31.03.2020р. Тема:Індивідуальні психологічні властивості особистості

Мета: ознайомити здобувачів освіти із індивідуальними психологічними властивостями особистості та їх співвідношенням, розглянути умови розвитку здібностей; розвивати логічне, критичне мислення, вміння аналізувати, синтезувати та узагальнювати матеріал; здатність до самоаналізу, самоспостереження; виховувати вміння спілкуватися.

Запитання до теми:

1. Поняття “індивід”, “особистість”, “індивідуальність” та їх співвідношення.

2. Психологічна структура особистості.

3. Здібності, їх класифікація, формування та розвиток.

4. Темперамент. Типи та властивості темпераменту.

5. Характер, його сутність, структура.

1. Поняття “індивід”, “особистість”, “індивідуальність” та їх співвідношення.

Поняття особистість використовується в багатьох науках, але їх поняття схожі. Слово особистість (“personality”) в англійській мові походить від латинського “persona”. Спочатку це слово означало маски, що надягали актори під час театральної вистави в давньогрецькій драмі. Раб не розглядався як персона, для цього треба бути вільною людиною. Вираження “втратити обличчя”, що є в багатьох мовах, означає утрату свого місця і статусу у визначеній ієрархії.

З самого початку в понятті “особистість” був включений зовнішній, поверхневий соціальний образ, що індивідуальність приймає, коли грає визначені життєві ролі – деяка “личина”, суспільне обличчя, звернене до навколишніх. Особистість у психології – це породження досягнень суспільного розвитку в конкретному живій людині, у якого є свідомість і самосвідомість. У широкому сенсі слова це суб’єкт соціальних відносин і свідомої діяльності в цілому. А у вузькому розумінні – це така якість індивіда, яке формується у діяльності людини і його спільному спілкуванні. Існує і більш розгорнуте пояснення терміну “особистість” – це системна соціальна якість людини, головна цілісна характеристика її внутрішнього світу, світу її розвитку як носія свідомості, інтелекту, культури, моралі, захисника і творця людських цінностей.

З моменту народження дитина потрапляє у сферу дії економічних, морально політичних та ідеологічних суспільних відносин, які через спілкування і активну діяльність розвивають її соціальні якості і формують її як особистість. Це тривалий і складний процес, що має історичний характер. Як багатогранне і динамічне утворення особистість завжди змінюється й розвивається. Біологічна істота, яка належить до класу ссавців виду Homo sapiens, характеризується поняттям “людина”. У неї генетично задано особливу тілесну організацію, істотними ознаками якої є:

ü здатність до прямоходіння;

ü здатність до виконання рукою високоточних трудових операцій;

ü високорозвинена мозкова тканина зі складною будовою та функціями;

ü здатність до формування та роботи свідомості;

ü здатність до мовлення та абстрактного мислення;

ü здатність до активної взаємодії в соціумі.

Отже, індивідом можна назвати і новонароджену дитину, і старого довгожителя, і цивілізованого європейця, і африканського аборигена - всіх людей. Ця якість є вродженою і незмінною впродовж всього життя людини. Факт належності живої істоти до людського роду відображається в понятті “індивід”. Індивід (лат. individuum – неподільне) – людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens. Дитина народжується як індивід. Завдяки спілкуванню з дорослими вона поступово засвоює соціальний досвід людства і включається в систему суспільних відносин, що формують її потреби, інтереси, світогляд, переконання, тобто розвивають її як особистість. Особистість – суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими і виявляються у суспільних зв’язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми та визначають поведінку людини. Як індивід людина має такі ознаки як вік, стать, освіта, професія, інтереси. Особистістю вона стає в системі відносин з іншими людьми.

Особистість – категорія суспільно-історична. В її характеристиці головними ознаками є суспільна сутність та соціальні функції. Особистість – це якість індивіда. Природно можуть виникнути запитання: чи може існувати індивід, який не став особистістю, і чи може бути особистість без її конкретного носія, тобто без індивіда? Деякі вчені на них відповідають ствердно. Для підтвердження своїх міркувань вони посилаються на випадок, що стався з індійськими дівчатками Амалою і Камалою, яких виховувала вовча зграя. У них були лише індивідуальні біологічні особливості. Ніяких особистісних рис дівчатка не мали. Це було спричинено відсутністю людського оточення. Отже, природні передумови створюють можливості для розвитку суспільних якостей особистості, а становлення їх відбувається тільки в умовах людського суспільства.

Кожна особистість має властивий тільки їй набір рис і особливостей, який визначає її індивідуальність. Індивідуальність – неповторне поєднання психологічних особливостей і рис людини, що визначає її своєрідність і несхожість на інших людей. Виявляється індивідуальність у рисах темпераменту, характеру, в здібностях, особливостях і якостях психічних процесів, у звичках і уподобаннях людини. Не існує двох людей з однаковим поєднанням психічних якостей. Індивідуальність властива кожній людині, але виявляється вона по-різному: в одних людей яскраво і сильно, в інших – малопомітно Вона може заявити про себе в інтелектуальній, емоційній, вольовій чи одразу в усіх сферах психічної діяльності. Так, оригінальність інтелекту виявляється в здатності бачити те, чого не помічають інші люди, у вмінні чітко формулювати проблеми і знаходити їх вирішення. Своєрідність емоцій констатують за надмірної інтенсивності одних почуттів і недостатньої – інших, їх стійкості чи мінливості. Особливості волі можуть розкриватися в ступені розвитку вольових якостей. Особистість людини неповторна у своїй індивідуальності. Однак навіть повний перелік індивідуальних якостей людини не характеризує її як особистість, хоча індивідуальність характеризує особистість конкретніше, детальніше і повніше.

Отже, підсумовуючи можна сказати, що “особистість” – це характеристика людини з боку тих рис, які формуються під впливом соціального оточення. Особистість – це поняття, яке означає все те, що є в людині надприродного, історичного. Особистістю не народжуються, а нею стають в процесі життєдіяльності завдяки входженню людини в суспільство, тобто в процесі соціалізації.

2. Психологічна структура особистості.

Особистість – це складна система, в якій диференціюються та інтегруються всі психічні явища, що розвиваються в індивіді під впливом різноманітних факторів. Індивідуальність кожної людини визначається і характеризується психологічною структурою її особистості. У структурі особистості можна виділити три основні системи:

ü когнітивну, у якій реалізуються функції пізнання, відбиття об’єктивної природної і соціальної реальності яка містить у собі когнітивні процеси: сприйняття, пам’ять, увагу, мислення;

ü регулятивну, що включає в себе емоційно-вольові процеси та здібності, що забезпечують суб’єктивну саморегуляцію діяльності;

ü комунікативну, яка реалізується у спілкуванні та взаємодії з іншими людьми.

Сучасні дослідження свідчать, що окремі риси та властивості особистості не просто об’єднані в єдину суцільну структуру, а ще й утворюють певну ієрархію. до синтезу багатовимірної системної психологічної структури особистості.

3.Здібності, їх класифікація, формування та розвиток.

Найяскравішою характеристикою особистості є її індивідуальність, під якою розуміють своєрідне і неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини як характер, темперамент, особливості її мотиваційної сфери та спрямованості. Ці сполучення психологічних особливостей є типовими, загальними для всіх людей, але з іншого боку кожна людина є неповторною за своїми фізичними процесами в організмі, психічними особливостями (пам’яті, спостережливості, інтересів, здібностей), індивідуально-психологічними властивостями, неповторністю психічної діяльності, спадковістю, задатками. Відомо, що на однакові за змістом і метою дії подразників, люди реагують по-своєму, індивідуально: одні реагують активно, жваво, емоційно, а інші спокійно та повільно, у зв’язку з чим, люди по-різному відносяться до інших людей, до праці, будують свою поведінку. Це зумовлено не тільки соціальними умовами, але й особливостями психіки людини. Індивідуальні якості людини визначає поняття “темперамент” – як біологічну основу поведінки людини та його види: сангвінічний, холеричний, флегматичний, меланхолічний; поняття “характер” – як сукупність стійких рис особистості, її спрямованість та здібності. Загальне представлення про індивідуальні психологічні особливості – це особливості особистості дозволить зрозуміти механізми та феномени її мінливості в різних ситуаціях та вікових періодах. Сьогодні ми розглянемо питання, пов’язані з вивченням темпераменту, характеру та здібностей особистості. Почнемо розгляд питань з вивчення здібностей особистості та їх характеристики.

Індивідуально-психологічні особливості – це неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні властивості будови та функцій організму. Дитина народжується з властивими їй конкретними задатками, за допомогою яких залежно від умов виховання, розвиваються й формуються притаманні певному індивіду будова та функції організму, особистісне психічне життя. Серед істотних властивостей людини є її здібності. Здібності та діяльність, особливо праця, органічно взаємопов’язані. Людські здібності виникли й розвинулись у процесі праці. І в діяльності, і в праці вони й виявляються. Здібностями називають властивості особистості, що визначають її придатність до успішного рішення завдання (виробничого, навчального, творчого). Від здібностей залежить успішність придбання знань, умінь і навичок, але самі вони до знань, умінь і навичок не зводяться. Здібності виявляються тільки в діяльності, яка не може здійснюватися без наявності цих здібностей, тобто здібності проявляються не в знаннях, уміннях, і навичках як таких, а в динаміці їх придбання, у тім, наскільки за інших різних умов швидко, глибоко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння знаннями й уміннями, суттєво важливими для даної діяльності. Здібності – це індивідуально-психологічні особливості, що виявляються в діяльності, є умовами її успішного виконання і спричиняють відмінності в динаміці оволодіння необхідними для людини знаннями, навичками і вміннями. Поняття здібностей тісно пов’язане з поняттям задатків. У людини є два види задатків: вроджені і набуті. Перші іноді називають природними, а інші – соціальними. Будь-які здібності в процесі свого розвитку проходять ряд етапів, і для того, щоб деяка здібність піднялася в своєму розвитку на більш високий рівень, необхідно, щоб вона була достатньо сформована на попередньому рівні. Цей останній по відношенню до більш високого рівня розвитку виступає у вигляді задатку. Задатки (анатомо-фізіологічні й функціональні особливості людини) створюють певні передумови для розвитку здібностей. Задатки зумовлюють різні шляхи формування здібностей; впливають на рівень досягнення, швидкість розвитку.. Здібність, що не розвивається, якою людина перестає користуватися на практиці, згодом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам, пов’язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічна і художня творчість, математика, спорт тощо, ми підтримуємо в себе і розвиваємо відповідні здібності. Успішність будь-якої діяльності залежить не від якоїсь однієї, а від сполучення різних здібностей, причому це поєднання дає той самий результат і може бути забезпечено різноманітними способами. За відсутності необхідних задатків до розвитку одних здібностей їх дефіцит може бути поповнений за рахунок більш сильного розвитку інших. Людські здібності поділяють на види за змістом і характером діяльності, в якій вони виявляються. Тому ведуть мову про літературні, музичні, художні, математичні, організаційні, наукові, конструктивні здібності, здібності до навчання, танцю, скульптури тощо, їх стільки, скільки існує різних сфер діяльності. Всі вони мають багато спільного між собою і ставлять однакові вимоги до людини. Здібності поділяють на загальні і спеціальні. Загальними називають здібності людини, які певною мірою виявляються у всіх сферах діяльності. До них належать здібності до навчання, праці, загальні розумові здібності та ін. Їх основою є загальні вміння, необхідні в кожній сфері діяльності – планувати, організовувати виконання завдань тощо. Завдяки їм людина може переходити від однієї діяльності до іншої й успішно нею оволодівати. Спеціальні здібності – це психологічні особливості індивіда, що забезпечують можливості успішного виконання визначеного виду діяльності -кулінарної, сценічної, літературної й ін. Загальні здібності виявляються в спеціальних, тобто у здібностях до певного виду діяльності. Високий рівень спеціальних здібностей ґрунтується на високорозвинутих загальних здібностях. Для вас, як майбутніх кондитерів, важливо розвивати художні здібності. Провідними якостями яких є:

ü творча уява і образне мислення, які забезпечують узагальнення і конкретизацію художнього образу;

ü властивості зорової пам’яті, які сприяють формуванню і збереженню яскравих образів;

ü розвинуті естетичні почуття, які виявляються в естетичному ставленні до дійсності;

ü вольові якості, які дають змогу долати труднощі при втіленні задуму в життя.

Допоміжними якостями художніх здібностей є сенсо-моторні якості “руки художника”.

Провідні й допоміжні якості в структурі здібностей перебувають у нерозривній єдності. Щоб досягти високої майстерності, необхідно багато працювати.

Таким чином, природну основу розвитку здібностей становлять задатки – природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи й мозку, які проявляються в типологічних особливостях людини. Однак задатки є лише передумовою здібностей. Лише своєчасний вияв і розвиток задатків людини через виховання зумовлює формування у неї здібностей. Для оцінки рівня розвитку здібностей досить широко використовують різноманітні тести (тести досягнень, тести інтелекту, тести креативності тощо). Дослідження конкретно-психологічних характеристик різних здібностей дають змогу виокремити загальні властивості індивіда, які відповідають вимогам не одного, а багатьох видів діяльності (наприклад, інтелект), а також спеціальні властивості, які відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (спеціальні здібності). Урахування рівня розвитку здібностей під час вибору професії та в доборі кадрів сприяє підвищенню ефективності діяльності людини й ступеня її задоволеності результатами своєї діяльності.

4. Темперамент. Типи та властивості темпераменту.

Учення про темперамент зародилося ще в V ст. до н. e. Його родоначальником був давньогрецький вчений і лікар Гіппократ. Вважалося, що в організмі людини вирішальне значення мають чотири рідини: кров, жовта жовч, чорна жовч і слиз. Змішуючись в кожній людині у визначених пропорціях, вони й складають її темперамент (від латинського – суміш, співвідношення). Перевага в цій суміші “гарячої” крові дає сангвінічний темперамент (в поведінці людини яскраво виявляються енергія, впертість, рішучість), якщо ж цю “гарячу” кров охолоджує “надлишковий слиз” то це призводить до появи флегматичного темпераменту, для якого характерні холоднокровність, спокій, неспішність у діях. Їдка жовч сприяє утворенню неврівноваженого холеричного темпераменту, а коли в організмі накопичується багато зіпсованої “чорної” жовчі, це призводить до формування меланхолійного темпераменту. У Гіппократа був чисто фізіологічний підхід до визначення темпераменту.

Найбільш серйозні спроби підвести фізіологічну базу під темперамент зв'язані з ім’ям І.П.Павлова. І.П.Павлов, вивчаючи особливості темпераменту, відкрив його залежність від типу нервової системи. Темперамент – це сполучення індивідуальних властивостей, що визначають динамічну сторону поведінки, обумовлену уродженими динамічними властивостями нервової системи, що визначають швидкість реагування, ступінь емоційної збудливості, особливості пристосування до світу. І.П.Павлов в основу розходження типів вищої нервової діяльності поклав такі фактори: силу подразнення і збудження; їхню урівноваженість, тобто співвідношення по силі; їхню рухливість, тобто легкість зміни одного процесу іншим. Встановлено, що процеси гальмування і збудження в кожного з нас відбуваються з різною силою, різною швидкістю і різним балансом.

Основними видами темпераменту є холеричний, сангвінічний, флегматичний і меланхолічний темпераменти.

Холерик (сильний, неврівноважений, рухливий) – людина із сильною нервовою системою, здатна до подолання великих труднощів, але не вміє себе стримувати, запальна, нетерпляча, однак якщо захопиться чим-небудь, то її важко зупинити. Чекання здатне вивести холерика із себе, невдачі – теж, і він гарячково діє або впадає в апатію. Для холерика взагалі характерна подібна мінливість: то він надто говіркий – не зупинити, то слова з нього не витягнеш. Пророчити, як холерик себе поведе в новій обстановці, дуже важко. Він намагається якнайшвидше одержати результат, а, отже, починає випереджати події, метушитися. Холерик не може дочитати детектив, не заглянувши в кінець, щоб довідатися, чим усі закінчилося. Рухи в нього швидкі, рвучкі. Для цього психологічного типу характерні часті зриви, особливо гнітить холерика необхідність стримувати свої почуття і надмірну активність. Тільки в результаті великої виховної і самовиховної роботи, холерик набуває здатності до тривалої, систематичної роботи (слабість гальмового процесу).

Сангвінік (сильний, врівноважений, рухливий) – людина із сильною нервовою системою, урівноважена у своїх почуттях і діях, жива, рухлива, товариська, легко пристосовується до різних обставин. Вона справляє враження людини рішучої, оптимістичної, упевненої у своїх силах. Сангвінік часто пропонує ідеї і домагається їх здійснення. Легко пристосовується до нової обстановки, зібраний і цілеспрямований, особливо у важких ситуаціях, не втрачає почуття гумору; добре вміє стримувати свої емоції. Мова в нього швидка, голосна, з живими інтонаціями і мімікою. Сангвінік легко вступає в контакти, часто виступає у ролі лідера. Він більш схильний до вирішення тактичних завдань, що не виключає і здібностей стратега. Смаки й інтереси в сангвініка носять непостійний характер. Представника цього типу темпераменту можна назвати працездатним, але не завжди працьовитим, особливо якщо робота йому здається нецікавою.

Флегматик (сильний, врівноважений, малорухливий) – людина із сильною нервовою системою, урівноважений у своїх почуттях і діях, але трохи повільний, нелегко вступає в контакт з іншими людьми, важко пристосовується до змін життєвих умов. Він спокійний і незворушний, упевненість його заснована на знаннях і розрахунку. Флегматик говорить в основному про справи, не любить марнослів’я, мова його спокійна; нову ідею пропонує тільки після зважування всіх “за” і “проти”. Ніяка невдача не здатна вивести його із себе, вона для нього виступає як проста рядова неприємність. Флегматик здатний працювати рівномірно і тривало, навіть у несприятливих умовах. Він стратег і постійно звіряє свої дії з перспективою, вміє чекати. З флегматика може вирости як великий ледар, так і цілеспрямований борець.

Меланхолік (слабкий, неврівноважений, інертний) – людина зі слабкою, легко ранимою і високочутливою нервовою системою, здатна витримувати лише невеликі і короткочасні напруги. Для нього характерні нерішучість, невпевненість, він відчуває утруднення в ситуаціях, що потребують вибору. Меланхолік схильний до побоювань із приводу і без приводу, найменша неприємність може вивести його з рівноваги. Він воліє підкорятися правилам і авторитетам. Голос у меланхоліка тихий, мова уповільнена. Він не борець, воліє плисти за течією, губиться, опускає руки, коли зустрічається з труднощами. У такі хвилини йому дуже потрібні співчуття і підтримка оточуючих. Представника меланхолійного темпераменту порівнюють з чуттєвою фотоплівкою, для якої згубне сильне світло. Людям цього типу темпераменту протипоказані сильні і довго діючі подразники. Велика чутливість меланхоліка – не тільки недолік, а й сильна сторона цього типу темпераменту. Серед меланхоліків багато людей, чия професія пов’язана з мистецтвом. Він добре справляється і з професіями, що вимагають великої уваги в умовах примусового ритму діяльності. Меланхоліка важко розворушити, але потім йому погано вдається контролювати свої емоції і поведінку. Він більше за інших має потребу в навичках психологічного захисту від перевантажень – не тільки фізичних, а й інтелектуальних, емоційних. Не слід думати, що “слабкий” тип темпераменту - значить поганий. До представників меланхолійного типу темпераменту відносилися такі видатні люди, як французький філософ Р.Декарт, англійський вчений Ч.Дарвін, український письменник М.В. Гоголь, польський композитор Ф.Шопен. Колись вважали, що темпераменти проявляють себе в почуттях. Однак уважний аналіз поведінки людини показує, що розходження темпераментів проявляється й у швидкості сприйняття, й у швидкості відповідних реакцій на подразнення, у швидкості й рішучості дій. У чистому виді темперамент зустрічається вкрай рідко. У яскраво вираженого флегматика можливі бурхливі вибухи гніву, що нагадують прояви холерика. Останній може в ряді випадків під впливом життєвих потрясінь впадати в стан гальмування або проявляти рухливість мислення, властиву сангвініку. Меланхоліки в окремих випадках можуть проявляти таку енергію й рішучість у діях, які зробили би честь сангвінічному темпераменту. Тому вірніше говорити про формулу темпераменту. Переробити темперамент неможна, але суспільні умови, особливо виховання і самовиховання, можуть уплинути на прояв поведінкових реакцій, властивих різним темпераментам, підсилювати або послабляти їхні основні властивості. Кожна людина може навчитися керувати своєю поведінкою, а коли потрібно, то й “приборкувати” її. Життєві обставини можуть настільки вплинути на людину, що в неї з’являться реакції, мало притаманні її природному темпераменту.

5. Характер, його сутність і структура.

У дослівному значенні грецьке слово “характер” означає “карбування”, “відбиток”. Не можна плутати темперамент із характером. Темперамент пов’язаний з характером тим, що він “фарбує” риси характеру. Це значить, що та сама риса характеру в людей різного темпераменту зовні буде проявлятися по-різному. Характер (гр. charakter – прикметна риса, ознака) – складне й індивідуально своєрідне поєднання рис людини, яке формується в процесі її розвитку під впливом умов життя та виховання і виявляється в її поведінці. Характер – це результат взаємодії людини зі світом, сукупність стійких придбаних якостей, що виражають ставлення людини до себе, інших людей, речей, суспільства і проявляються в стійких, звичних формах поведінки. Повсякденне життя засвідчує надзвичайно велику складність і багатогранність характеру. Вчені, які його досліджують, нарахували у людини більше 1500 різних рис характеру. Проте ці риси не ізольовані одна від одної, а взаємопов'язані й утворюють цілісну структуру. Структурність характеру виявляється у закономірній залежності між окремими його рисами. Так, скромність і сором’язливість, як правило, поєднуються з тактовністю і поступливістю, а зарозумілість та пихатість – із недоброзичливим, неуважним і зверхнім ставленням до людей.

Усі властивості характеру є необхідною умовою навчання і виховання. Завдяки пластичності характер можна виховувати і перевиховувати. Структура характеру не дається від природи, а формується в процесі розвитку особистості. Вона зумовлена життєвим досвідом людини. Залежно від умов життя можуть розвиватися і по-різному проявлятися різні якості характеру.

ТЕСТИ для самоперевірки

1. Свідомий індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційно-вольовими та фізичними властивостями, що включений в суспільно-корисну діяльність і займає певне місце в суспільному житті, – це характеристика:

а) людини;

б) особистості;

в) індивіда;

г) індивідуальності.

2. Сукупність цілеспрямованих, усвідомлених дій, що передбачають позитивний наслідок, задоволення власних i соціальних потреб, інтересів, складають:

а) дiяльнiсть;

б) спрямованість;

в) дії;

г) мотиви.

3. Погляди особистості, які вiдповiдають рівню й свідомості, життєвим домаганням, – це:

а) ідеали;

б) переконання;

в) мрії;

г) потяги.

4. Особистість – це:

а) носій індивідуально-своєрідних рис;

б) поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей;

в) соціалізований індивід, який втілює найсуттєвіші соціально значущі властивості;

г) одиничний представник людського роду.

5. Знайти зайве:

а) інтереси;

б) переконання;

в) прагнення;

г) установки.

6. За І. П. Павловим, холеричний темперамент характеризується:

а) силою, врівноваженістю, інертністю нервових процесів;

б) силою, врівноваженістю, рухливістю нервових процесів;

в) силою, неврівноваженістю, рухливістю нервових процесів;

г) слабкістю, неврівноваженістю, інертністю нервових процесів.

7. Встановіть ступінь зв’язку між темпераментом і характером особистості:

а) зв’язку між ними немає, це незалежні властивості;

б) по суті це тотожні властивості;

в) зв’язок є, і він тісний;

г) зв’язок дуже слабкий.

8. Індивідуальне поєднання стійких психічних особливостей особистості, що визначають типові для неї способи поведінки і життєдіяльності в конкретних ситуаціях – це:

а) характер;

б) темперамент;

в) спрямованість;

9. У людей з яким типом темпераменту найважче виробити такі якості, як витримка і самоконтроль:

а) у меланхоліка;

б) у сангвініка;

в) у флегматика;

г) у холерика.

10. Гіппократ вважав, що переважання в організмі крові визначає наявність цього типу темпераменту. Це:

а) сангвінічний темперамент;

б) холеричний темперамент;

в) флегматичний темперамент;

г) меланхолічний темперамент.

11. Якому типу темпераменту відповідає сильний тип нервової системи, що характеризуєтеся врівноваженістю та інертністю процесів збудження і гальмування:

а) холерик;

б) флегматик;

в) сангвінік;

г) меланхолік.

12. Який тип темпераменту характеризується високою сенситивністю:

а) меланхолік;

б) сангвінік;

в) флегматик;

13. За І.П.Павловим, меланхолічний темперамент характеризується:

а) силою, врівноваженістю, інертністю нервових процесів;

б) силою, врівноваженістю, рухливістю нервових процесів;

в) силою, неврівноваженістю, рухливістю нервових процесів;

г) слабкістю нервових процесів.

14. Вкажіть на правильну тезу щодо формування характеру. Він є:

а) вродженим;

б) набутим;

в) більше набутим, ніж вродженим;

г) більше вродженим, ніж набутим.

15. Сукупність основних, найбільш стійких якостей особистості, що сформувалися впродовж життя i виявляються в діях, вчинках та поведінці, – це:

а) темперамент;

б) спрямованість;

в) характер;

г) здібності.

16. Відношення до людей, до діяльності, приватної власності, а також відношення до себе входять до структури:

а) характеру;

б) діяльності;

в) свідомості;

г) здібностей.

17. Цей термін перекладається з грецької як “риса”, “прикмета”, “відбиток”. Йдеться про одну із індивідуально-психологічних особливостей особистості. Це:

а) спрямованість;

б) характер;

в) мотив;

г) свідомість.