Embedded Files
В музеї історії і трудової слави ТОВ “Карпатнафтохім” зберігається Книга почесних гостей чи Книга відвідувачів підприємства ТЕСП. В свій час працівники музею пробували деякі записи ідентифікувати і результати тієї роботи занотовані на вставках до Книги. Тих вставок небагато, часто з помилками але, тим не менше, деякі з них я використовував як вказівки до своїх пошуків, які я робив з тими ж цілями. Багато записів не розшифровано, так що можна пробувати продовжувати...
1853 рік. До міста привезли і встановили першу парову підйомну машину. На відкриття приїхав сам імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф I, який захоплювався другою у всій імперії паровою машиною. У Книзі для почесних гостей почесний гість залишив такі слова:
«Щасливо піднятися! Під багатославним правлінням Його цісарської-королівської Апостольської величності імператора Австро-Угорщини Франца-Йосифа I року Божою милістю імператора Австрії».
З'їзд слухачів Львівської політехніки. 25 липня 1878 року. Очевидно тут більшість підписів студентів і легко читаються підписи трьох професорів.
Józef Abraham Jaegermann (Jägermann) (ur. 28 września 1843 w Wadowicach, zm. 26 grudnia 1927 we Lwowie[1]) – polski inżynier mechanik, radny miasta Lwowa
Józef Abraham Jaegermann (Jägermann) (ur. 28 września 1843 w Wadowicach, zm. 26 grudnia 1927 we Lwowie[1]) – polski inżynier mechanik, radny miasta Lwowa
Ukończył studia w Akademii Technicznej we Lwowie, od 1867 przez dwa lata był asystentem na uczelni. W 1870 uzyskał tytuł profesora i przez siedemnaście lat wykładał na macierzystej uczelni. Równocześnie był radnym miejskim we Lwowie i działaczem społecznym, należał do grona założycieli Towarzystwa Politechnicznego. Z jego inicjatywy dotychczasowe "Towarzystwo Ukończonych Techników" w 1878 zmieniło nazwę na "Polskie Towarzystwo Politechniczne we Lwowie". Po przejściu na emeryturę pozostał czynnym inżynierem cywilnym, zasłynął wystąpieniem patriotycznym w 1897 podczas wiecu zorganizowanego przed wyborami do Rady Państwa w Jaworowie. Publicznie, a później podczas rozprawy sądowej skrytykował rząd oraz niesprawiedliwość społeczną piętnującą chłopstwo i warstwy niższe[2]. Członek i działacz Galicyjskiego Towarzystwa Gospodarskiego, członek jego Komitetu (26 maja 1876 - 10 czerwca 1877)[3]. Był współzałożycielem czasopisma „Przyjaciel Ludu”.
Ukończył studia w Akademii Technicznej we Lwowie, od 1867 przez dwa lata był asystentem na uczelni. W 1870 uzyskał tytuł profesora i przez siedemnaście lat wykładał na macierzystej uczelni. Równocześnie był radnym miejskim we Lwowie i działaczem społecznym, należał do grona założycieli Towarzystwa Politechnicznego. Z jego inicjatywy dotychczasowe "Towarzystwo Ukończonych Techników" w 1878 zmieniło nazwę na "Polskie Towarzystwo Politechniczne we Lwowie". Po przejściu na emeryturę pozostał czynnym inżynierem cywilnym, zasłynął wystąpieniem patriotycznym w 1897 podczas wiecu zorganizowanego przed wyborami do Rady Państwa w Jaworowie. Publicznie, a później podczas rozprawy sądowej skrytykował rząd oraz niesprawiedliwość społeczną piętnującą chłopstwo i warstwy niższe[2]. Członek i działacz Galicyjskiego Towarzystwa Gospodarskiego, członek jego Komitetu (26 maja 1876 - 10 czerwca 1877)[3]. Był współzałożycielem czasopisma „Przyjaciel Ludu”.
Data i miejsce urodzenia 28 września 1843; Wadowice
Data i miejsce śmierci 26 grudnia 1927;; Lwów
Miejsce spoczynku Cmentarz Łyczakowski
Zawód, zajęcie inżynier
Ягерман Юзеф (Jaegermann Jozef) (1843-1927), проф. каф. Будівництва
Ягерман Юзеф (Jaegermann Jozef) (1843-1927), проф. каф. Будівництва
Юліан Медвецький, або Медведський (пол. Julian Niedźwiedzki; 18 жовтня 1845, Перемишль — 7 січня 1918, Львів) — український[2][3][4] та польський[5] вчений та педагог. Ректор Політехнічної школи (тепер — Національного університету «Львівська політехніка») у 1879,1880,1884,1885,1887,1888 навчальних роках.
Юліан Медвецький, або Медведський (пол. Julian Niedźwiedzki; 18 жовтня 1845, Перемишль — 7 січня 1918, Львів) — український[2][3][4] та польський[5] вчений та педагог. Ректор Політехнічної школи (тепер — Національного університету «Львівська політехніка») у 1879,1880,1884,1885,1887,1888 навчальних роках.
Henryk Lichtenstein
Henryk Lichtenstein
Казимир Фелікс Баде́ні (Казімеж Фелікс Бадені, пол. Kazimierz Feliks Badeni; 14 жовтня 1846, Сурохів, нині Польща — 9 липня 1909, Красне нині Львівська область, Україна) — шляхтич з роду Бадені, граф, австрійський державний діяч, польський поміщик, володів у Галичині 10 600 га землі. Доктор honoris causa Львівського університету (1896 рік[5]).
Народився 14 жовтня 1846[1][2][…];Сурохів, Ґміна Ярослав, Ярославський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща;Помер 9 липня 1909[1][2][…] (62 роки) Красне, Ґміна Красне, Ряшівський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща; Країна Австрійська імперія Австро-Угорщина ;Діяльність політик, правник ;Alma mater Ягеллонський університет; Знання мов польська[4];Посада Minister-President of Austriad, посол до Галицького сейму[d] і член Палати Цислейтаніїd ;Партія Польський клубd; Рід Бадені Батько Władysław Badenid; Діти Count Ludwig Joseph Ladislaus Badenid; почесний громадянин Краковаd (17 грудня 1894)
Aleksander Folusiewicz, starszy komisarz górniczy z Wieliczki
Józef Leopold Waydowicz
Adolf Weber C. k. starszy komisarz górniczy w Stanisławowie
Державний архів Івано-Франківської області, Ф. 47, Станіславське окружне гірниче управління, м. Станіслав Станіславського повіту Станіславського воєводства
Державний архів Івано-Франківської області, Ф. 47, Станіславське окружне гірниче управління, м. Станіслав Станіславського повіту Станіславського воєводства
Urodził się 2 czerwca 1868 r. w Lutczy, na terenie ówczesnych Austro-Węgier. Studiował na Akademii Górniczo-Hutniczej w Leoben w Austrii. Pracował m.in. w państwowych salinach galicyjskich, Wieliczce, Kałuszu, Bochni, Dolinie, przechodząc wszelkie oddziały techniczne: głębokich wierceń, miernictwa, budownictwa lądowego, budowy maszyn, w oddziale ruchu kopalnianego i warzelnictwa soli. Feliks Piestrak to osoba niezwykle zasłużona dla Tarnowskich Gór. Od lat 20. ubiegłego wieku kierował elitarnymi szkołami górniczymi w Tarnowskich Górach i Wieliczce oraz miał ogromny wpływ na rozwój tamtejszej turystyki podziemnej. Należał do zespołu specjalistów, którzy jeszcze przed wojną udostępnili turystom fragment podziemi tarnogórskich. Napisał również nie tylko przewodnik po Wieliczce i jej kopalni, po muzeach Galicji i Tarnowskich Górach, ale także przetłumaczył i wydał niemiecko-polski słownik terminów górniczych.
Był ostatnim dyrektorem tarnogórskiej Szkoły Górniczej, którą zlikwidowano w 1933 r. Na terenie miasta nie prowadzono już od wielu lat wydobycia metali, dlatego nie było konieczności dalszego prowadzenia szkoły. Przeniesiono ją do Katowic, gdzie powstały Śląskie Techniczne Zakłady Naukowe. Przyczyną zamknięcia szkoły była również likwidacja Polskiej Skarbowej Huty Srebra i Ołowiu (dawniej Huta Fryderyk) , którą na obecnych terenach miasta uruchomiono w 1786 r.
„Nie zakładał Stowarzyszenia Miłośników Ziemi Tarnogórskiej, tym bardziej nie pracował przy uruchomieniu Zabytkowej Kopalni Srebra czy Sztolni Czarnego Pstrąga. – Ale był wśród tych, od których Alfons Kopia zaraził się myślą utworzenia kopalni pokazowej i potem z tej iskry rozniecił ogień – mówił o Feliksie Piestraku w październiku 2017 r. na łamach tygodnika „Gwarek” Stanisław Wyciszczak.
Zmarł w Tarnowskich Górach 15 maja 1947r., pochowany został w rodzinnym grobowcu na Cmentarzu Rakowickim w Krakowie.
Державний архів Івано-Франківської області, Ф. 47, Станіславське окружне гірниче управління, м. Станіслав Станіславського повіту Станіславського воєводства
Ludovic Mrazec (July 17, 1867 in Craiova – June 9, 1944 in Bucharest) was a Romanian geologist and member of the Romanian Academy. He introduced the term diapir that denotes a type of intrusion in which a more mobile and ductily deformable material is forced into brittle overlying rocks.[1][2] The phenomenon of "diapirism" allows rock salt to provide an effective trap for hydrocarbon deposits. In this way, Ludovic Mrazec explained the distribution of hydrocarbon accumulations in the Neogene Carpathian. Diapirism is commonly used as a basic concept in geological survey[3][4] as well as in Planetary science.[5]
В книзі помилково вказано гірничого учня як Броніслава Скочиляка. Запис зроблений гірничим учнем Станіславом Скочилясом.
Станіслав Скочиляс
Stanisław Skoczylas (ur. 1 marca 1875 w Wieliczce, zm. 8 stycznia 1968 w Welwyn Garden City) – polski inżynier górnik i hutnik, profesor zwyczajny, rektor AGH w Krakowie, profesor polskich uczelni w Londynie, senator w II Rzeczypospolitej.
Studiował górnictwo i hutnictwo w Akademii Górniczej w Leoben w Austrii. Po studiach pracował w kopalniach soli i węgla jako inżynier maszyn i warsztatów (Wieliczka, 1907), inspektor budowy maszyn salinarnych (Lwów, 1909), kierownik budowy elektrycznej centrali i warzelni próżniowej (Wieliczka 1911), referent w Ministerstwie Skarbu (Wiedeń, 1911), kierownik Departamentu ds. salin Dyrekcji Skarbu (Lwów, 1915).
W 1918 roku został Dyrektorem Salin w Krakowie, a od 1919 roku – dyrektorem Państwowych Zakładów Salinarnych w Małopolsce[1]. Od października 1923 roku do wybuchu II wojny światowej pracował na AGH. W 1924 roku otrzymał tytuł profesora zwyczajnego i objął kierownictwo Katedry Maszyn Górniczych. W latach 1924–1926 był dziekanem Wydziału Górniczego, prorektorem w kadencjach 1927/1928 oraz 1930/1931) i przez 2 kadencje rektorem Akademii (1928–1930).
W latach 1933–1935 był wiceprezydentem miasta Krakowa.
Był członkiem BBWR i później OZN. W 1930 roku został senatorem III kadencji (1930–1935) z listy państwowej BBWR. Ponownie został wybrany senatorem V kadencji (1938–1939)[2] z województwa krakowskiego, pracował w komisjach: budżetowej, oświatowej i prawniczej.
Po wybuchu II wojny światowej znalazł się w Anglii, gdzie organizował możliwość studiowania dla przebywających tam Polaków i uczył polskich studentów w Polish University College w Londynie. Członek założyciel Polskiego Towarzystwa Naukowego na Obczyźnie. Przeszedł na emeryturę w 1966 roku w wieku 91 lat.
Został pochowany na cmentarzu Rakowickim w Krakowie.
Державний архів Івано-Франківської області, Ф. 47, Станіславське окружне гірниче управління, м. Станіслав Станіславського повіту Станіславського воєводства
Вітольд Коритовський гербу Мора (пол. Witold Korytowski, 8 серпня 1850, маєток Ґроховиська, нині село Великопольського воєводства, Польща — 10 липня 1923, Познань) — польський шляхтич, урядник Королівства Галичини та Володимирії, представник роду Коритовських. Останній намісник Галичини у 1913—1915 роках. Почесний доктор Львівського університету (1912). Дружина — представниця роду Заборовських гербу Гримала.
Орден Залізної Корони І класу (1907)[4].
Ще раз Józef Leopold Waydowicz
Станіслав Куркевич
Леопольд Сальватор Австрийский (нем. Leopold Salvator von Österreich, при рождении Леопольд Сальватор Мария Иосиф Фердинанд Франциск Карл Антон Пий Иоганн Баптист Януарий Алоиз Гонзага Райнер Венцель Галлус Австрийский нем. Leopold Salvator Maria Joseph Franz Ferdinand Karl Anton Johann Baptist Aloysius Gonzaga Pius Zhanuary Rainer Wenzel von Habsburg-Gallus Lotaringsy, 15 октября 1863, Брандис-над-Лабем-Стара-Болеслав — 4 сентября 1931, Вена) — австрийский эрцгерцог из Тосканской ветви династии Габсбургов.
У 1878 вступив лейтенантом до Ц.к. піхотного полку № 77 і навчався у Технічній військовій академії Відня (1881–1883), Школу війни (1887–1889). Після цього у званні майора прибув до полку № 11 корпусної артилерії у Львові (з 1891 оберстлейтенант). У жовтні 1892 у чині полковника прийняв піхотний полк № 24 у Львові. З вересня 1894 командир полку № 13 корпусної артилерії у Аграмі, у березні 1896 командир 13 артилерійської бригади в Аграмі (з квітня 1896 генерал-майор).
З 1898 ерцгерцог повернувся до піхотних підрозділів командиром 72 піхотної бригади, 1899 командиром 36 піхотної дивізії у Аграмі (з 1899 фельдмаршал-лейтенант), 25 піхотної дивізії у Відні. 27 жовтня 1906 ерцгерцог отримав звання фельдцейхмайстера, 20 квітня 1907 Генерал-інспектор-артилерії, 20 травня 1916 генерал-полковник, 5 березня 1918 перебував у відпустці.
Після завершення Першої світової війни покинув Австрію, де було конфісковано усе майно, і вирушив до Іспанії. Жив у Барселоні і 1930 повернувся до Австрії, де незабаром помер. Похоронений у родинному склепі Габсбургів. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%B4_%D0%A1%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%93%D0%B0%D0%B1%D1%81%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3-%D0%A2%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B0
Krajowa dyrekcya skarbu — Lwów.
Starszy radca górniczy: Mach Emil.
Станіслав Скочиляс
Директор товариства "Калі" Адам Лагоцінський
Член Тимчасового комітету товариства "Калі" д-р Станіслав Мізєвич
Едмунд Юристовський, станиславівський воєвода. Портретна фотографія. Автор Станіслав Скотницький.
https://gk-press.if.ua/stanyslavivske-voyevodstvo-istorychnyj-dosvid/
Фелікс Вигжива́льський (пол. Feliks Michał Wygrzywalski; 20 листопада 1875, Перемишль — 5 вересня 1944, поблизу Ряшева) — польський живописець, графік.
Народився 20 листопада 1875 року у місті Перемишлі (нині — Польща). З 1893 по 1898 рік навчався у Мюнхенській академії мистецт у Людвіга фон Гертеріха, Карла фон Марра, з 1898 року у Академії Жуліана в Парижі.
1900 року, після закінчення навчання, оселився в Римі. 1906 року переїхав до Єгипту[8]. З 1908 року жив і працював у Львові. Викладав у львівській приватній Вільній академії мистецтва Л. Підгорецького.
Під час першої світової війни, з 1914 по 1918 рік, перебував у Росії, а 1918 року повернувся до Львова. 1932 року у Львові пройшла його персональна виставка[8]. Мешкав у будинку на вулиці Набєляка, 11А (нині — вулиця Котляревського, 13)[9].
У 1944 році, рятуючись від наступу Червоної армії, залишив Львів[8]. Помер біля Ряшева 5 вересня 1944 року.
Станіслав Василевський (пол. Stanisław Wasylewski, 18 грудня 1885, Станиславів, нині Івано-Франківськ — 26 липня 1953, Ополе) — польський історик, публіцист. З походження українець.
Вивчав полоністику у Львівському університеті, ступінь доктора здобув у Познанському університеті (1932). Працював 1905–10 у Львівському Оссолінеумі; згодом був редактором і співробітником низки періодичних видань, зокрема львівського сатиричного тижневика «Szczutek», варшавського і познанського часописів «Gazeta Poranna», співпрацював із польським радіо. У 1938–39 – голова Відділу польських літераторів у Познані. Під час Другої світової війни мешкав у Львові, де брав участь у роботі підпільної організації «Конфедерація народу», після війни – у Кракові та м. Ополе.[4]
Автор історичних есе «U księżnej pani» (1917), «Na dworze króla Stanisława» (1919), «O miłości romantycznej» (1921), «Portrety pań wytwornych» (1924); біографічних повістей «Ducissa Cunegundis» (1921), «Karolina Sobańska» (1950); біографічно-мемуарних шкіців «Niezapisany stan służby» (1932), «Pod kopułą lwowskiego Ossolineum» (1958), «Czterdzieści lat powodzenia» (1959). Редагував серію «Cuda Polski», в рамках якої видав нарис «Lwów» (1931).
Автор акварелей, зібраних в представленому тут альбомі https://sites.google.com/site/karpatiretro/%D1%82%D0%B5%D1%81%D0%BF/%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B1%D0%BE%D0%BC-%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D1%83%D1%88-%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D0%BA?authuser=0
В книзі відвідувачів є зроблена ним акварель на відкриття збагачувальної фабрики, на якій прочитуються підписи трьох учасників міроприємства.
Міністр сільського господарства Кароль Незабитовський
Karol Stanisław Niezabytowski (ur. 4 listopada 1865 w Oleszewiczach k. Grodna, zm. 26 listopada 1952 w Beckenham (Wielka Brytania)) – polityk konserwatywny, działacz państwowy II Rzeczypospolitej, ziemianin. https://pl.wikipedia.org/wiki/Karol_Niezabytowski
Міністр розвитку сільського господарства Вітольд Станевіч
Witold Cezary Staniewicz, (ur. 16 września 1887 w Wilnie, zm. 14 czerwca 1966 w Poznaniu) – polski naukowiec (ekonomista rolny), działacz państwowy II Rzeczypospolitej, poseł na Sejm RP II i III kadencji (1928–1932), minister reform rolnych (1926–1930), członek loży wolnomularskiej w Wilnie w czasach II Rzeczypospolitej[1], członek Rady Głównej Centralnego Towarzystwa Organizacji i Kółek Rolniczych od 1934[2].
Станіславський воєвода Владислав Корсак - (18 грудня 1926 - 12 вересня 1927рр.)
Władysław Korsak (ur. 23 grudnia 1890 w Sławucie na Wołyniu, zm. 30 grudnia 1949 w Nowym Jorku) – polski działacz państwowy, wojewoda stanisławowski i kielecki, wiceminister spraw wewnętrznych, wolnomularz[1]
Войцех Костоловський - калуський окружний староста
Казімєж Сокол - бургомістр м.Калуша
Броніслав Наконєчніков-Клуковський, станиславівський воєвода. Портретна фотографія. Автор Мар’ян Єдрик
https://gk-press.if.ua/stanyslavivske-voyevodstvo-istorychnyj-dosvid/
Page updated
Google Sites
Report abuse