ТЕСП 

                                                                                            Матеріали до історії підприємства

• Продовження І

• Продовження ІІ

• Виробництво кухонної солі

• Паспорт товариства

• Статут

• Організаційна схема товариства

• Колективний договір 1933

• Колективний договір 1937

• Відносини з робітниками

• Альбом Калуш-Стебник

• Альбом ТЕСП

• Альбом Калуш-Стебник 1922 р.

• Калійний комбінат

• Парова машина

• Цегла

• Імена

1.Stanisław Miziewicz

2.Stanisław Majewski

3.Karol Koelichen

4.Julian Sykała

5.Stanisław Kontkiewicz

6.Stanisław Herman

7.Zygmunt Platowski

8.Adam Podoski

9.Antoni Schimitzek

    10. Aleksander Dietzius

         11.Stanisław Stwiorok

          12. Tadeusz Kuczyński

         13.Mieczysław Jezierski

  14. Anton von Kripp

          15. Roman Kurdziel

          16. Bolesław Drobner

• Плани приміщень і споруд

• Юзеф Грайнер

• Правила внутрішнього трудового розпорядку

• Електростанція

• Охорона праці

• ТЕСП, Стебник

• Різне

  1. Едвард Віндакевич

  2.  Владислав Шайноха, Юзеф Сємірадзький

  3. Провалля загрожує Височанці

  4. Промислова ратуша

  5. Кінний транспорт в шахті

  6. Видавнича справа

  7. ŚWIAT 1923
  8.  Спортивний клуб
  9.  ПРЕСА
  10.  Книга відвідувачів
  11. GAZETY
  12.  Ян Старжик

     13.Різне в різному

       14.  Mundur górniczy

     15.Поштові листівки чтові л

Мій, нередагований, переклад фрагментів книжки "Greiner Józef. Przemysł potasowy w Polsce. Lwów, 1938 r."

https://fbc.pionier.net.pl/details/nn3vbSc

Однак виробництво цих виробів не проходило без труднощів, як технічних, так і інших. Окрім раніше відкритого в Калуші мінералу «сильвініту», у 1868 році було відкрито новий мінерал «каїніт», який містив, згідно з тодішніми аналізами, 48,63% сульфату магнію, 30,20% хлориду калію та 21,15% води; досить великі родовища цього мінералу, виявлені вперше, також викликали технічну складність, оскільки хімічні методи обробки каїніту у більших масштабах на той час були недостатньо відомі, але в той же час докладалися зусилля для подолання цих труднощів з розрахунку на великий попит і малось на меті розвивати виробництво сировини і переробку в найбільшому масштабі, про що свідчить той факт, що вищезгадана Компанія, була підтримана капіталом Банку Англо-Австрійського і існує з 21 лютого 1871 під назвою:

„Kali-Bergbau n. Salinenbetriebs-Gesellschaft Kałusz”

і мала статутний капітал 4 500 000 злотих (ренських злотих), поділений на 22 500 акцій номінальною вартістю по 200 злотих кожна.

Наступною і дуже важливою проблемою для існуючого Товариства була відсутність залізничного сполучення з Калушем, найближчою залізничною станцією якого був Бурштин за 30 км, нім було відкрито 1 січня 1875 р. залізничну лінію Стрий-Станіславів. Витрати на транспорт на таких залізницях: Чернівецька, Кароля-Людвіка та Північна( Czemiowieckiej, Karola-Ludwika i Północnej) були настільки високі, що перевезення одного віденського центнера калуських продуктів з Бурштина до Відня становило 1 злотий 62 центи, тоді як перевезення одного центнера зі Штасфурта до Відня становило лише 75 центів,  хоча відстань від Штасфурта до Відня була на 58 миль більшою, ніж від Калуша до Відня. Незважаючи на те, що в 1874 році, через відкриту вище згадану залізничну колію Стрий-Станіславів ще більше здешевились залізничні перевезення калуської продукції, все це не врятувало занепадаюче підприємство.

Gulden austro-węgierski (floren, złoty reński)[1] – srebrna moneta Cesarstwa Austriackiego, a następnie Austro-Węgier, ważąca 12,34 grama (próba srebra 900). Na monetach nominał oznaczany był skrótem „Fl.” (a w języku polskim skrótem „złr”). https://pl.wikipedia.org/wiki/Gulden_austro-w%C4%99gierski

1 złoty reński („reński”) równy 100 grajcarów (centów)

Наступними труднощами, як свідчать документи тодішнього гірничого начальства та висновки експертів, є:

1) нехтування підприємством гірничими роботами,

2) призупинення Гірничим Староством в Кракові видобування сировини через головний ствол (теперішній ствол № VII) шахти через обвалення найнижчого шару каркасу ствола, внаслідок чого видобуток через другий ствол № IV становив лише 1500 центнерів митних соляної сировини на день;

3) видобуток шахти не відповідав потужності хімічної фабрики в Калуші;

4) і, нарешті, крах фондового ринку в Австрії в 1873 році.

Всі ці труднощі призвели до того, що Товариство почало ліквідацію в 1875 році, до розчарування покладених на нього надій для всієї країни.

Під час цієї ліквідації сталася цікава для характеру поляків подія: ліквідаційне товариство нібито мало боргів на суму близько 2 000 000 злотих — і хоч власниками Товариства було двоє осіб, один поляк, а другий віденський банкір, останній виніс на порядок денний питання боргу, а перший, тобто Альфред Гр. Потоцький усі борги покривав із власних коштів, наражаючи себе на величезні, як на ті часи, збитки, але не дозволяючи Товариству, співвласником якого він був, залишити неоплачених боргів і збитків для кредиторів, навіть більших, ніж його власні.

Слід припустити, що конкуренція штасфуртських виробів також відіграла значну роль у розвалі калуського підприємства, оскільки на ярмарках не тільки в Пруссії, а й в Австрії знижувались ціни на штасфуртські вироби, тим самим перешкоджаючи продажу калуської продукція, яка як з фабрики в Калуші, так і з фабрики в Земмерінгу поблизу Відня користувалася доброю репутацією щодо якості продукції; про те, що товар був відмінний, свідчить наведений вище цінник. На жаль, цей продукт був на 5-7% дорожчим за німецький продукт, який навіть ще більш понижували в ціні, безсумнівно, навмисне, щоб вбити конкуренцію.

Відтоді розробка калійних покладів у калуській шахті не розглядалася протягом багатьох років, незважаючи на зусилля сільськогосподарських кіл колишньої Галичини, підтримані Галицьким сеймом, і незважаючи на те, що цей сейм прийняв першу резолюція ще в 1878 році, вимагаючи від австрійського уряду відновити експлуатацію виявлених родовищ калію в Калуші. Австрійська скарбниця до цієї справи ставилася неохоче, сама не мала наміру займатися нею, бо не давала ніякій промисловості розвиватися в Галичині. Однак тут знову є припущення, що до того, що стосується калійної промисловості, вплив Німеччини відіграв важливу роль через страх перед конкуренцією для себе.

Під постійним тиском сільськогосподарських кіл у 1888 році австрійський уряд оголосив тендер на оренду експлуатації калуських калійних родовищ, і оскільки ніхто не зголосився, уряд сам розпочав у 1887 році подальшу реконструкцію гірничої промисловості, але таку реконструкції, що як свідчить кількість виробництва каїніту, складала лише п'ять вагонів на 1887 рік.

Це була незначна кількість продукція, і оскільки ця кількість жодним чином не могла задовольнити потреби сільського господарства Малопольщі, у 1889 р. Галицький парламент закликав австрійський уряд:

а) якнайшвидше почати інтенсивну експлуатацію калійних родовищ, щоб забезпечити постачання калійних добрив у кількості, необхідній для сільського господарства, і за помірними цінами;

б) будівництво залізничної колії від станції Калуш до шахти;

в) зниження транспортних тарифів.

Останні два пункти були спрямовані на забезпечення якомога дешевшого залізничного транспортування використаних добрив.

Цей заклик, однак, не приніс малопольському сільському господарству, яке вимагало, вигоди та задоволення потреб, яке воно прагнуло, тому що виробництво показує:

на 1890 рік - всього 60'3 вагонів,

на 1891 - 60'6 вагонів

Вже знаючи про використання калійних добрив у Німеччині та їхню користь для ґрунту, сільське господарство Малопольщі не зупинилося у своїх клопотаннях, докладаючи зусиль навіть у Державній Раді, підтримане цього разу аграрними депутатами також з інших провінцій Австрії. Виразом побажань хліборобських кіл Малопольщі була опрацьована послом Гр. Веловейським ( Hr. Wielоwiejskim) доповідь Сільськогосподарської Комісії, яка була предметом обговорення в Державній Раді та на засіданні 27 листопада 1891 р. - цю доповідь рішуче підтримав у своїй промові в Державній Раді професор д-р Зюсс (Dr. Suess), а результатом цих зусиль і дій стала резолюція парламенту, яка опираючись на:

1) зростаючий попит сільського господарства на калійні добрива з кожним днем;

2) констатуючи непридатності легких і піщаних грунтів без забезпечення їх поживними речовинами;

3) вказуючи на зростаючий імпорт калійної солі з Німеччини, в той час як великі родовища, знайдені в околицях Калуша, залишаються невикористаними,

закликає уряд не тільки раціонально експлуатувати калуські калійні родовища і виробляти концентровані продукти із сировини цих родовищ, але також рекомендує ініціювати спеціальне обстеження геологів і гірничих техніків, завданням яких було б визначити засоби, що ведуть до повного точного визначення наявності та збереження покладів калію в Австрії, особливо на південь і південний захід від Калуша, і нарешті зменшити транспортні витрати шляхом будівництва нормальної залізничної колії від залізничної станції в Калуші до шахти.

Ця парламентська постанова не мала великого ефекту, лише те, що міністр сільського господарства заявив у парламенті 30. VII. 1892 р., що видано розпорядження про збільшення видобутку в Калуші до 40 тис. метричних центнерів сирого каїніту, а дирекція казначейства у Львові офіційно повідомила, що з 15. IX. 1892 р, каїніт буде продаватися з гарантією 18,5% сульфату калію, тобто 10% калію, по

1 złr. za 1 q. loca солеварні в Калуші.

Опитування, про яке йдеться в постанові парламенту, не розпочато.

Незважаючи на численні позитивні відгуки про калійні родовища Калуша людей науки, таких як Dr. Carnala, Prof. Coty i Юліан Медвецький (Prof. Niedźwiedzki) незважаючи на заяви та звіти офіційних гірничих інженерів про залягання покладів калію, незважаючи на постійні заклики та вимоги малопольського сільського господарства надати йому користування природними багатствами країни, не було браку опору з боку влади та сліпого незнання відносин, а то й пряме заперечення в урядових сферах того, що в калуській шахті нібито були поклади калію, про що свідчить характерний висновок австрійського міністерства фінансів, заснований на наступній заяві офіційного видання під назвою:

"Das Industrial-Salz" Wien 1892. Барона Оттокара

Бушмана(Barona Ottokara Buschmana ) на сторінці 264:

«Видобування інших солей (крім каїніту) зокрема сильвін, карналіт тощо, через їх спорадичне, невидобувне знаходження в калуській шахті залишається без уваги»."

Наступним етапом боротьби малопольського сільського господарства з австрійським урядом за оренду калуського рудника став крок Галицького сейму, який новою резолюцією 1904 р. наказав Крайовому відділу колишньої Галичини укласти угоди і поставити виробництво на висоті, що відповідає потребам вітчизняного сільського господарства. Проте будь-які кроки Крайового відділу зустрічали постійний опір уряду, хоча в 1902 р. — під час одного з пробних бурінь, проведених тодішнім Державним соляним департаментом у Калуші — було заново відкрито «сильвініт» із вищим вмістом хлориду калію, як у каїніті. Це буріння показало, що на глибині 257,5 було пробурено сильвінітовий пласт потужністю 8 м, що засвідчило наявність більшої кількості калійних солей у калуській шахті та дало поштовх для подальших розвідувальних робіт.

І тут варто підкреслити всі заслуги для країни покійної пам'яті śp. д-ра Stanisława Miziewicza (Станіслав Мізєвич): він, як ніхто інший, чинив належний тиск на Галицький сейм і на Крайовий відділ колишньої Галичини, щоб калійні багатства Малопольщі були признані. Як управителю соляної канцелярії в цьому департаменті, йому доручали, крім продажу харчової солі, продаж каїніту з тодішньої казенної калуської копальні; познайомившись із цим продуктом і зацікавившись ним, він провів ґрунтовне дослідження калійної проблеми, дійшовши висновку, що калійні родовища Малопольщі слід спочатку ретельно дослідити, а лише після досліджень стверджень, що немає перспектив і можливості їх експлуатувати, винести цю проблему на порядок денний.

На жаль, д-р Мізєвич був ізольований у своїх поглядах, але з залізною наполегливістю не вагався перед жодним крок, який міг би привести до наміченої мети. По-перше, він розпочав свою діяльність з переконання свого найближчого начальства і після довгих зусиль йому це вдалося з депутатом Галицького Сейму та членом Крайового Відділу д-р Владиславом Яглем (śp. Dr. Władysławem Jahlem) . Разом з ним він уже почав працювати в Галицькому сеймі, маршалком якого був Станіслав Гр. Бадені. Тут однак опір намірам і зусиллям др. Мізєвича був ще більший завдяки непримиренній упертості тодішнього Президента Дирекції Національної Скарбниці у Львові (сьогодні Податкова палата) Гр. Вітольда Мора Коритовського, який, як сам д-р. Мізєвич сказав - висловився, що "скоріше йому волосся виросте на долоні”, перш ніж хтось доведе і переконає його, що в Малопольщі є поклади калію, які варто експлуатувати. Однак ніщо не збентежило д-р Мізєвича, на чужу впертість він відповів з не меншою благородною впертістю, не пошкодував сил і здоров'я і переконав маршалка галицького сейму Гр. Бадені, і коли тодішній міністр фінансів у Відні Залеський піддався — можливо, тому, що був поляком — усі старання й старання кристального характеру, високих життєвих принципів, безкорисливості й відданості справі навіть з втрата власного здоров д-р Мізєвича призвело до того, що Крайовий департамент отримав концесію на дальше продовження гірничих робіт на калійних родовищах поблизу Калуша.

З цими зусиллями та паралельно народилася ідея заснування приватної компанії для продовження пошуку калійних солей у Калуші та їхньої експлуатації. Ініціативу цього подали брати: інженери Станіслав Маєвський та Казімєж Маєвський, з яких перший як гірничий інженер калуської саліни на австрійській службі, разом із другим — поруч д-р Мізєвичем - піонером польської калійної промисловості інженером Юзефом Туркевичем, також гірничим інженером калуської саліни, самостійно проводили дослідження в калуському руднику калійних покладів. Їхні старання і праця за ідею наразили їх на то, що перший з них інженер Станіслав Маєвський, а трохи пізніше інженер Юзеф Туркевич були переведені з Калуша внаслідок дисциплінарного стягнення. Інженер Станіслав Маєвський, як тільки його перевели з Калуша, відмовився від урядової посади взагалі і як вище згадано, виступив разом з братом з ініціативою заснувати приватне Товариство з пошуку калійних солей.

Завдяки остаточній поступці австрійського уряду нове товариство з обмеженою відповідальністю «Калі» розпочало подальшу розвідку калійних покладів калуського рудника. Товариство «Калі» почало свою діяльність ще в 1909 році, але офіційно було створено 10 червня 1910 року. Засновниками цього товариства були:

Mieczysław Brykczyński

Roman Chlebowski

Zygmunt Groblewski (нотаріус, що працював у Львові по вул. Театральній 11, потім по вул. Рутовського 3, (з 1922 року щонайменше до 1924 року) 

Marjan Jaroszyński

Inż. Stanisław Majewski

Kazimierz Majewski

Edward Hr. Mycielski

St. Hr. Mycielski

Henryk Potworowski

Henryk Prek

Wincenty Rozwadowski

St. Hr. Siemieński

Jan Wasung

Mieczysław Wiktor.

Компанія «Калі» проводила пошукові буріння на калійні солі в калуському районі, але ці підготовчі роботи вичерпали фінансові ресурси компанії, недостатні для досягнення поставленої мети. Його засновники, які вклали все своє майно в статутний капітал, втратили його, а Мечислав Брикчинський з цієї причини навіть покінчив життя самогубством.Такий стан справ передвіщав ліквідацію Товариства, що спонукало «Калі» до порозуміння з Крайовим департаментом.

26 квітня 1913 р. у Львові  на запрошення Крайового відділу відбулося перше засідання Тимчасового виконавчого комітету з експлуатації калійних солей в країні.

Вже на цій першій зустрічі було висловлено високу оцінку доктору Станіславу Мізєвичу. Дослівно в протоколі цієї зустрічі записані наступні слова:

.... доктору Станіславу Мізєвичу, завдяки пильній роботі та невтомним зусиллям якого у цій важливій справі вдалося досягти

(мається на увазі оренда австрійським урядом шахтних майданчиків у Калуші), країна зможе прийняти необхідні рішення",

i

" .... висловити подяку пану доктору Мізєвичу за його роботу щодо забезпечення належного залучення країни та її народу до вирішення соляних питань, з проханням зафіксувати цю подяку у протоколі засідання".

На цьому засіданні, перш ніж перейти до власне дебатів, д-ра Мізєвича попросили представити стан справи на той час. У своїй презентації д-р Мізєвич - окрім результатів, представлених у експертних звітах Національного департаменту, Індустріального банку та компанії "Калі", включив до свого виступу - навів усі цифри та фінансові комбінації як щодо собівартості виробництва, так і щодо цін на сам продукт, який постачається, наприклад, порахував, що вітчизняні калійні солі будуть дешевшими за німецькі, і наостанок на основі планів пояснив гірничо-геологічні умови роботи калуського рудника. Потім він представив плани, які майже рік готувала Національна рада з маркетингу солі (при Національному департаменті), щодо споруд, гірничодобувних і світових обладнань на калуському солеруднику, необхідних для експлуатації калійних солей. Ці плани були підготовлені про всяк випадок, навіть якщо б створення акціонерного товариства не відбулося, оскільки навіть у цьому випадку Національне управління розпочало б розробку калуських родовищ.

Ці плани, зокрема плани внутрішнього механічного обладнання, є результатом майже 10-місячної роботи і були розроблені на основі досвіду роботи солеварень Національного департаменту в Бохні та Величці, якими керували Владислав Остахович та Юзеф Туркевич. Для реалізації цих планів були встановлені письмові та особисті контакти з численними заводами, крім того, інженер Остахович сім разів проходив тривале професійне стажування в Німеччині, інженер Туркевич - двічі, д-р Мізєвич - один раз.

На підставі вищевикладеного та представленого д-ром Мізєвичем, він вніс пропозицію щодо порядку, з міркувань поспіху:

1) замовити в найкоротший термін залізо, необхідне для залізобетонних фундаментів під обладнання для механічного помолу, згідно з готовими розрахунками і планами, складеними згаданими інженерами;

2) невідкладно приступити до захисту верхньої частини шахти від протікання.

Після обговорення цих пропозицій було вирішено якнайшвидше провести експертизу розроблених планів машин експертами, призначеними кожною з груп засновників Товариства, а потім залучити гірничого інженера з величської соляної копальні інженера Юзефа Туркевича на технічного управителя копальні в Калуші, тимчасово, на один рік, і звернутися до Міністерства фінансів з проханням про відпустку на один рік, подальші особисті питання майбутнього Товариства відкласти до наступних зборів, на порядку денному яких будуть взаємовідносини з Товариством "Калі" та його розрахунок з Національним відділом і Промисловим банком, і нарешті винайняти нерухомість в Калуші для житла і приступити до облаштування на місці.

З цього моменту робота новоствореного Товариства пішла більш швидкими темпами. Вже 3 травня 1913 р. члени Тимчасового виконавчого комітету виїхали до Калуша для з'ясування фактичного стану справи, було підготовлено проект статуту Товариства, що засновувалося, і на основі цього проекту було схвалено що:

1) Тодішній Тимчасовий Комітет, заступаючи Наглядову Раду, керує всією експлуатацією і продажем калійних солей, і виконує це або безпосередньо сам, або через менш чисельний Виконавчий Комітет, або через свого делегата по управлінню підприємством;

2) Дирекція є виконавчим органом. Директором товариства призначено пана Лагоцінського Адама, а директором шахти - інженера Юзефа Туркевича;

3) Виконавчий комітет здійснює нагляд за діяльністю Дирекції, розглядає клопотання Дирекції, готує матеріали для Наглядової ради тощо;

4) Член Тимчасового комітету д-р Станіслав Мізєвич був делегований до складу Дирекції для управління справами Товариства.

Існуючі плани були також проаналізовані німецькими та вітчизняними експертами, з яких перші прийшли до висновку, що вже відкриті в калуському руднику поклади калійних солей цілком гідні до розробки, що плани, складені з ініціативи Національного департаменту, хороші, доцільні і добре продумані, і що вартість придатного для експлуатації матеріалу - з урахуванням найважчих умов - була приблизно оцінена в 13 000 000,00 корон, що знаходилося в повній згоді з думкою експертного висновку, складеного вітчизняними геологами і експертами на прохання Національного департаменту.

Виходячи з цього, отримавши дозвіл австрійського уряду на використання за певну плату існуючих казенних споруд калуської соляної копальні, розпочалася експлуатація перших каїнітових покладів.

Здійснювався перший видобуток каїнітових покладів, одночасно проводилися інвестиційні роботи в механічне обладнання на поверхні, таке як новий каїнітовий млин, склад калійних солей, гірнича вежа, котельня, гірничий комбайн, шахтний вентилятор, електрична станція, і, нарешті, було проведено подальше розвідувальне буріння з поверхні за калійними солями.

Хоча експлуатація була надзвичайно складною з державними засобами, і хоча розширення шахти не було ні великим, ні описаним на початку, виробництво каїніту не тільки існувало, але й швидко зростало порівняно з виробництвом колишнього австрійського соляного управління - і так було видобуто каїніт:

у грудні 1913 року. - 80 вагонів

у січні 1914 року - 400 ,,

у першій половині 14 лютого. - 220 " ,

що разом із запасом, взятим від уряду, становило на 20 лютого 1914 р. 1310 вагонів, з яких після 15 лютого 1914 р. було продано 310 вагонів.

Зросла і продуктивність роботи, адже за час роботи уряду казенний млин на калуській саліні виробляв максимум 10 вагонів на добу, а в лютому 1914р. цей же млин вже перемелював 14 вагонів на добу.

На прохання члена Виконавчого комітету і експерта Товариства, що зароджувалося, інженера Шиміцека (Schimitzka) було вирішено в найкоротші терміни скласти план реконструкції гірничих робіт, не в останню чергу тому, що через відсутність вентиляції в шахті не можна було відкривати нові шахти під землею і доводилося обмежуватися експлуатацією тільки наявних покладів каїніту.

Однак затвердження проекту статуту відбувалося повільно, і доводилося постійно звертатися до центральних органів влади у Відні, щоб у травні 1914 р. статут був остаточно затверджений, хоча і з дорученням внести певні зміни.

На підставі вже затвердженого статуту були скликані Загальні збори, установчі на день 25 травня 1914 р., і з цього дня Товариство почало свою діяльність:

"АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ПО РОЗРОБЦІ КАЛІЙНИХ СОЛЕЙ".

З 24 листопада 1920р. назва Товариства була змінена на:

"АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ПО ВИДОБУТКУ КАЛІЙНИХ СОЛЕЙ".  Засновниками Товариства були:

(а)   Крайовий відділ Короля Галичина і Лодомерія,

б) Індустріальний банк "Львів",

в) ТзОВ "Калі" у Львові.

Національний відділ вніс до Товариства наступні натуральні внески, які були надані йому Міністерством фінансів строком на 50 років, починаючи з 1 січня 1913 року:

1) Право на розробку та видобуток калійних солей на ділянці в Калуші, яка була закріплена за австрійською скарбницею у виключне користування на підставі дозволу, наданого раніше ТзОВ "Калі" у м. Львові.

2) Право спільного використання так званої "нової шахти" на території казенної шахти в Калуші з метою видобутку на казенній території, а також на території Компанії.

3) Право користування земельними ділянками та житловими будинками, що перебувають у власності Австрійської скарбниці.

4) Право спільного або виключного користування існуючими на шахті галереями, штреками, пандусами та вентиляційними стволами, відповідно до плану руху, який час від часу затверджується Австрійським казначейством.

24 листопада 1920 року довоєнну назву «Акціонерне товариство експлуатації калійних солей» було замінено на «Акціонерна спілка експлуатації калійних солей». Організаторами Спілки були: Крайовий відділ Королівства Галичини та Лодомерії, Промисловий банк у Львові, Спілка «Калі». Крайовий відділ передав право експлуатації і добування калійних солей в районі Калуша новій польській владі. У зв’язку з розпадом Австрійської імперії було переконвертовано акційний капітал на польські гроші.

У 1921 р. на калійному комбінаті працювало 310 робітників, 3 інженери, 7 адміністраторів. 

Особовий склад керівництва в 1923 році

Obecnie skład osobowy kierownictwa Spółki Eksploatacji soli potasowych tworzą:

Rada zawiadowcza:

W skład rady wchodzi czterech deegatów, mianowanych przez Rząd Rzeczypospoltej, jako głównego akcjonarjusza Spółki, którymi są: pp. prezes inż. górn. Franciszek hr. Zamoyski. Wiceprezesi p. Dr. Władysław Jahl i dyr. inż. techn. Gustaw Pełka oraz dyr. inż. tech. Kazimierz Bukowski. Członkami z wyboru sa: pp. Tomisław Jędrzejowicz, gen broni Tadeusz Rozwadowski, naczelny dyrektor Polskiego Banku Przemysłowego dr. Marcin Szarski.

Рада складається з чотирьох делегатів, призначених Урядом Республіки як головним акціонером Товариства, якими є: панове голова гірничий інженер Францішек гр. Замойський, заступник голови др. Владислав Ягл, технічний інженер-директор Густав Пелка та технічний інженер директор Казімєж Буковскі. До складу ради обрано: панове Томіслав Єнджейович, генерал-полковник Тадеуш Розвадовський, головний директор Польського промислового банку д-р Марцін Сарський.

Dyrekcja:

Naczelny dyrektor dr. Stanisław Miziewicz.

Dyrektor techniczny inż. górn. Józef Turkiewicz

Dyrektor administracyjno-handlowy

p, Stanisław Stwiorok.

Zarząd kopalń:

Kierownik Zarządu kopalni Kałusz:

Inż. górn. Stanisław Herman.

Kierownik Zarządu kopalni Stebnik—

inż. górn. Zygmunt Grocholskі

Цей склад взятий зі статті в тижневику   ŚWIAT № 41 за 1923 рік.

Стаття ілюстрована фотографіями мабуть того ж автора, з фотографій якого зроблений Альбом Калуш-Стебник 1922 р.   Втім авторство ні в альбомі ні в статті не вказано.

Ну і кілька фотографій керівництва Товариства з цієї ж статті.

Вище згадується гірський майстер Адольф Нечай( Adolf Nechay), який наново відкрив калуські поклади каїніту в 1854 році. Потім він працював директором долинської саліни. В мережі знайшовся підписаний друзями і співробітниками  подячний лист Адольфу Нечаю, який в 2022 році продавався на аукціоні.

https://archiwum.allegro.pl/oferta/adolf-nechay-de-felsais-c-k-galicja-lwow-i12001663595.html

Adolf Nechay C. k , dyrektor urzędu salinarnego  c.k Austro-Węgier Pochowany na Łyczakowie Z tyłu podpisy /m.in Ksiądz Grzegorz Ślepowron Łopatyński /pochowany w Stanisławowie/Pod  tym podziękowaniu jest druga laurka niestety w połowie sklejone może ktoś fachowo naprawi/ 

1925 року пакет акцій, який був власністю Крайового відділу, перейшов у власність уряду Польщі. Спілку «Калі» було ліквідовано; натомісць створено «Акціонерне товариство експлуатації солі поташової» – «ТЕСП» (польською – «TESP», Spółka akcyjna eksploatacji soli potasowych).

ПРОДУКЦІЯ

За даними інженера Є. Віндакевича, виробництво калійної сировини з шахти в Калуші в довоєнні роки було таким:

                                      Перший статут

Продовження І