24.04.2020р. Тема: Поняття соціальної мобільності, комунікації та комунікативності

Запитання

1. Усе наше життя — це рух вперед, до мети. Як ви розумієте ці слова?

2. А які цілі перед собою ставите ви?

3. Кожен з вас хоче бути успішним. Як же цього домогтися?

Мабуть, повністю готових рецептів немає, але сьогодні на уроці ми з вами спробуємо відповісти на дуже важливі питання: Що допомагає людині дістатися вищих соціальних щаблів у суспільстві? Як знайти своє покликання, стати успішним? У вас на партах є аркуші, на яких ви спробуєте записати умови успішності для себе.

Характеризуючи будь-яке суспільство, ми звертаємо увагу на форми об'єднання людей: це групи, спільноти, які і складають дуже важливу соціальну сферу.

Дати письмову відповідь на питання

1. Яка наука вивчає соціальне життя суспільства?

2. На минулих заняттях ви вже вивчали поняття «соціальна диференціація». Що воно означає? 3. На уроках історії та суспільствознавства ви вивчали різні типи суспільних відносин. Чи будь-якому суспільству властиве соціальне розшарування?

— Бувають різні види соціальної диференціації, давайте їх згадаємо.

Диференціація передбачає не тільки виділення певних груп, але й певну нерівність між ними з точки зору суспільного становища (обсяг і характер прав, привілеїв, обов'язків, впливу).

Запитання

— Чи можна цю нерівність усунути? Як вважають вчені?

Теорії щодо усунення соціальної диференціації

1. Марксизм — усунення соціальної нерівності за допомогою зміни економічної системи.

2. Інша точка зору — розшарування зла, але воно неминуче з ним необхідно змиритися.

3. Нерівність — позитивне явище. Вона змушує людей прагнути вдосконалення у суспільних відносинах. Соціальна однорідність — загибель.

Соціальна рівність — це рівність перед законом, рівність прав і можливостей.

Разом з тим рівність можливостей не передбачає однакових результатів. Документи ООН передбачають завдання створити рівні можливості для забезпечення добробуту нинішніх і майбутніх поколінь.

Дати письмову відповідь на питання

1. Що є елементами соціальної структури суспільства?

2. Назвіть критерії, покладені в основу поділу суспільства на страти. 3. А чи можна змінити власне місце в суспільстві?

4. Яким чином це відбувається?

5. Чи завжди суспільство створює можливості, щоб людина мала змогу перейти з однієї соціальної групи до іншої?

►► Соціальна мобільність

Таланти народжуються в усіх соціальних верствах і класах. Якщо не існує бар'єрів для соціального руху, можна передбачити велику соціальну мобільність, коли деякі люди швидко досягають високого соціального статусу. Усі переміщення людини або соціальної групи становлять процес соціальної мобільності.

Соціальна мобільність — це зміна місця, яке посідають людина або група людей у соціальній структурі.

Одне із перших визначень соціальної мобільності дав відомий соціолог Пітірім Сорокін.

Соціальна мобільність — це будь-який перехід індивіда, групи або соціального об'єкта, або цінності, створеної або модифікованої завдяки діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої, в результаті чого соціальне становище індивіда або групи змінюється.

Розрізняють декілька типів соціальної мобільності.

1. Вертикальна мобільність — сукупність взаємодій, які сприяють переходу індивіда з одного соціального шару в інший. Графічно вертикальну мобільність позначають ↑.

2. Горизонтальна мобільність — перехід індивіда від однієї соціальної позиції до іншої, що перебуває на тому ж рівні (наприклад, зміна місця проживання, перехід з однієї сім'ї в іншу, з однієї релігійної групи в іншу). В усіх випадках індивід не змінює соціального шару, до якого належить. Графічно горизонтальну мобільність позначають ®.

Одним із прикладів вертикальної соціальної мобільності може бути життя і творчість знаменитої французької співачки Едіт Піаф. Її народження було насмішкою долі: мати співачка народила її просто на тротуарі, поки батько шукав візника. Першою пелюшкою майбутньої зірки Едіт Джованні Гасьон — таке справжнє ім'я Едіт Піаф — стала шинель поліцейського. Її виховувала бабуся, що мала пристрасть до алкоголю. Із 8 років Едіт почала допомагати батькові, виступаючи на вулиці. Вона пізнала все: голод, злидні, презирство, смерть малолітньої дочки... Проте не розгубила свій талант, змогла вийти на сцену, навчилася співати під акомпанемент, створила свій репертуар і... стала знаменитою. На сцену Едіт завжди виходила в чорній сукні. Хтось із критиків зауважив, що на тлі плаття, її руки, чудові, витончені, які вона піднімала під час співу, пурхали наче метелики. Публіка захоплювалася нею — до Піаф прийшли гроші і слава. Едіт зуміла із найнижчих верств суспільства переміститися нагору. Але це аж ніяк не казка про Попелюшку. Щоб досягти успіху, співачці довелося виявити силу волі, твердість характеру.

Суспільство може підвищувати статус одних індивідів і знижувати статус інших.

Завдання письмово в зошитах

— Зобразіть графічно у зошиті вертикальну та горизонтальну мобільність за такими позиціями:

а) зміна професії: робітник став інженером (↑);

б) переїзд з одного міста в інше без зміни професії (→);

в) підвищення кваліфікації в рамках однієї професії, наприклад, інженер — провідний інженер (↑);

г) підвищення рівня освіти (технік, здобувши вищу освіту, став начальником цеху) (↑);

д) пониження в посаді (↓).

Шляхи, якими відбувається переміщення людей з одних соціальних груп до інших, називають каналами соціальної мобільності, чи соціальними ліфтами.

Прикладами може бути: армійська служба, здобуття освіти, оволодіння професією, укладання шлюбу, придбання майна.

Надзвичайно актуальним сьогодні для вас може стати роль майбутньої професії як соціального ліфта. Вибравши гуманітарний профіль, ви вже визначаєте, що ваша професія буде у сфері взаємин людина-людина. Вивчаючи тему соціальної мобільності, можна замислитись над тим, чи користується попитом обрана вами професія в нашому місті, чи зможете ви пропонувати свої професійні здібності на ринку праці в іншому місті або регіоні.

Соціальна мобільність залежить від структури суспільства і безпосередньо від індивіда.

Приклади «закритого» суспільства з низькою соціальною мобільністю — патріархальне, традиційне суспільство, касти в Індії та деяких країнах Африки, замкнені групи, обмежений доступ до статусної групи.

Індустріальне, «відкрите» суспільство характеризується високою соціальною мобільністю. У такому суспільстві немає заборон на професії, шлюби, зміну місця проживання.

У межах одного суспільства й на окремих етапах його розвитку соціальна мобільність може бути різною (революції, війни, реформи).

Дати письмову відповідь на питання

— Що в соціальній мобільності залежить від людини?

►► Соціальна комунікація

Соціальна комунікація (англ. social communication) — це обмін між людьми або іншими соціальними суб'єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо.

Цей обмін зумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві.

Можна виділити декілька основних підходів до розуміння сутності соціальної комунікації в сучасній науці. Зокрема, комунікація розглядається як:

• механізм, завдяки якому забезпечується існування та розвиток людських відносин, який включає в себе всі розумові символи, засоби їх передання у просторі та збереження у часі (Чарльз Кулі);

• обмін інформацією між складними динамічними системами та їх частинами, які здатні приймати інформацію, накопичувати її та перетворювати (Аркадій Урсул);

• інформаційний зв'язок суб'єкта з тим чи іншим об'єктом (Мойсей Каган),

• спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосування людей (Тамотсу Шибутані);

• акт відправлення інформації від мозку однієї людини до мозку іншої (Пол Сміт, Кріс Беррі,Алан Пулфорд);

• специфічний обмін інформацією, процес передання емоційного та інтелектуального змісту (Андрій Звєрінцев, Альвіна Панфілова).

Виділяють три основні (базові) функції соціальної комунікації:

1. Інформаційна функція означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві передається інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси.

2. Експресивна функція визначає здатність соціальної комунікації передавати оцінну інформацію про предмети або явища.

3. Прагматична функція означає, що соціальна комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та реакції.

Комунікація походить від лат. communicatio — єдність, передання, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом communico — роблю спільним, повідомляю, з'єдную.

Поняття «комунікація» може вживатись у декількох значеннях:

• соціальна комунікація, спілкування між людьми та іншими соціальними суб'єктами;

• телекомунікації або зв'язок за допомогою технічних засобів;

• певна система, за допомогою якої забезпечують сполучення між віддаленими об'єктами, наприклад: підземні комунікації, транспортні комунікації, каналізаційні комунікації тощо.

Комунікативність (лат. communicatio — зв'язок, повідомлення) — сукупність істотних, відносно стійких властивостей особистості, що сприяють успішному прийому, розумінню, засвоєнню, використанню й передаванню інформації.

Висновки

1. Соціально мобільність необхідна, тому що є невід'ємною частиною культури в будь-якому сучасному індустріально розвиненому суспільстві.

2. За умов сучасного відкритого суспільства безпосередньо від нас залежить, яким буде ваше місце у суспільстві й, до якої соціальної групи належати.

3. Завдяки своїм власним зусиллям ви зможете змінити соціальне становище, переміститися з однієї сходинки соціальної драбини на іншу.

Практичне завдання

Учням пропонується скласти сенкан з основними поняттями уроку:

• соціальна мобільність;

• соціальний статус:

• соціальний ліфт.

V. Домашнє завдання

1. На прикладі своїх батьків, дідусів і бабусь, знайомих покажіть, як змінилося їхнє соціальне становище. З якими обставинами (здобуття освіти, переїздом з села в місто, зростанням або скороченням доходів) були пов'язані ці зміни?

2. Який канал соціальної мобільності ви вважаєте найбільш прийнятним для себе? Відповідь аргументуйте.

Тема: Еволюція уявлень про права людини в історії людства. Фундаментальні права і свободи людини, їх класифікація

Притча

«В один холодний зимовий день стадо дикобразів лежало тісною купою, щоб, зігріваючись разом, не замерзнути. Проте незабаром вони відчули уколи від голок одне одного. Потім, коли потреба зігрітися знову змусила їх присунутися ближче, вони знову відчули незручність. Так вони кидалися з однієї крайності в іншу, поки не лягли на помірній відстані одне від одного, за якої вони з найбільшою зручністю могли витримувати холод».

Дати письмову відповідь на питання

1. У чому сенс притчі?

2. Чому вона вчить?

3. Якими мають бути стосунки між людьми?

4. Чи завжди вдавалося людям знаходити таку «помірну відстань один від одного», щоб враховувати інтереси кожного?

►► Еволюція уявлень про права людини

Однією з основних проблем, яку має розв'язати світове співтовариство, є проблема прав людини. Шлях людства до нинішнього розуміння прав людини був складним і тривалим. Вже в первісний період, об'єднуючись за ознакою роду, племені, люди створювали правила поведінки, підкоряючись яким легше було вижити. Так з'явилися перші моральні норми, частину яких після утворення держави було закріплено спеціальними розпорядженнями, указами правителів і перетворено на обов'язкові вимоги. Вони дістали назви юридичних, чи правових, норм, за дотримання яких держава суворо стежила, а за порушення карало (закони Хаммурапі у Вавилоні XVIII ст. до н. е.).

У Давній Греції з'явилася ідея права як загальної приналежності. «Право не є чимось, що надається кожній людській істоті вже на тій підставі, що воно є людським і розумним», — стверджували грецькі філософи. Однак Давня Греція і Давній Рим були рабовласницькими державами, де ідея загальних і рівних прав людини була нездійсненна, так само як і в середньовіччі.

Першим кроком до утвердження прав людини стало прийняття англійської Великої хартії вільностей 1215 р. У ній говорилося: «Жодна людина не буде арештована або ув'язнена, чи позбавлена майна, чи оголошена поза законом, чи вигнана ... інакше як за законним вироком рівного йому і за законом країни». Хартія проголошувала деякі привілеї лицарства, селянства і городян.

Тільки в XVIII ст. спочатку в СІЛА була прийнята Декларація незалежності (1776 р.), а потім у Франції проголошена Декларація прав людини і громадянина (1789 р.). У цих документах стверджувалася рівність всіх людей у правах, що належать їм від народження. Ці документи започаткували реалізацію ідеї правової держави, для якої поняття «гідність особистості», «права людини», «свобода» є основними. Необхідність створення такої держави як гаранта прав і свобод людини довела історія XX ст.

1945 р. була створена Організація Об'єднаних Націй. Головним своїм завданням ООН проголосила підтримку і зміцнення міжнародного миру і безпеки, забезпечення прав людини в усьому світі. З цією метою були прийняті важливі міжнародно-правові акти, у яких були визначені основні стандарти прав і свобод людини. Це Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., яка рекомендувала всім країнам імплементувати стандарти цих прав у національну правову базу, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права та ін. Загалом за час свого існування ООН прийняла понад 70 міжнародних документів у галузі прав людини. Але найвизначнішими є саме ці три документи. У них втілені прогресивніші погляди світової спільноти з питань прав особистості. 10-го грудня у всіх країнах відзначається як День прав людини. 28 червня — день Конституції України, якій на сьогодні виповнилося уже 15 років.

Завдання письмово в зошитах

1. Вставте пропущені слова в тексті. Запропонованих слів більше, ніж повинно бути в тексті. Слова можуть повторюватися.

Слід визнати очевидними такі істини: всі люди створені ______, всі повинні бути _______ від народження, всі наділені деякими невідчужуваними ______ . Для забезпечення цих _________ засновані ________, що здійснюють справедливу владу. Держава ж встановлює _______ , які спрямовані на захист людей і забезпечення загального добробуту. (Життя, право, свобода, необхідність, рівність, закон, правило, уряд.)

2. Які із запропонованих висловлювань ви взяли б за епіграф до сьогоднішнього нашого уроку. Відповідь аргументуйте.

• Більш важливих і менш важливих прав і свобод людини і громадянина не існує.

• Обов'язки настільки ж важливі для характеристики соціального статусу людини, як і права.

• Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

• Права людини реальні тільки у правовій державі.

• Без прав і свобод особистість позбавлена честі і гідності, приречена на убоге, залежне існування.

• Інтереси особистості абсолютні, інтереси держави відносні.

• Кожна людина має обов'язки перед суспільством.

• Відстоюючи права, не можна забувати про обов'язки.

• Захищаючи свої права, треба вміти вчасно зупинитися і не перетворювати захист своїх порушених прав у спосіб помсти.

Робота з Конституцією України

1. Чи є в ній розділ, який стосується прав та свобод громадян?

2. Що таке обов'язки?

3. Для чого вони передбачені в Конституції України?

4. Як ви розумієте відповідальність людини і громадянина перед державою?

5. Яким чином держава несе відповідальність перед людиною, громадянином?

Гра «Політ на повітряній кулі»

Умова гри: ваша повітряна куля падає. Щоб врятуватися, вам необхідно залишити лише п'ять мішків, решту викинувши за борт. Усього в повітряній кулі 10 мішків з написами:

• «право на освіту»;

• «право на житло»;

• «право на свободу слова»;

• «право на рівність перед законом»;

• «право на життя»;

• «право на громадянство»;

• «право на свободу думки і релігії»;

• «право на охорону здоров'я»;

• «право заснувати сім'ю (укласти шлюб)»;

• «право на соціальне забезпечення».

Висновок. Із цього списку не можна вилучити жодного пункту, всі вони необхідні для повноцінного життя людини.

►► Фундаментальні права і свободи людини, їх класифікація

Права людини — це визнані і гарантовані державою можливості дій (правомочності) людини в описаній, зазначеній у законі сфері.

Свободи людини — сфери, галузі діяльності людини, у які держава не повинна втручатися.

Обов'язки — це заходи суспільно необхідної поведінки людини.

Згідно з Конституцією України ми можемо класифікувати права громадян як цивільні, соціально-економічні, культурні, політичні.

Права людини

• Універсальні — належать усім людям в усіх ситуаціях;

• природні — належать людям від народження тільки тому, що вони люди;

• є невідчужуваними — не можна довільно позбавити цих прав.

Запитання

— Навіщо потрібно вивчати права людини?

Чим більше людей будуть знати про права людини і намагатимуться жити за принципами, які містять в собі ці права, тим більша ймовірність, що права людини стануть не просто ідеальною моделлю, але й реальністю.

Наше суспільство не ідеальне. Які приклади порушень прав людини в Україні та у світі ви можете навести? (Учні наводять приклади.) Так, права людини порушуються. Їх потрібно захищати. Для цього існують документи щодо захисту прав людини, прийняті в усьому світі.

Права і свободи людини в документах

• Міжнародного рівня — Міжнародний білль про права;

• Загальна декларація прав людини 1948 р.;

• Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 рік;

• Міжнародний пакт про соціальні, економічні та культурні права;

• європейського рівня — Європейська Конвенція про захист прав людини та основних свобод;

• державного рівня — Конституція України.

Визначення понять

Хартія (лат. charta, відгрец. χαρτης;— папір, грамота), — за часів Середньовіччя і Нового часу назва деяких документів публічно-правового характеру (конституцій і актів), у яких було відображено політичні вимоги соціальних верств і класів. У наш час в міжнародному праві хартія — це правовий акт, який не має обов'язкової сили, за змістом майже завжди є декларацією і формулює загальні принципи і цілі будь-яких міжнародних домовленостей.

Білль (англ. bill — рукопис, грамота) — у Великобританії та інших англосаксонських країнах законопроект, який вносять у законодавчий орган.

Білль, прийнятий парламентом, називається актом або статутом (в Англії). За деякими актами назва «білль» зберігалася і після прийняття їх парламентом, наприклад Білль про права (1689). Біллі бувають публічні (public) та приватні (private).

Декларація — офіційний державний документ, що містить основоположні принципи зовнішньої або внутрішньої політики держави, основи діяльності міжнародних організацій.

Конвенція (лат. conventio — договір, угода) — різновид міжнародного договору, у якому прописані норми, що є юридично зобов'язувальним для сторін, які підписали цю конвенцію.

Пакт (від лат. pactum — договір, угода) — одне з найменувань різного роду міжнародних договорів, що мають велике політичне значення, наприклад «Міжнародний пакт про громадянські і політичні права» (1966) або «Пакт про стабільність і економічне зростання країн Євросоюзу» (1997).

Усі права людини є абсолютними. Деякі з них обмежені (в більшості випадків або в деяких випадках) державою в інтересах суспільства.

Права людини, які не повинні обмежуватися ні за яких обставин:

• на життя;

• на рівність у правах;

• на справедливий суд;

• на першу медичну допомогу;

• свобода від тортур;

• свобода від рабства.

Випадки, у яких допустимі обмеження прав людини з боку держави:

• національна безпека;

• економічний добробут країни;

• громадський порядок;

• життя і здоров'я людей;

• громадське здоров'я і моральність.

Робота з текстом

Попрацюйте з текстом і дайте відповідь на запропоновані питання.

1. Визначте, у чому полягає небезпека у відносинах між владою і людиною.

2. Чи згодні ви з думкою автора?

«Люди, «опинившись біля керма влади, почали порушувати права людини і чинити свавілля: вбивати неугодних, позбавляти власності тих, хто їх не влаштовував. Так народилося свавілля, що суперечить вихідного стану права». (Джон Локк)

«Поняття держави відповідає поняттю насильства. Поки є держава, немає волі...» (І. П. Луппол).

«У суспільстві завжди знаходилися люди, що йшли проти... тих, хто перебував при владі. Так розвивалося інакомислення, яке не влаштовувало тих, чиї позиції піддавалися критиці. Тому влада завжди переслідувала інакомислячих. Надалі вони ставали організаторами правозахисного руху. Важливо зрозуміти, що правозахисники «завжди готові прийти на допомогу тим, кого женуть (навіть якщо це люди не близькі за переконаннями). Головне — відстояти права особистості, захистити її гідність, сформувати огиду... до будь-яких видів насильства».

Захист прав людини здійснюють:

• суди;

• правозахисні організації;

• Уповноважений з прав людини;

• Європейський суд з прав людини;

• Інститут верховного комісара ООН з прав людини і справ біженців.

Уповноважений з прав людини, або омбудсмен, — людина, яку обирає Верховна Рада України для збирання інформації про порушення прав людини і сприянтим, чиї права порушені.

1. Поміркуйте над питанням «Як можна захистити свої права?» (Дати письмову відповідь на питання)

1) Запропонуйте свої варіанти відповіді.

2) Запишіть у зошит, які існують рівні захисту прав людини (приклади).

2. Визначте, у яких із запропонованих ситуацій має місце порушення прав людини:

а) продавець у магазині «обважив» покупця;

б) співробітник адміністрації міста образив громадянина, який прийшов до нього на прийом;

в) міліціонер під час затримання підозрюваного завдав йому тяжких тілесних ушкоджень, які не відповідають характеру небезпеки з боку підозрюваного;

г) брати побилися між собою і завдали каліцтва один одному;

д) невідомі викрали з дачі майно;

е) міліціонери затримали на вулиці підлітка і не повідомили його батькам про факт затримання;

ж) в результаті сімейної сварки чоловік завдав побоїв дружині;

з) вчитель на уроці назвав дитину «ідіотом»;

і) хулігани відібрали на вулиці у дитини мобільний телефон.

V. Домашнє завдання

1. Складіть пам'ятку «Якщо ваші права порушені», зазначте в ній, куди може звернутися людина по допомогу, який порядок звернення, вкажіть адреси та телефони, де можна отримати захист.

2. Сплануйте і проведіть у школі акцію для учнів молодших класів «Дітям про права дитини!». Для цього створіть групи (кількість груп має відповідати кількості класів у початковій школі). Напишіть сценарій виступу на 15-20 хвилин, підготуйте листівки з інформацією з прав дитини, домовтеся з вчителями про проведення акції. Акцію можна провести в Міжнародний день прав людини — 10 грудня.

13.04.2020р.Тема: Суспільна стабільність та безпека, їх соціальна цінність

►► Суспільна цінність стабільності та безпеки

Політична стабільність, а особливо конфлікти і напруження — це коло питань, на яких значною мірою зосереджена увага політологів. Якщо на Заході їх активно обговорювали і вони лягли в основу відповідних політологічних концепцій, то в країнах, де панували командно-адміністративна система і тоталітарні режими, ці проблеми замовчувались взагалі.

Стабільність — характеристика стану політичного життя всередині держави, а також у системі міжнародних відносин.

Незалежно від існуючого режиму важливою функцією політичного керівництва є створення умов для нормального функціонування суспільних інститутів. Це передбачає більш-менш стабільний стан (лат. stabilis — постійність) суспільства без втрати здатності до динамічності, адаптації до змін внутрішніх і зовнішніх умов його функціонування.

Стабільність стосується всіх сфер життя. Це явище зумовлене структуризацією суспільства — горизонтальною і вертикальною, його диференціацією — утворенням відповідних спільнот, соціальних груп і верств з властивими їм інтересами, відображенням цих інтересів різними політичними організаціями. Йдеться по суті про інтеграцію людей для досягнення певних цілей, розв'язання тих або інших завдань на основі поділу праці і обов'язків, а отже, і відповідної ієрархічної структури суспільства, окремих груп та індивідів на ґрунті спільних. Можливі різні підходи до аналізу політичної стабільності. На відміну від традиції, яка наголошувала на вивченні класових суперечностей як джерела соціальних змін (за недостатньої уваги до питань функціонування суспільства, що вже склалося), політологія США та інших країн Заходу акцентує увагу не на з'ясуванні природи конфліктів. Головне її спрямування — збереження стабільності і цілісності суспільної системи. Наука передбачає пошуки шляхів згуртування цінностей та інтересів. Теорія ставить за мету вивчення еволюційних змін у суспільних пріоритетах і поведінці, а не ідеологічне розхитування і вибух суспільних емоцій. Звідси і відповідні концепції. Так, згідно з концепцією «соціальної інтеграції», в основі стабільності лежить інтеграція суспільства. Мається на увазі стан зв'язаності окремих диференційованих частин суспільства в ціле, а також процеси, які ведуть до цього.

Погляди щодо факторів інтеграції існують різні. Наприклад, Е. Дюркгейм, М. Вебер, В. Парето вважали, що інтеграція відбувається на ґрунті спільних для всіх членів суспільства цінностей і норм. Сучасні функціоналісти, зокрема Т. Парсонс, вважають, що інтеграція забезпечується такими механізмами, як універсалістська правова система, добровільні асоціації, розширення прав членів суспільства та ін.

Політична стабільність — одна зі сторін соціальної стабільності, її можна визначити як такий стан співвідношення соціальних груп і політичних сил, за якого жодна з них не може істотно змінити політичну систему на свою користь, тобто забезпечується її статус-кво. Передбачається стан відносної рівноваги, збалансованості спільнот, соціальних груп і політичних інститутів як суб'єктів владних відносин.

Стабільність означає нормальне функціонування політичної системи, усіх її інститутів, відсутність збоїв у механізмах державної влади, її певний авторитет. Вона виявляється також у виконанні законів та інших регулятивних нормативних актів, використанні відносно мирних, ненасильницьких форм політичної боротьби. Об'єктивною стороною стабілізації та її складовою частиною є відсутність політичного напруження.

Характер політичної стабільності визначає суспільна система та її політичний режим. В умовах демократичного ладу всі механізми влади спрямовані на досягнення певної рівноваги соціально-політичних інтересів, зрозуміло, виходячи із потреб панівних кіл. Формується механізм саморегулювання, у тому числі політичних відносин. У цьому механізмі провідна роль належить державі, яка покликана регулювати усю систему суспільного життя для збереження існуючого ладу. По суті, існує механізм адаптації політичної системи до зміни умов існування суспільства. Це сукупність певних інститутів, процесів і відносини, за допомогою яких забезпечують найбільш оптимальні умови нормального функціонування політичної системи, підтримки принаймні мінімального рівня її життєдіяльності на різних етапах розвитку. Йдеться про різноманітні економічні, соціально-політичні, організаційні, правові, психологічні та ідеологічні фактори розвитку політичної системи, її пристосування до середовища, що змінюється.

Оскільки демократичне суспільство є відкритою системою, то воно здатне відносно безболісно пристосовуватися до змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі свого існування. Така стабільність є динамічною, її можна вважати «живою», конструктивною. Вона виступає умовою для самовідтворення демократичних режимів.

►► Соціальні небезпеки та їх характеристики

Соціальні небезпеки — це дії одних класів, груп, шарів, особистостей, спрямовані (навмисно чи несвідомо) на знищення інших, а також позбавлення їх життєво важливих умов і об'єктів, заподіяння шкоди, що призводить до фізичної і духовної деградації, руйнування особистості, етносу, суспільства, держави.

Умовно соціальні небезпеки можна звести у три групи:

1) походять з інших сфер суспільного життя — політики, економіки, військово-оборонних справ тощо;

2) випливають із соціальної сфери для економіки, політики, військової та екологічної безпеки та ін.;

3) закріплені в соціальній сфері.

Найбільш руйнівні небезпеки для соціальної сфери йдуть у першу чергу від політики і економіки. Реальні і потенційні удари політики «шокової терапії» по національному промисловому комплексу (втрачено близько 50 % економічної потужності), системі охорони здоров'я, освіти, дозвілля і т. ін. негативно впливають на становище і здоров'я людей, ведуть до втрати продовольчої, медико-фармацевтичної, духовно-культурної незалежності, до підпорядкування України у найважливіших питаннях життєзабезпечення народу. Деякі політики Заходу вважають, що той, хто володіє продовольством, володіє зброєю, рівнозначною атомній бомбі, і може розмовляти зі світом силою продовольства. Продовольча і товарна інтервенція завдали непоправної шкоди сільському господарству країни: більше 50 % потреб населення країни задовольняють імпортне постачання.

Друга група соціальних небезпек пов'язана з антагонізацією, затвердженням недосконалої соціальної структури і відносин. Формування і зростання агресивних, експансіоністських, екстремістських соціальних груп і прошарків (великих власників, фінансових, торгових і мафіозних ділків), поділ суспільства на бідних і багатих шляхом пограбування більшості меншістю (це, як говорив Платон, рівнозначно появі двох ворожих держав всередині одного), виникнення принижених і пригноблених груп, посилення потенціалу ворожості — все це свідчить, що всередині соціальної структури народжується безліч соціальних небезпек для суспільства в цілому, а також його основних сфер — політики, економіки, науки і техніки, військової безпеки. Соціальні причини лежать в основі багатьох, у тому числі збройних конфліктів.

Соціальні загрози класифікують за такими ознаками:

• за спрямованістю проти соціальних інтересів (потреб) громадян, груп, прошарків й усього суспільства;

• за об'єктами, інститутами, галузями соціальної сфери, яким вони загрожують (система продовольчого постачання і харчування, охорона здоров'я, комунальних послуг і т. ін.);

• за масштабами (руйнівний потенціал небезпек, просторово-часові характеристики — загальні, регіональні, місцеві, короткострокові, довгострокові і т. п.);

• за формами прояву (навмисно організовані, стихійні і т. п.);

• за джерелами і причинами;

• за засобами (насильницькі, ненасильницькі, військові і т. ін.).

Джерелами соціальних небезпек є:

• несправедливий розподіл власності, доходів, життєвих благ, влади;

• реставрація антагоністичної соціальної структури, що складається з класів, груп, верств і політичних сил, які мають непримиренно протилежні інтереси і цілі й серед яких виділяються за своєю природою агресивні, експансіоністські;

• різке зниження соціальних можливостей держави внаслідок зниження виробництва, а також значні прорахунки і від початку антисоціальна спрямованість політики «радикальних реформ», їх примусовий характер; погіршення глобальної соціальної обстановки.

Соціальні небезпеки проявляються у вигляді масових протестів, заворушень, соціальних вибухів і т. ін. Головними показниками соціальних загроз є темпи наростання несприятливих процесів у соціальній структурі і відносинах суб'єктів, сфері соціального забезпечення життєдіяльності людей.

Цілями соціальної безпеки є:

• забезпечення міцного громадянського миру, що ґрунтується на справедливості, свободі, рівності можливостей і солідарності людей, цілеспрямованому формуванні соціально безпечної держави, суспільства, особистості;

• збереження і розвиток соціуму: надійна охорона життя, відновлення і поліпшення здоров'я і побуту людей, створення умов і стимулів для високоефективної творчої праці, вдосконалення здібностей і талантів, утвердження високої духовності та культури;

• формування і здійснення соціально орієнтованої політики модернізації суспільства, покликаної відновити і забезпечити в майбутньому сталий соціально-економічний розвиток країни в ім'я загального блага народу і кожної особистості;

• сприяння з боку держави поліпшенню глобальної соціальної обстановки, участь у формуванні світової політики і будівництві міжнародних структур, покликаних подолати несправедливість, експлуатацію, бідність, голод, масові епідемії, соціальні хвороби і т. ін.

Усі види безпеки (військова, політична екологічна і т. д.) значною мірою залежать від оздоровлення виробництва, підвищення життєвого рівня народу, відновлення та зміцнення його здоров'я, розвитку культури, підвищення його соціальної активності, особливо у сферах економіки і політики. Навряд чи хтось заперечуватиме твердження, що соціальна безпека людини, середовища її проживання — найважливіша характеристика якості життя і найважливіша складова національного багатства.

Наведемо приклади соціальних небезпек.

1. Алкоголізм. До 50 % смертей від нещасних випадків і травм пов'язані з уживанням алкоголю. На кордоні між задоволенням і хворобою немає попереджувальних знаків, і людина, не помітивши, переходить цю межу. Проте існують певні ознаки, які засвідчують, що людина перетворилася на алкоголіка. Найбільш загальні: споживання алкоголю починається не для задоволення, а щоб позбутися незадоволення, що охопив організм. Без алкоголю людині вже нічим зайнятися, важко їсти, спати, спілкуватися з друзями. Потім з'являється похмільний синдром — поганий настрій, тремтіння рук та ін. Усю історію цієї хвороби ілюструє відоме японське прислів'я: «Спочатку людина п'є вино, потім вино п'є вино, а потім вино п'є людину». Людина, яка постійно вживає алкоголь, потерпає на різного роду хвороби, але вони не йдуть у порівняння з головною проблемою алкоголіка — розпадом особистості. У нього з'являється своєрідне мислення, де оточуючі діляться на тих, хто допомагає випити (друзів), і тих, хто заважає випити (ворогів). У алкоголіка виникає синдром випередження: у компанії він більше за усіх піклується про застілля, квапить якомога швидше випити. У разі появи подібних ознак у близької вам людини слід негайно вживати заходів. Рідним і близьким людини, яка потерпає від алкоголізму, слід мати на увазі: без підтримки його подолати дуже складно.

2. Військові дії. Як вціліти під час перестрілки і вибухів.

Коли ви опинилися в тихому провулку (найбільш небезпечне місце, оскільки там зазвичай відбуваються чи то злочинні зіткнення, чи то міліцейські операції із затримання злочинців), до якого несподівано заїхало декілька машин і ви бачите, що з них виходять люди, повертайте негайно в сторону! Тут, вочевидь, відбуватиметься «стрілка», яка може закінчитися стріляниною. Так само слід вчинити, якщо поряд з вами з'явилось декілька міліціонерів або група захоплення у традиційно чорних масках. Якщо перестрілка розпочалася, а сховатися ніде — негайно падайте! Краще забруднитися багнюкою, ніж своєю кров'ю! Спробуйте знайти укриття, яким може виявитися будь-яка масивна деталь — ліхтарний стовп, стіна будівлі, паркан, пам'ятник, тільки не автомобіль. Куля може влучити в бензобак автомашини, який може вибухнути.

Щоб не наразитися на вибуховий пристрій, слід звертати увагу на невідомі предмети: теки, що лежать біля або під машиною; натягнутий дріт; ділянки свіжевикопаної землі; сліди ремонтних робіт; свіжопофарбовані предмети; полишені сумки, коробки, портфелі.

3. Терор поштою.

4. Масові терористичні акти.

IV. Підсумок уроку

Дати письмову відповідь на питання

1. Чи можемо ми продовжити цей список?

2. Що необхідно робити державі, кожному громадянинові, щоб попередити соціальні загрози і забезпечити суспільну безпеку?

Висновок. Забезпечення національної безпеки — пріоритетне завдання будь-якої держави. Коли суспільство постає перед новими глобальними викликами, значення цієї функції зростає. Якщо суспільство втрачає відчуття безпеки, то держава стає нежиттєспроможною.

В основу безпеки людства покладена оптимальна організація ресурсів. За нових історичних умов, коли формується унітарний антропокосмічний науково-технонатурний комплекс з автономними закономірностями функціонування і самозміни, суспільно-політичні процеси, для яких характерні втрати ресурсів, вкрай небезпечні, бо можуть стати неконтрольованими й спричинити ланцюгову реакцію руйнації соціальної матерії у глобальних масштабах. Тому суспільству потрібна практична політика, яка має бути мистецтвом гармонізації та стабілізації, на противагу дисгармонізації та дестабілізації.

Домашнє завдання

1. Написати конспект

2. Записати в зошиті десять кроків щодо попередження соціальних загроз у сучасному суспільстві.

Тема : Природні та техногенні явища як фактори загрози суспільній безпеці. Подолання та попередження наслідків глобальних проблем

Протягом XX та на початку XXI ст. сталося чимало революційних за своєю глибиною та радикальністю змін, які посилили фактори ризику та глобально вплинули на розвиток світової цивілізації.

Це пояснює актуальність теми сьогоднішнього заняття «Виживання людства і людини — нагальна проблема сучасності». Нам необхідно осмислити новий рівень глобальних проблем людства та відповісти на проблемне запитання.

Дати письмову відповідь на питання

1. Крах людської цивілізації через глобальні проблеми є неминучим?

2. Що необхідно для подолання або запобігання наслідкам глобальних проблем сучасності?

Людство пережило трагедію двох найбільш руйнівних і кровопролитних світових війн, було покінчено з колоніальними імперіями та колоніалізмом, зазнали краху тоталітарні режими. Згодом було створено умови для цивілізаційної єдності світу; науково-технічна революція та новітні технології змінили матеріально-технічну основу сучасного суспільства.

Сучасне людство — це 6 млрд. землян, тисячі великих та малих народів, понад 200 країн, багатоманітність економічних укладів, форм соціально-політичного та культурного життя.

Одна з причин багатоманітності світу — різні природні умови, фізичне середовище існування. Ці умови впливають на багато аспектів суспільного життя, у першу чергу на господарчу діяльність людини. У різних державах проблеми життя людей, їх добробуту та прав людини розв'язуються в рамках історичних особливостей.

— Перед сучасним суспільством стоїть низка складних глобальних проблем. Над цим ми з вами і поміркуємо сьогодні.

Дати письмову відповідь на питання

— Що таке глобальна проблема?

До середини XX ст. в політичному словнику було відсутнє поняття «глобальні проблеми» на позначення загальних проблем світової цивілізації. Поступово у науковому світі почали з'являтися вчені і філософи, що пов'язували загальні проблеми зі станом біосфери. Російський вчений В. І. Вернадський висловив припущення, що діяльність людини набуває масштабів, які не поступаються за потужністю силам природи. Він також поставив питання про перебудову біосфери на ноосферу (сферу діяльності розуму).

Дати письмову відповідь на питання

1. Чому до середини XX ст. у розвитку людської цивілізації не існувало глобальних проблем?

2. Що породило глобальні проблеми?

3. Які причини, на вашу думку, призвели до виникнення глобальних проблем сучасності?

4. У чому, на ваш погляд, полягають особливості глобальних проблем?

Таким чином, глобальні проблеми — це сукупність проблем людства, які виникли в другій половині XX віку та загрожують існуванню світової цивілізації.

Практична робота

1. Ознайомтесь з поданим текстом і визначте, до якої групи глобальних проблем належить подана інформація.

2. Визначте, як можна подолати або попередити цей глобальний конфлікт.

3. Заповніть таблицю «Типи глобальних проблем».

Текст 1

За період з 3500 р. до н. е. і до сьогодні відбулось 1 430 війн. І лише 294 роки люди жили на землі у мирі.

У війнах загинули мільйони людей: XVII ст. — 3,3, XVIII ст. — 5,5, XX ст. — понад 120 млн. людей.

Накопиченої зброї вистачить, щоб п'ять разів знищити все живе на Землі.

На війни прямо чи опосередковано припадає 10 % смертей в сучасному світі.

На воєнні потреби у світі щорічно витрачається понад 1 млрд. доларів.

Текст 2

За різними оцінками у світі голодують та недоїдають від 0,8 до 1,2 млрд. людей, більшість яких проживає в розвинених країнах.

Сьогодні 75 % населення світу проживає в бідних країнах, що розвиваються, на них припадає лише 25 % світових благ, тоді як 25 % населення провідних країн споживають 80 % цих благ.

Понад 2 млрд. людей не мають можливості користуватися безпечною для здоров'я водою. Через недоїдання постійно потерпають 500 млн. людей, від голоду щорічно помирає 30-40 млн. людей.

Текст З

Сучасний етап глобалізації відрізняється від попередніх своїми масштабами та інтенсивністю. Сучасна глобалізація здійснюється не через війни, а внаслідок утворення гігантських імперій. Головну роль в її розвитку відіграє економіка, технічною базою якої являються нові промислові та інформаційні технології. Інформаційна революція та створення глобальної інформаційної мережі — найважливіший фактор світової інтеграції.

У глобальному інформаційному просторі люди, які живуть у різних куточках Землі, можуть спілкуватися один з одним завдяки Інтернету, комп'ютерам, телекомунікаціям, аудіовізуальним засобам зв'язку.

Становлення взаємозалежної у глобальних масштабах економіки — одна з найважливіших тенденцій сучасності. Практично жодна країна не може бути повністю економічно незалежною, тобто розвиватися поза світовими економічними зв'язками.

Дедалі більшу роль у світовій економіці відіграють транснаціональні корпорації та компанії, які контролюють понад 60 % світового валового продукту.

Виникають світові промислові лінії: багато видів товарів виробляють там, де це вигідно, де можна звести до мінімуму витрати на транспорт і оплату праці.

Глобалізація економіки — складний процес, наслідки якого дуже суперечливі. З одного боку, участь у світових економічних зв'язках може прискорити розвиток тієї або іншої країни. З іншого — розвиток національної економіки тепер залежить від різного виду зовнішніх обставин.

Текст 4

Деякі дослідники вважають, що зростання кількості населення на Землі триває і перевищило норму. Найближчим часом можливі такі сценарії:

• країни свідомо запровадять обмеження народжуваності;

• зростатиме кількість померлих від голоду;

• одна з ядерних держав спробує захопити джерела невідтворюваних ресурсів, що, у свою чергу, може призвести до ядерної війни.

Темпи зростання населення протягом останніх 150 років набули загрозливого характеру. Мільярдної межі населення планети досягло 1830 року, а в подальшому тривалість періоду, упродовж якого кількість населення збільшувалася на мільярд, почала помітно скорочуватися. Чисельність у два мільярди людство досягло через 100 років, три — 30, чотири — 15, п'ять — 12 років. Зараз населення планети щорічно збільшується на 90 млн.

Текст 5

Світовий океан «хворіє», у нього щорічно потрапляє 1 млн. тонн нафти, а також відходи промисловості: важкі метали, радіоактивні відходи. Понад 10 тис. Туристичних суден виливають нечистоти в Середземне море.

Значне занепокоєння викликає скорочення лісового покрову планети. Із 1950 року територія лісів скоротилася більш ніж на 12 % . Із 1950 року площа пустель збільшилась на 20 % .

Від кислотних дощів в Англії потерпають 2/3 лісових масивів, у країнах континентальної Європи — більше половини їх площі.

ТИПИ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

Екологічні

«Озонова діра», «парниковий ефект», забруднення навколишнього середовища.

Стихійні лиха: тайфуни, цунамі, урагани,землетруси, паводки,засухи.

Освоєння космосу та Світового океану

Економічні

Продовольча проблема, полюси розвитку «Північ — південь», економічний глобалізм

Соціальні

Демографічна проблема, проблема охорони здоров'я, поширення небезпечних захворювань, проблема освіти (1 млрд неписьменних, етнічні, міжконфесійні конфлікти)

Політичні

Проблема війни та миру: можливість переростання локальних конфліктів у глобальні, небезпека ядерної війни, різні політичні системи (демократія, авторитаризм, тоталітаризм, тероризм (міжнародний, внутріполітичний, кримінальний)

Духовні

Деградація «масової культури», девальвація моральних цінностей, поринання людей у світ ілюзій, зростання агресії, нервово-психічні захворювання, комп'ютеризація, проблема відповідальності учених за наслідки свої відкриттів

Висновок. Глобальні проблеми різноманітні, складні, суперечливі. Вони тісно переплетені та пов'язані між собою, краще говорити про комплекс глобальних проблем.

Дати письмову відповідь на питання

1. Які глобальні проблеми найбільше впливають на життя людей у нашому регіоні?

2. Що, на ваш погляд, необхідно для успішного розв'язання будь- яких проблем, у тому числі й глобальних?

3. Чи можливе обмеження використання природних ресурсів за постійного демографічного зростання?

4. Як співвідносяться ідеї свободи, демократії, принципи ринкової економіки з вимогами обмеження росту виробництва та споживання?

5. Яким чином можуть змінюватися цінності машинної цивілізації, яка спочатку була спрямована на розв'язання масштабних перетворень природи?

6. Чому економічне зростання і проблема захисту навколишнього середовища суперечать одне одному, але водночас пов'язані між собою?

7. Як ви вважаєте, у чому причина того, що до глобальних проблем різні суспільства ставляться по-різному?

8. Чи означає це, що вирішувати ці проблеми повинні країни, населення яких краще усвідомлюють загрозу?

9. Як би ви відповіли на питання, поставлене на початку уроку: «Крах людської цивілізації через глобальні проблеми неминучий?»

Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Написати твір-есе за висловлюванням американського вченого, еколога Лі Таболта: «Ми не успадкували Землю у своїх батьків. Ми запозичили її у своїх дітей».

06.04.2020р. Тема уроку: Міжнародні конфлікти. Поняття солідарності та конкурентності як необхідних умов соціального прогресу

Дайте письмову відповідь

1. Приклади яких міжнародних конфліктів сучасності ви можете назвати?

2. Які причини цих конфліктів можна виділити?

3. Які механізми врегулювання міжнародних конфліктів ви знаєте?

4. Як міжнародні конфлікти загрожують людству?

У сучасній політичній науці під конфліктом прийнято розуміти зіткнення інтересів, дій, поглядів, позицій тих чи інших суб'єктів конфліктної ситуації, до яких належать окремі особистості, що мають достатню значущість у сфері політики, або різні соціальні групи, політичні партії, військово-політичні та економічні блоки та спілки, соціально політичні та економічні світові системи. Будь-який конфлікт має свій об'єкт, на який він спрямований. Він може бути внутрішньополітичним, зовнішньополітичним, закріпленим у сфері економіки, соціальних відносин, культури. Його предметом можуть бути територіальні, міжетнічні, регіональні, расові відносини. Політологія вивчає конфлікти, що виникають у сфері суспільних відносин, пов'язані з проблемами повалення або збереження влади, її зміцнення або підриву.

►► Поняття конфлікту. Міжнародний конфлікт

Поняття «конфлікт», «розв'язання конфліктів», «попередження конфліктів», «врегулювання конфліктів» повсюдно вживаються в міжнародно-політичній сфері, соціології, психології, але набагато рідше в джерелах сучасного міжнародного права.

Вживання терміна «конфлікт» у політології, на нашу думку, має бути обумовлено його загальним визначенням — ситуація граничного загострення існуючих суперечностей, що проявляються в поведінці сторін. Сторонами міжнародного конфлікту можуть бути суб'єкти: первинні — держави і нації і народи, що борються за своє самовизначення, а також вторинні — міжнародні організації, державні утворення, інші загальновизнані суб'єкти, а також особи у разі грубого порушення їх невід'ємних прав і свобод. Міжнародний характер конфлікту виводить внутрішній конфлікт за межі однієї держави і прямо або опосередковано зумовлює участь одного із суб'єктів міжнародного права у конфлікті в разі, якщо він виступає як носій публічних міжнародно-правових прав і обов'язків. Поняття «міжнародний спір» і «спірна ситуація» не є видами конфлікту, перетворення їх у конфлікт залежить від ступеня інтенсифікації суперечностей і характеру поведінки сторін. В основі «спірної ситуації» і «міжнародного спору» лежить суперечність, що не завжди наявна в конфлікті. Сторонами міжнародного конфлікту можуть бути усі суб'єкти, а не тільки держави і нації (народи), що борються за незалежність як первинні суб'єкти й на врегулювання спорів між якими завжди орієнтувалось сучасне міжнародне право. Враховуючи ці особливості під час розв'язання конфліктів, необхідно виходити з дещо іншої, на відміну від способів розв'язання міжнародних суперечок, запропонованих у ст. 33 Статуту ООН, методики, наукової та нормативної бази, міцної правової основи.

У міжнародних конфліктах основними суб'єктами є переважно держави. Виходячи з цього виділяють:

• міждержавні конфлікти;

• національно-визвольні війни (одна зі сторін — держава), антиколоніальні, війни народів, проти расизму, проти урядів;

• внутрішні інтернаціоналізовані конфлікти (держава — помічник однієї зі сторін на території іншої держави).

Існує декілька типологій міжнародних конфліктів: залежно від кількості учасників — двосторонні і багатосторонні; за географією охоплення — регіональні і глобальні; за часом перебігу — короткострокові і тривалі; за рівнем прояву ворожості — збройні і без застосування зброї та ін.

Серед особливостей міжнародних конфліктів слід відзначити їх подвійний характер. Навіть за умов найжорстокішого збройного конфлікту існують елементи співробітництва (наприклад, обмін військовополоненими). Міжнародні конфлікти є ситуацією зі змішаними інтересами, у яких інтереси сторін водночас і збігаються, і різняться.

Види міждержавних конфліктів:

• конфлікт ідеологій;

• конфлікт через політичне панування; територіальний конфлікт;

• релігійний конфлікт.

Міждержавний конфлікт часто реалізується у формі війни. Необхідно проводити чітку межу між війною і державним конфліктом.

• Військові конфлікти менш масштабні. Цілі — обмежені. Причини — спірні питання. Причина війни — глибинні економічні та ідеологічні суперечності між державами. Війни більш масштабні.

• Війна — стан усього суспільства, що бере участь в ній, військовий конфлікт — стан соціальної групи.

• Війна частково змінює подальший розвиток держави, військовий конфлікт може призвести лише до незначних змін.

►► Поняття врегулювання міжнародного конфлікту

Не викликає сумніву, що загальновживане значення терміна «врегулювання конфлікту» відсилає нас до стадії його позитивного завершення. Термінологія, яку використовують для позначення завершального етапу в динаміці конфлікту, не є сталою в науці.

У конфліктології найбільш загальним терміном, що позначає завершальний етап в динаміці конфлікту, називають «розв'язання конфлікту». Він означає усунення або мінімізацію проблем, що розділяють сторони, і досягнення згоди між учасниками. У цьому випадку поняття «розв'язання конфлікту» розуміють у широкому сенсі. У вузькому сенсі цей термін вживаємо у значенні «усунення суперечності учасниками конфлікту». Воно відрізняється від врегулювання і є одним із способів завершення конфлікту. Завершення — це будь-яке завершення, припинення конфлікту. Воно може бути результатом як взаємного примирення сторін, досягнення певного порозуміння між ними, так і поступового загасання протистояння чи переростання його в інший конфлікт. Основна передумова завершення конфлікту — усунення об'єктивних і суб'єктивних причин, що породили конфліктну ситуацію.

Випадкове завершення конфлікту трапляється, коли включаються випадкові механізми, тобто дії, які не можна передбачити заздалегідь. Наприклад, серйозне стихійне лихо в країні, що веде агресивні військові дії, завершує конфлікт, після чого держава змушена кидати всі сили на порятунок життя власних громадян. Вирішальне значення у випадковому завершенні конфлікту також може відіграти смерть або хвороба лідера однієї зі сторін конфлікту.

Згасання конфлікту — це тимчасове припинення протидії за умов збереження основних суперечностей, що лежать в основі конфлікту. Причинами згасання можуть бути: виснаження ресурсів обох сторін, втрата мотиву до боротьби, переорієнтація інтересів і мотивів, що сперечаються. Згасання конфлікту може відбуватися як через об'єктивні причини, тобто без участі або особливого волевиявлення сторін, так і через суб'єктивні, тобто залежні від волі сторін, за їх участі (наприклад, сторони поступово втрачають мотиви до боротьби, переорієнтовуючи свої зусилля на більш значущі цілі).

Як уже зазначалося, розв'язування конфлікту в широкому розумінні передбачає врегулювання конфлікту, а у вузькому — передбачає діяльність його учасників, спрямовану на припинення протидії і розв'язання проблеми, яка призвела до зіткнення.

Під час врегулювання конфлікту в усуненні суперечностей бере участь третя сторона. Суттєвою ознакою у розв'язанні та врегулюванні конфлікту є активність сторін конфлікту або третьої сторони щодо зміни умов взаємодії та усунення причин конфлікту. Третьою стороною у врегулюванні конфлікту можуть виступати будь-які суб'єкти та їх представники: держави, народи і нації, що борються за свою незалежність, міжнародні організації та ін., наділені відповідною компетенцією (особливо це стосується меж правоздатності міжнародних організацій та її органів).

►► Поняття мирного способу врегулювання міжнародних конфліктів

Врегулювання, у тому числі усунення, конфлікту може відбуватися із застосуванням таких традиційних методів:

• мирних;

• силових;

• інших або змішаних, зі складною структурою.

Перевага зазвичай надається застосуванню мирного способу врегулювання конфліктів. Під час мирного розв'язання відсутнє застосування примусу в будь-якій формі.

Історично силові методи виконували переважну роль у врегулюванні конфліктів. Близько половини криз розв'язували саме силовим способом. 15 % криз у період з 1929 по 1979 роки було розв'язано шляхом проведення мілітаризованих акцій без застосування сили. Тільки у 16 % криз були використані переговори — основний мирний засіб для розв'язання міжнародних суперечок. Економічні та інші заходи без застосування збройної сили і посередництво були використані в 4 % (1 % і 3 %) всіх випадків.

Незважаючи на згадувану ефективність силових методів розв'язання конфліктів, розв'язувати суперечності між державами в такий спосіб не дозволено. Більш сильна держава примушує слабку сторону конфлікту прийняти свою позицію зі спірного питання. У разі зміни співвідношення сил на міжнародній арені нерозв'язаний конфлікт з латентної фази переходить у реальну і породжує нові.

До інших способів розв'язання (врегулювання) конфліктів вчені відносять засоби, у яких силу безпосередньо не застосовують, але використовують для залякування супротивника. Трапляються випадки, коли одночасно використовують і мирні, і насильницькі засоби розв'язання спору разом.

1. Змішані, без застосування сили — наприклад, приведення збройних сил у бойову готовність, переміщення їх до кордону з державою та ведення одночасно з цим переговорів.

2. Тиск без використання збройних сил — застосування економічних санкцій.

3. Мілітаризовані акції без застосування сили — маневри, переміщення військ, за допомогою письмових чи усних заяв повноважних представників держави про можливе застосування сили у разі невиконання вимог.

4. Змішані акції, що включають застосування сили — розгортання активних військових дій і одночасно застосування економічних санкцій.

За загальним визнанням вчених і політиків, найбільш оптимальним і ефективним засобом врегулювання міжнародних конфліктів за обсягом витрачених ресурсів, стійкістю позитивного результату є мирні засоби.

У XXI ст. у зовнішній політиці має закріпитися прагматичний підхід у дусі дипломатії згоди, закріплення в міжнародних справах принципу безпеки для всіх. Побудовані на такій основі міжнародні відносини спроможні запобігти новій «холодній війні», відчутно оздоровлять обстановку у світі.

►► Поняття солідарності

Соціальна солідарність як характеристика цілісності суспільства має певну актуальність в умовах формування світової цивілізації.

Актуалізація цієї теми також пов'язана з політичною кризою в Україні навколо проблем єдності політичної еліти і суспільства в цілому.

Солідарність — єдність переконань і дій, взаємодопомога членів соціальної групи, що ґрунтуються на спільності інтересів і необхідності досягнення загальних цілей; спільна відповідальність.

У цьому визначенні єдність звужується лише до групи, але солідарність стосується і загальнолюдського, суспільного. Найбільш важливим у цій дефініції є єдність переконань і дій, не потенціальна, а актуалізована у меті та відповідальності.

Якщо спробувати узагальнити основні аспекти визначення солідарності, то виділяють такі характеристики:

• солідарність — це ідея гармонізації індивідуального та колективного, особистого і суспільного, приватного і публічного;

• солідарність характеризується здатністю до ідентифікації особистості та більш масштабних соціальних суб'єктів (сім'ї, групи, держави, суспільства та інше);

• солідарність виявляється через єдність переконань дій, взаємодопомогу, спільність інтересів, загальність цілей, відповідальність;

• солідарність є проявом взаємозалежності людей одне від одного.

Спираючись у подальшому науковому пошуку на ці основні аспекти, критеріями класифікації можна вважати такі:

• масштабність солідарності — групова, суспільна, міжгрупова, загальнолюдська;

• за носієм — особистісна, суспільна;

• за проявом — солідарність ідеї, дії, у потребах, інтересах, мотиві, відповідальності.

Таким чином, солідарність — це соціально-філософське поняття, що відображає ідею гармонізації індивідуального і колективного, особистого і суспільного, приватного і публічного, є проявом взаємозалежності людей одне від одного.

Солідарність характеризується здатністю до ідентифікації особистості та більш масштабних соціальних суб'єктів, проявляється через єдність переконань дій, взаємодопомогу, спільність інтересів, цілей, відповідальність.

Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал та написати конспект.

2. Знайти у ЗМІ інформацію про результати розв'язання міжнародних конфліктів та записати у зошитах

Тема уроку:Поняття соціуму.

Історичні типи стратифікованих суспільстві

Я хочу, щоб ви прослухали одну притчу і поміркували, чому саме її ми взяли для вивчення сьогоднішньої теми.

Один вельможа у скромному буденному жупані вирушив на свято до знатного городянина. Там він опинився серед людей у вишуканому вбранні, які, однак, із зневагою дивилися на буденний одяг пана. Вельможу навмисне не помічали, морщили ніс і тіснили від столу, на якому було безліч чудових страв. Тоді він пішов додому, одягнув свій найкрасивіший каптан і повернувся на свято, сповнений гідності, наче володар. Гості одразу ж почали підлещуватися до вельможного пана. Кожен намагався поспілкуватися з ним або принаймні запам'ятати одне з його мудрих слів. Можна було по- думати, що святковий стіл приготували лише для нього. Звідусіль йому пропонували найсмачніші страви.

Але замість того, щоб їсти, вельможа розкладав страви у широкі рукави жупана. Гості здивовано його запитали: «О, пане, що ви робите? Чому ви не їсте того, що ми вам пропонуємо?» А вельможа, продовжуючи набивати свій каптан стравами, відповів спокійно: «Я справедлива людина, і якщо говорити по правді, то гостинність ви виявили не мені, а моєму каптану. Тож він повинен отримати те, на що заслуговує».

Дайте письмову відповідь

1. Про що ця притча?

2. Що ж таке соціальні відносини, за якими критеріями людей відносять до тих чи інших груп?

Про різні соціальні групи, про ставлення до них ми будемо говорити сьогодні на уроці.

►► Поняття соціуму

Прагнучи пізнати суспільне життя людей, соціальна філософія стикається з багатьма труднощами, перша з яких — багатозначність власне терміна «суспільство».

Розкриваючи газети, вмикаючи радіо або телевізор, ми постійно чуємо міркування про «інтереси суспільства», «перспективи суспільства», «кризу суспільства» і т. д. При цьому нікому з нас не спадає на думку подивитись довідкову літературу, щоб з'ясувати зміст цього поняття. Більшості людей воно видається «самоочевидним», інтуїтивно зрозумілим. Біда, проте, в тому, що саме «очевидні» поняття зазвичай важко піддаються визначенню і роз'ясненню.

Існує чимало визначень терміна, який нас цікавить. Дійсно, у сучасній лексиці товариствами можуть називати і національно-державні утворення, які існують на політичній карті світу, і добровільні об'єднання людей за професіями та інтересами («Товариство філателістів», «Товариство порятунку на водах « і т. ін.). Про товариство кажуть, коли мають на увазі соціальне оточення людини, коло його спілкування (застерігаючи від потрапляння до «поганого товариства»). Раніше суспільством («опчеством» за Далем) російські селяни називали сільську громаду, а аристократи — бомонд, вищі соціальні верстви.

• Соціум — велика, стійка соціальна спільнота, яка характеризується єдністю умов життєдіяльності людей за якихось певних відносин.

• Суспільство (соціум) можна визначити як сукупність усіх форм і способів взаємодії та об'єднання людей. У такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від природно-космічних явищ, дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії. Суспільство як система взаємодії людей визначається певними внутрішніми суперечностями — між природою й суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю.

• Соціальна спільнота — відносно стійка сукупність людей, що вирізняються більш-менш однаковими ознаками, умовами і способом життя, масової свідомості, спільністю соціальних норм, ціннісних систем і інтересів.

Спільноти не створюються свідомо людьми, а формуються під впливом об'єктивного ходу суспільного розвитку, спільного характеру людської діяльності.

Дайте письмову відповідь

1. Наведіть приклади видів спільнот (виробничий колектив, суспільний клас, соціально-професійна група; нації, народності; сім'я, рід, плем'я).

2. Як виникли ці спільноти?

3. Що об'єднує такі спільноти?

4. Що таке група?

• Група — відносно стійка сукупність людей, які мають спільні інтереси, цінності норми поведінки.

• Під соціальною групою розуміють сукупність людей, що мають загальні соціальні ознаки і виконують необхідну громадську функцію у спільній структурі суспільного розподілу праці та діяльності.

Класифікація груп

За чисельністю: великі (етнічні, релігійні); малі (до 30 осіб). За характером взаємовідносин: первинні (сім'я, клас, студентська група); вторинні (трудовий колектив).

За способом організації та регулювання взаємодії: формальні (юридично оформлені); неформальні.

• Умовні групи — довільні об'єднання людей за будь-якою спільною ознакою.

• Реальні групи — такі об'єднання людей, для яких характерною стає єдність діяльності, умов, обставин, ознак і в яких люди усвідомлюють свою приналежність до цієї групи.

Ознаки:

1. Стать.

2. Дохід.

3. Національність.

4. Вік.

5. Спорідненість і шлюб.

6. Професія.

7. Місце проживання.

За типом ідентифікації:

а) групи членства;

б) референтні групи (індивід може не входити до такої групи, але він звіряє свій статус і поведінку з цим еталоном);

в) аутгрупи (групи, які індивід вважає чужими).

Квазігрупа — слабко організоване, нестійке, короткочасне об'єднання людей випадкового складу (натовп, публіка в театрі).

Статусні групи — виникають на основі соціальної нерівності і відіграють важливу роль у визначенні соціального стану, статусу особистості.

Номінальні групи — їх виділяють для статистичного обліку населення:

а) пасажири приміських потягів, автобусів;

б) перебувають на обліку в міліції;

в) бездітні, багатодітні родини, родини де виховують одну ди- тину;

г) які мають постійну або тимчасову прописку.

Агрегатні групи сукупності людей виділені на основі поведінкових ознак (аудиторія, публіка). «Агрегат» — випадкове скупчення людей.

Виконати в зошитах

1. Охарактеризувати і навести приклад кожного типу соціальних груп.

2. Визначити поняття «спільнота». Назвати, які спільноти вам відомі та їх спільні ознаки.

3. Охарактеризувати основні тенденції розвитку соціальних відносин у Україні.

4. Яким чином соціальні інститути керують поведінкою членів спільноти? (Через систему санкцій і нагород.)

Спільнота — сукупність людей, що характеризується певними єдиними ознаками (інтерес, умови життя і діяльності, близькість поглядів, спільна віра).

►► Види спільнот

1. Етнічні, територіальні, релігійні.

2. Стійкі (етнічні, територіальні).

3. Нестійкі (масові рухи, аудиторія, натовп).

4. Особливою спільнотою (самостійною одиницею) є територіальна спільнота (ТО) — сукупність людей, що живуть на одній господарськи освоєній території.

У кожному суспільстві існує соціальна нерівність.

Дати письмову відповідь

1. Назвіть причини соціальної нерівності.

2. Які види нерівності вам відомі?

Передумови соціальної нерівності:

а) нерівність здібностей і можливостей;

б) обмеженість ресурсів суспільства.

Соціальна нерівність — система відносин у суспільстві, яка характеризує нерівномірний розподіл дефіцитних ресурсів суспільства (грошей, влади, освіти і престижу) між різними стратами, або верствами населення.

Соціальна нерівність є причиною і наслідком соціального розшарування (соціальної стратифікації).

Стратифікація (лат. stratum — шар, пласт і facere — робити) — процес і результат диференціації суспільства на різні соціальні прошарки, що відрізняються за своїм суспільним статусом.

Страта — сукупність сімей та індивідів, що мають певний соціальний рівень за доходами, добробутом, владою або престижем.

Запитання

— Якими цінностями керуються люди, які відіграють певну роль у соціальній стратифікації? (Влада, престиж)

Дати письмову відповідь

1. Доведіть, що соціальна стратифікація ототожнюється з процесом розподілу основних цінностей у суспільстві. На прикладах покажіть, що поділ суспільства на класи пояснюється нерівним доступом до таких цінностей, як влада, престиж.

2. Доведіть і покажіть на прикладах, що нерівність є потужним стимулом суспільного розвитку, прогресу.

3. Доведіть, що в разі, якщо економічна нерівність стає занадто сильною, у суспільстві може виникнути соціальна напруженість.

►► Соціальна стратифікація

Основні категорії соціальної стратифікації

Соціальний прошарок — великі групи, члени яких не можуть бути пов'язані ні міжособистісними, ні формальними груповими відносинами, не можуть ідентифікувати своє групове членство і пов'язані з іншими членами таких спільнот на основі близькості інтересів, специфічних культурних зразків, мотивів і установок, способу життя і стандарту споживання.

Соціальний прошарок — соціальна спільнота, яку виділяють за одним або декількома ознаками диференціації суспільства — доходами, престижем, рівнем освіти, культури і т. ін.

Соціальний прошарок — це безліч людей, які в суспільстві перебувають в однаковій ситуації.

Соціальний клас — велика соціальна група людей, які володіють або не володіють засобами виробництва, посідають певне місце в системі суспільного розподілу праці і характеризуються специфічним способом отримання доходу.

Отже, ми з'ясували, що суспільство складається з різних груп. Розподіл же суспільства на групи називають соціальною диференціацією. Як ви вважаєте, диференціація властива будь-якому суспільству? Щоб відповісти на це питання, розіб'ємося на групи і виконаємо таке завдання: уявімо певні суспільства з точки зору соціальної диференціації.

1-ша група. Первісне суспільство.

2-га група. Рабовласницьке суспільство.

3-тя група. Феодальне суспільство.

4-та група. Капіталістичне суспільство.

Розглядаючи структуру суспільств, яких висновків ви дійшли?

1. В усіх без винятку суспільствах, навіть у первісному, спостерігається соціальне розшарування, або соціальна диференціація.

2. На наступних етапах розвитку соціальне розшарування ускладнювалося, ставало дедалі очевиднішим.

3. Відмінності у групах зумовлені їх неоднаковим доступом до економічних ресурсів.

4. Відмінності в групах зумовлені їх неоднаковим доступом до політичної влади.

5. Відмінності в групах зумовлені їх неоднаковим доступом до освіти та інших соціальних благ.

Робота зі схемою

Перед вами схема середньовічного суспільства. Прокоментуйте її з точки зору соціальної диференціації.

Король

Феодали

Герцоги та графи

Барони

Лицарі

На сьогодні велика група людей, що перебуває на певній позиції, дістала назву страта (прошарок), а сукупність розташованих у вертикальному порядку соціальних верств — соціальна стратифікація. Термін «стратифікація» узятий з геології, де він означає розташування пластів Землі по вертикалі. Соціологія уподібнила будову суспільства до будови Землі і розмістила соціальні верстви (страти) також по вертикалі. Основою тут служить драбина доходів: бідняки посідають нижчу сходинку, заможні групи населення — середню, а багаті — верхню.

Запитання

— Як ви вважаєте, чому деякі дослідники вважають, що «геологічний» образ можна застосовувати до структури людського суспільства?

Не всі згодні, що можна проводити аналогію між структурою людського суспільства і структурою гірської породи. На думку критиків цієї точки зору, специфікою соціальної стратифікації є те, що вона відображає принцип нерівності.

Пригадайте і назвіть причини виникнення нерівності.

1. Відмінності у здібностях.

2. Відмінності у ставленні до праці.

3. Дискримінація на ринку праці.

4. Майнові відмінності.

5. Успіх і нещастя та ін.

Завдання

— Уявіть, що ви присутні на засіданні дискусійного клубу, який обговорює проблему нерівності. На обговорення винесена думка сучасного англійського політолога: «Уся історія людства засвідчує, що нерівність необхідна для досягнення якогось ідеалу людської досконалості, як індивідуального, так і колективного».

Дати письмову відповідь

1. Чи треба позбавлятися нерівності?

2. Чи треба цього прагнути?

Висловіть свою думку, підкріпивши її аргументами.

Отже, людство з давніх часів замислювалося над цими проблемами. І шляхи їх вирішення не були однозначними.

V. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал та написати конспект.