Про три образи молитви

Олександр Сергійович Жабенко

м. Житомир, Україна

/15 березня 2015 р./

olexandr576@yahoo.com

В Євангелії від Луки (порівняйте паралельне місце в Євангелії від Матфея 7:7-11) Господь Ісус Христос каже: "Хто з вас, маючи друга, піде до нього опівночі та скаже йому: Друже, позич мені три хліби, бо приятель мій прийшов до мене з дороги і не маю, що дати йому! А той зсередини у відповідь каже: Не турбуй мене: вже двері замкнені й діти мої зі мною на ліжку; не можу встати й дати тобі! Кажу вам, якщо він не встане і не дасть йому заради дружби, то через його настирливість встане і дасть йому, скільки той потребує. І кажу вам: просіть - і дасться вам; шукайте - і знайдете; стукайте - і відчинять вам. Бо кожний, хто просить , - одержує; і хто шукає, - знаходить; а тому, хто стукає, - відчиняють. Коли в когось з вас, батьків, попросить син хліба, то чи подасте йому камінь? Або риби, - чи замість риби подасте йому змію? Або коли попросить яйце, чи подасте йому скорпіона? Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте добрі дари давати вашим дітям, то наскільки більше Небесний Отець дасть Святого Духа тим, які в Нього просять?" (Луки 11:5-13).

Цікаву інформацію можна зустріти ось тут. А також ось тут. Все ж, незважаючи на багато коментарів, які часом не сходяться між собою, подивімося на те ось під яким кутом зору. Мені наступні думки не зустрічалися, чому вирішив викласти їх тут.

Дозвольте звертання на "ти" далі - так буде краще зрозуміло, про що йдеться.

Як ти просиш когось про щось важливе? З яким спрямуванням? Чи робиш те зухвало? Адже зухвалість при проханні недоречна - ти не маєш влади, тому просиш того, хто має її та може виконати, а зухвало себе поводить лише той, хто має владу, і, більше того, невміло її вживає, будучи схоплений, охоплений і полонений нею, а не володіючи нею. А просить людина зі свідомістю меншості в надії отримання від більшого. То є смирення, яке властиве будь-якому справжньому проханню у справжнього володаря - Яким є в усьому Бог. Здійснення прохання до людини потребує певного часу - не відразу, бо часом потребує усвідомлення, а також подальшого рішення і дії, результатом яких буде вирішення та здійснення.

Потім, другим Господь називає шукання, пошук. Як ти шукаєш щось важливе? Чи робиш те неуважно, а може, байдуже? Адже ні - уважно вивчаєш те, де очікуєш щось знайти, робиш те зацікавлено. Ти бачиш тоді те, що раніше проходило повз тебе, ти більше розумієш і усвідомлюєш, ти мислиш і виявляєш кращі якості, щоб знайти. Хіба не бачиш, що про те ж говориться щодо молитви? Як бажаєш знайти Господа і щось від Нього, чи свого ближнього, коли навіть того, що навколо тебе і перед очима - не бачиш того і не знаєш?

І третє - це стукіт. Двері - то видима перешкода, встановлена господарем, яка відділяє зовнішніх від близьких. Тому вище в Євангелії від Луки Христос каже, що якщо не по дружбі - через прохання і пошук, то через наполегливість, невідступність, відданість - дасть. Останнє відповідає стукоту, стуканню. Зусилля потрібне, щоб здобути - "не через дружбу та близькість, то через наполегливість".

Бачиш три образи молитви, останній з яких вживати слід мудро і в простоті, без лукавства і пристрастей. Краще поєднувати перший з другим, часом додаючи за необхідності третій. Отримати прохане, очікуване - то при кожному з трьох образів відбувається. Третій же образ вживай, маючи сміливість друга Божого, бо інакше то буде зухвалістю - стукати невідступно, не будучи другом.

Як зазначає Лопухін у "Тлумачній Біблії" (див.: тут), екзегети говорять, що в Євангелії від Луки це місце подане "більш виважено". Це наштовхує на думку, що подібні міркування уже раніше були кимось наведені. Все ж мені те невідомо, тому пишу тут усе вищезазначене. Та подивімося на молитви. Не всі молитви можна відразу, без свідомих зусиль розуміти, як прохання, як пошук чи стукання. Яскравим прикладом є "Символ віри", який читається (часто співається) на багатьох службах, зокрема на Літургії вірних. Якщо уважно вслухатися та вдуматися в його слова, то стає очевидним, що Бог називається у ньому в третій особі, тобто "зі сторони". У "Символі віри" немає звернення до Бога чи святих прямо, натомість, є визнання віри, звернене до усіх присутніх. Це з першого погляду є скоріше свідчення, ніж прохання, пошук чи стукання. Та можна після роздумів віднести цю молитву до пошуку з міркувань, які стануть видними нижче.

Іншим своєрідним прикладом є зокрема славослів’я, одна з численних форм якого звучить: "Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові...". Ці слова не звернені до Бога безпосередньо, прямо, Він знову іменований у третій особі ("збоку, зі сторони"). Якщо б були ці слова звернені до Бога, то звучали б так: "Слава Тобі, Отче, і Сину, і Святий Духу...". Розглядуване славослів’я не звернене і до самого молільника: людина не себе спонукає словами славити Бога, але славить - не стільки собі кажу славити Бога, скільки більше "оточенню": людям, ангелам, усьому творінню, Божим справам. Можна зрозуміти ті слова переважно як звернені спочатку до того, що у силі людини: словами, думками і діями славити Бога, далі - від слави до Бога, повертаючи духовний зір від слави, поклоніння та под. до Самого Славимого Бога у Пресвятій Єдиносущній Трійці. Завершенням славослів’я є несловесне (невербальне) мисленне звернення до Бога. Цей рух від слави до Славимого Бога часто означений словами "возсилаємо", "повертаємо-підносимо". Подібне славослів’я в першу чергу стосується спільної служби - чи то церковна соборна служба, чи то молитва на самоті - то є молитва-славослів’я. Така молитва завжди передбачає "оточення", те, що сприймає ту славу і те славослів’я - чи то люди, чи то невидимі ангели. "Оточенням" можна розуміти і нас самих - так, що ми маємо жити так, щоб саме життя наше і ми самі були славою Божою - в розумінні, щоб слава Божа являлася в нашому житті. Подібно і згаданий "Символ віри" - ми молимося, шукаємо, щоб згадуване явним ставало у нашому житті.

Господь Ісус Христос каже: "Шукайте спершу царства Божого і праведності його - а все це вам додасться" (Матфея 6:33). Також в іншому місці Господь докоряє фарисеям та лицемірам: "Як ви можете вірити, коли один від одного приймаєте славу, а слави, котра від єдиного Бога, не шукаєте?" (Івана 5:44).

Це один з багатьох випадків, коли ми не усвідомлюємо, як молимося насправді.

У багатьох молитвах є як зверненість до Бога, так і зверненість на якісь дії, події, стани, свої думки, переживання, навіть гріхи та пристрасті. Та на що б не звернений був духовний зір, часто і тілесні очі в молитві, вона звернена до Бога, твориться перед Його лицем, її можна усвідомлювати як прохання, пошук чи стукання.

Слава Тобі, Отче, Сине і Святий Духу, навіки! Амінь.