Урок № 25

Музика епохи класицизму або музика класицизму — академічна музика XVII—XVIII століття. 

Епоху класицизму по праву вважають однією з найбільш значущих в історії музики. Вона подарувала нам багатьох не просто відомих, а видатних композиторів.

Класицизм  відображав гармонійну впорядкованість світу і вершинне досягнення цього стилю — творчість представників так званої віденської класичної школи. До неї належать австрійські композитори Франц Йозеф Гайдн (1732-1809) і Вольфганг Амадей Моцарт (1756-1791), а також німецький композитор Людвіг ван Бетховен (1770-1827).

«Реквієм» (лат. Requiem — заупокійна меса) — останній, незавершений твір композитора Вольфганга Амадея Моцарта, над яким він працював перед самою смертю. Твір завершили учні Моцарта, головним чином Франц Ксавер Зюсмайер, проте, «Реквієм» є одним з найбільш відомих творів Моцарта і розглядається як одне з найважливіших його творінь. 

ПОРІВНЯЙ МУЗИКУ ЕПОХИ КЛАСИЦИЗМУ ТА СУЧАСНОСТІ 

Найвищі досягнення композиторів-класиків належать до розвитку таких жанрів, як соната, концерт, симфонія, квартет,  де вони створили чіткі правила побудови музичної форми й основні прийоми музичного розвитку.

 Отже, не дивно, що твори, які досягають подібної художньої досконалості, називають класичною музикою або музичною класикою.

У цей період виникли сонати для різних інструментів, найбільше — для фортепіано. У Й. Гайдна таких сонат дуже багато, у В.-А. Моцарта — понад ЗО, а у Л. ван Бетховена — 32.  У них відображено широке коло образів, втілено багатство людських переживань, настроїв, думок.

ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО КЛАСИЦИЗМУ

Театральне мистецтво класицизму побудоване па основних принципах стилю. XVIII ст. часто називають «золотим століттям» театру. Класицизм прагнув все розкласти по поличках, а естетичні принципи стилю встановлювали неухильну ієрархію жанрів (серед «високих» — трагедія, епічна поема, ода, історична, міфологічна, релігійна картини, а серед «низьких» — комедія, сатира, байка, жанрова картина). На сценах театру ставили трагедії П. Корнеля, Ж. Расіна і Вольтера, комедії Мольера, сатиру Н. Буало, байки Ж. Лафонтена, прозу Ф. Ларошфуко,

твори И. Гете і Ф. Шиллера.

Засновником європейської класичної комедії є французький комедіограф, актор і театральний діяч, реформатор сценічного мистецтва Жан-Батист Мольєр, який, спираючись на традиції народного театру і досягнення класицизму, створив жанр соціально-побутової комедії. Мольєр писав життєво достовірні образи, висміював станові забобони аристократів, обмеженість буржуа, святенництво дворян, викривав лицемірство.

Найбільш зрілим втіленням комедії моралі визнані «Севільський цирульник» і «Одруження Фігаро» великого французького драматурга П’єра Бомарше, що стали основою опер В.А. Моцарта і Дж. Россіні. У своїх творах автор продемонстрував майстерність побудови діалогів, розвиток інтриги та соціальної сатири.

Цікаво знати, що актори епохи класицизму діяли, грали, переживали на сцені, але не перевтілювалися — залишалися собою у всіх ролях, тому їх підбирали під окремого героя спектаклю. Героїв поділяли на позитивних — як приклад для наслідування і негативних — моральний урок глядачам. 

Використані матеріали з сайтів:

https://youtu.be/R2l0AatbYSU

https://lms.e-school.net.ua/