GAZETY

                            Грабіжницьке господарювання в копальні калійної солі в Калуші

Звернення послів інженера Єнджея Морачевського і товаришів до Пана Міністра Промисловості і Торгівлі в справі господарки в копальні калійної солі в Калуші.

Стало поширеною думкою те, що “державні підприємства працюють погано, бюрократично, без використання належного фахового знання і без тієї ініціативи, яку по природі речей приносить з собою господарка, заснована на приватному капіталі який вливає в кожний інтерес дух творчості, оживлює підприємство, дає великі прибутки. З тієї думки в організація підприємств і людей від них залежних випливає висновок: “Геть державний капіталізм, нехай уряд віддає всі державні підприємства приватним особам або акціонерним товариствам у власність. І тоді розквітне щастя і благополуччя в Річі Посполитій”.

В такий більш менш спосіб в 1921 році уряд обгрунтував кінцеву передачу в оренду шахт в Калуші Товариству Експлуатації солей поташових (Тесп).

“Тесп”, беручи три роки тому в оренду калуські шахти, обгрунтувало разом з іншими прихильниками тієї оренди що держава, керуючи самостійно шахтами тільки вкладає в них, а коли роздержавнить їх то буде мати тільки прибутки і то досить значні без жодних обтяжень.

Тим часом — як виявилось і що легко дослідити з бухгалтерії Товариства — Товариство крім відмінного процвітання копалень, проводило таку “відмінну” господарку, що змушене довший час оживлятися кредитами з державних банків, відносно яких прибутки з копалень були як крапля в морі.

Приватний капітал вливав стільки того оживлюючого духу в копальні, що треба було постійно робити великі інвестиції, виконувати “геніальні” задуми молодих і здібних інженерів, під керівництвом старого, досвідченого і бувалого чоловіка, знаменитого директора копальні пана Германа.

На жаль, пасивний опір калуської природи, розбіжності між поняттями геніальних людей з Теспу про закони фізики і закоренілими в Калуші старомодними правилами, до яких пристосовується сьогодні природа Калуша, спаралізували найкращі бажання пана Германа і його співпрацівників.

Ось кілька прикладів:

Збудовано дорогий фундамент, поставлено на нього компресор і все повинно бути в порядку. Тільки дурний грунт під фундаментом не захотів пристосуватися до волі інженера. Не витримав ваги компресора, помстився за то, що інженер не вважав за потрібне вивчити якості грунту, осів так, що фундамент потріскав а компресор осів так, що став неможливим до використання. Треба компресор розібрати, фундамент демонтувати і все починати від початку, беручи до уваги капризи грунту під фундаментом.

Сіль з солеварні виходить мокра. Люди на злість Теспові не хочуть купувати сіль з водою, бо воліють за ті самі гроші купити сіль без води в державних солеварнях, адміністрованих, як кожне державне підприємство без ініціативи, бюрократично, сьогодні так само як і 30 років тому, користуючихся старими методами висушення солі. Наївні. Тесп показало вам, як то робиться. Спроектувало і виконало.

Змонтовані полиці, на них бритванки, до кожної насипано по 2 , або навіть по 4 кг солі і починають їх сушити. Відомо — вітер сушить навіть болото в Калуші, і дується на сіль. Дується вентилятором. Так робиться на Кавказі але не в Калуші. Сіль не хотіла сушитися. По кількох днях вентилятор на склад, бритванки до пані інженерової під пляцки, полиці не знаємо на що. Все одно. Сіль до того часу не висохла.

Опалення дорого коштує. У варильні солі опалення є основними витратами. Необхідно переробити топку, щоб зоощадити на опаленні, підняти температуру. І так вентилятором гнати пар з парилки під топку. Гарячий пар підвищує тепло під топкою. Буде перпетуум мобіле. Достають вентилятор зі складу. Встановлюють. Але пасивний опір природи в Калуші упертий як литовець. Вентилятор дує, пара з парилки не хоче йти, вогонь не хоче палитися. Може замало кисню під топками. Адже: “Кисень на горить а підтримує горіння”, вчився інженер ще в школі. Таким чином вентилятор буде брати повітря із назовні, в склад якого повинен і в Калуші входити кисень, і допроваджувати кисень під топку. Отвори в стіні зробити, безпечно встановити вентилятор — зроблено за кілька днів.

Подули але вогонь гасне. Що за дідько. Геть вентилятор, закрити заслонки так, щоб тільки шпарина залишилась, бо забагато кисню, забагато повітря під топкою...

Споживачі калійної солі скаржаться на її завелику зернистість. При розсіюванні на полі сіль забиває розсіювачі. Жвавість приватного підприємництва видає — необхідно організувати сита. На сита сіль з млина трубами направити. Трясти ситами. Що на ситах останеться, направити повторно до млина. Задумано, зроблено, по трьох тижднях праці — все прекрасно змонтовано. Тільки той проклятий Калуш. Сіль не хоче йти трубами, замалий кут нахилу. Де-небудь би вистачило, в Калуші ні. І в тому приміщені, де встановили сита, по другому труби нахилити неможливо. По 24 годинах спроб пробувати пробивати сіль палицями Тесп відступило. Сита розібрано, труби теж і все осталось по старому.

Возами возити готовий продукт дорого коштує. Треба збудувати кінну колію. Професор механіки Франке (Franke) у Львові казав: “Я від архітекторів розуму не вимагаю, але додавати, віднімати, множити і ділити кожний з панів повинен вміти”. Святі слова. Проектуючий будованої колії, на нещастя не знав того мудрого професора. Обладнав завеликий нахил на кінній колії і знову калуські коні не можуть візків витягнути. Треба колію переробити і возити сіль возами. Все залишилось по старому на довший час.

Що тут багато говорити. Тесп дало роботу населенню. Кількість робітників виросла. Замість 300, яких саліна працевлаштувала перед війною, працювало в квітні біля 700. Виросла і кількість службовців. Тесп дає роботу і інтелігенції, бо є також і інші геніальні люди. До війни працювало там 7 службовців на 43 робітники; сьогодні їх є 42, на 17 робітників випадає один службовець. Через то адміністрація є в порівнянню дорожча, але за то краща, ніж за часів державної господарки.

Сьогодні директор Берман знає, що робітник робить на саліні, поза саліною, вдома, що робить його жінка, про що говорила вчора, сьогодні і вранці, часто навіть про то, чого не говорила.

В копальні Тесп вкладає: 6 людей проходило 170 метрів штреку 3 місяці. На щастя допроваджено його до місця, в якому він непотрібний. Нічого нікому не сталося, люди трохи заробили, дасть Бог дочекатися пройдемо на другий раз до місця, де він повинен бути. Зато луговню спорудили насліпо, напроти до державних салін, де луговні насліпо суворо заборонені, з погляду можливості біди яка може статися від підземного завалу від вимивання солі водою. В іншому місці це називалось би хижацьким господарством. Але не в Теспі. Тут приватна ініціатива, великі фахові знання тріумфують над бюрократичними упередженнями людей, яких сіль законсервувала.

Злосливці стверджують, що на 4-у стволі спеціально тримають забагато робітників, щоб показати недобір. То є очевидні нападки, бо на такому солідному підприємстві, як Тесп, це навіть важко собі уявити, особливо через те, що два адвокати калуські — Тесп утримує двох правових радників — відговорили б від такої політики, з погляду на можливий конфлікт з карним кодексом, який як на злість діє в Калуші.

Також неправдивим є звинувачення, яке подав “Dziennik Ludowy” в № 96 за 27 квітня поточного року про ніби то використання робітників за кошт Товариства до приватних, нічого не маючих спільного з копальнею, робіт для інженерів та службовців. А якщо хтось з робітників і робив такі роботи, то ніколи не довше ніж 8 годин на день і був завжди внесений в Касу хворих.

Втім на добро Теспу треба записати ініціативу і її виконання в напрямку пошуку підземного газу і нафти. Дві свердловини пробурено на кількасот метрів глибини. Що з того, що одна забита до кінця, а друга тільки зараз забивається. Брутальна сила природи тимчасово тільки затріумфує над геніальністю приватного капіталу. По півроку подальшої праці, або свердловини будуть розпломбовані або почнеться нове буріння. А якщо і те буде забите? Не біда. Державні фінанси беруть участь в Теспі на 67%. Заплатять. А на своєму чоловік настоїть.

Добре що так сталось, що коли марка падала, збудовані два великі будинки для службовців. Сьогодні було би це важче виконати. Може, якщо б було би менше службовців — один будинок вистачило. Але це важко навіть собі уявити. Інтелігенція повинна знайти роботу. Збудовано також кільканадцять робітничих будинків для прибулих на шахти жителів Познані. Принаймі по-людському будуть жити. Той переїзд жителів Познані дав би кільком десяткам робітників Калуша можливість до виїзду до Америки, якби та подорож не була така дорога. Самі собі винні. Якби застосовували принцип: “молися, працюй і економ”, мали би на подорож кораблем. Хіба, якби марка падала. Тому вже Тесп не винен.

Не торкалися б тих справ. Змушують нас до того дві обставини. Перша: держава є співвласником Теспу, директором якого є пан Ствіорок(Stwiorok), головою наглядлвої ради пан Францішек Замойський(Franciszek Zamoyski). Невідомо, чи то є потомок великих людей для великих державних справ, але відомо, що то чоловік багатьох інтересів. Здається мені, що засідає в Раді, як представник уряду. Бачив в яких чудових руках є керівництво копалень, і маючи багато своїх інтересів, не дуже цікавиться Калушем. Але уряд, зберігаючи дві третіх частини участі, тобто державної участі, повинен керівництво копальні взяти в свої руки, менш геніальні але може трохи більш значні. Вартість калуської копальні разом з належними до неї 60 моргами городів і поля, кільканадцятьма мурованими житловими будинками, в 1912 році австрійський уряд оцінив в 1 500 000 корон. Калуська копальня не зазнала знищень в роки війни, так що вартість в 1921 році повинна складати не менше 1 500 000 злотих. Тесп платить державі орендної плати 2 000 000 польських марок щорічно, тобто 1 злотий 11 грош щорічно (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%B0). До сьогодні невідомо чи та плата валоризована. Через чудові, вище описані інвестиції, Калуш приносить дотепер або недобори або дуже незначні доходи, які важко оцінити через доцихчасову нестійкість грошей. З’їдає доходи дорога, і дуже, але і дуже мудра адміністрація, з’їдають доходи геніально виконані інвестиції. Результат такий, що голосно говориться про необхідність продажі державних акцій в Теспі, очевидно через нерентабельність підприємства — по ціні нижчій від їх вартості. Як тільки позбудуться держави, як співвласника, Тесп приведе в рух калуських геніїв, зменшить адміністрацію і Калуш виявиться золотим яблуком. Так не можна. Уряд повинен зняти зручні туфлі. Провести стислу ревізію дотихчасового господарювання в Калуші, притягнути до відповідальності Ствіорків і Германів і почати там добру господарку.

Друга справа.

Уряд копальні Тесп 18 квітня поточного року зупинив роботу копальні в Калуші, подаючи за причину те, що уряд відмовив Товариству в подальших кредитах, через що Товариство немає грошей для виплати робітникам і через те припиняються всі роботи в копальні, на разі до 30 квітня поточного року. В той спосіб біля 700 робітників остались позбавленими засобів до існування, а то примусове і накинуте Товариством штучне безробіття, може бути протягнене і на довший час. Правда калуському старості п.Брюкману (Brükman) директор п.Герман доклав, що зупиняється робота з погляду на святковий час, однак робітникам освідчив, що діє з причин невиконання урядом кредитових зобов’язань і на разі зупиняє роботу копальні до 30 квітня поточного року, а якщо уряд незважаючи на те відмовить в кредитах, то копальня буде зупинена на кілька місяців. П.Герман призиває робітничу делегацію, попереджує її “щоб його до того не примішували”, а щоб через свою профспілку і депутатів допомогли Товариству витребувати гроші від уряду, який є найбільшим капіталістом і має велику кількість грошей, а свої зобов’язання перед Товариством не хоче виконувати, з чого видно, що “від уряду калуської копальні мало що залежить”.

Копальня має всі умови для великого розвитку. Калійні солі, при певному урегулюванні ціни, розвивались би. Кухонна сіль теж, але до того треба сумлінних і турботливих господарів. Виділення тому Правлінню державою подальших кредитів не дуже допоможе. Бо теперішній уряд пустив би з геніальними інвестиціями всі фінанси держави і Банку Польщі в короткий час і бажав би нових кредитів.

Хочемо щоб уряд дійсно перевірив. Належить вислати таку комісію, яка би сумлінно дотихчасове господарювання перевірила, а не таку, яка б прийняла гостину від людей, господарку яких має перевірити.

Підписані запитують Пана Міністра Промисловості і Торгівлі:

1) Чи схильний є до того, щоб перевірити подані звинувачення проти сьогоднішнього господарювання в копальні солі в Калуші?

2) Чи схильний вповні використати високу участь держави в Теспі, в напряму створення належного впливу і утворення нового уряду і вибору нової Спостережної Ради, завданням яких було б адміністрування калуської копальні згідно з інтересами Державної Казни і населення?

Варшава, 22 травня 1924 року.