У Давній Індії скульптура була одним із провідних видів мистецтва. На території країни існувало кілька регіональних шкіл скульптури, серед яких найбільшими були гандхарська, матхурська та школа Амараваті.

У художньому стилі гандхарської школи поєднувалися буддійські, греко-римські та середньоазійські традиції. Саме тут були створені перші зображення Будди. У матхурській школі особливого значення набула не лише релігійна тематика (фігури індуїстських божеств та Будди), а й світська (фігури правителів, визначних осіб). Твори школи Амараваті загалом відповідають буддійському мистецтву, їх відрізняють витончене зображення людських фігур та виразна життєвість сюжетів. 

Окрім зображень божеств, індійські митці створювали чимало статуй царів і цариць, які зазвичай розташовували в храмах навколо головного бога.

Хоча скульптура в Індії протягом тисячоліть була як найвища форма мистецтва, спостерігалися ще ранні високорозвинені форми традиційного індусам живопису. 

Індійський класичний живопис можна умовно розділити на два види:                                                           настінну картину (фреску) і мініатюру.

Мініатюра (фр. miniature, від лат. minium — мініут, сурик, якими в давнину оздоблювали рукописні книги) — твір образотворчого мистецтва невеликого розміру в рукописах, книгах, на полотні, різноманітній тканині тощо, відзначається особливо тонкою технікою виконання візерунків та подій. 

Існували різні школи мініатюри у різних регіонах.