майбутнє. Та почалася велика війна. 

На початку повномасштабного вторгнення Василь відвіз дружину з дітьми до родичів, а сам пішов записуватись до лав тероборони. Охочих було багато, перевагу надавали тим, хто мав військовий досвід. Коли у місті стало небезпечно, поїхав із родиною у селище Сколе на Львівщині. Там відразу вирушив до військкомату. Мріяв потрапити у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду, де на той час вже служили два його друга. Кілька разів чоловіку відмовляли, але він був наполегливим.

У травні Василь поїхав у Кам'янець-Подільський на навчання. 5 червня його відправили в Охтирку на Сумщині. Коли в липні чоловік востаннє був удома, зізнався дружині, що перевівся у 54-ту окрему механізовану бригаду імені гетьмана Івана Мазепи і їде на Донеччину. Там служив на посаді сапера та водія. 

Однією з яскравих рис характеру Василя Баранова була вимогливість до себе. У дорученій справі він повинен бути найкращим – до мети йшов до кінця, прагнув досконалості.

«Василь ніколи не сидів без діла. Він завжди щось робив. був завзятим. Таким його запам'ятали і побратими», – сказала дружина загиблого Любов. 

Старший солдат Баранов Василь Юрійович героїчно загинув 17 вересня в селищі Спірне Бахмутського району Донецької області. Коли почався мінометний обстріл, боєць був на позиції. Йому не вистачило півтори секунди, щоб заскочити в бліндаж.

«Клята і жорстока війна забрала батька, чоловіка, сина, друга... Маленький цвинтар при в'їзді в наше місто все збільшується, щоб ми жили, щоб ми щось переосмислили. Віруючі хай помоляться за душу спочилого, невіруючі нехай згадають добрим словом і вшанують пам'ять. І всі нехай усвідомлять свій пожиттєвий борг перед родичами, вдовами, дітьми тих, хто віддав найбільше, чим можна пожертвувати, – своє життя. R.I.P. Спочивай, Друже Васильок... Вічна і світла пам'ять, Герою....» – написав друг Дмитро Даниленко.

23 вересня 2022 року Василя поховали на Алеї Слави у Шостці. У військовослужбовця залишилася молода дружина, син і донька. 

Захиснику було 42 роки. 

Указом президента України від 13.06.2023 Аносов Олексій Андрійович нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 

Посилання 

Шостк.INFO 1, 2

Відео Акцент, Телеком-Сервіс