Про десяту заповідь

Олександр Сергійович Жабенко

м. Житомир, Україна

/01 березня 2015 р./

olexandr576@yahoo.com

Як зазначено у творі Наскільки близький мені мій ближній від 16 січня 2015 р., десята заповідь Закону (порівняйте: Вихід 20:17) не забороняє бажати... ближнього. Так само і Бога. Натомість про бажання Бога йдеться, наприклад, у псалмі: "Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, Боже, душа моя. Душа моя спрагнена Бога сильного і живого" (Псалом 41:2-3). Подумаймо, що таке є бажати ближнього.

Відразу скажу, що це бажання тут, у заповіді, протиставлене бажанню усього, що є у ближнього. "Не бажай... нічого, що є у твого ближнього". Отже, ближнього можна бажати, не бажаючи нічого його (її). Що належить, що є {} мого ближнього? Якщо ближній є особою чоловічої статі відповідного віку, то зокрема це його дружина. Якщо ближній, точніше в такому разі ближня, є особою жіночої статі відповідного віку, то не можна бажати її чоловіка відповідно (надалі усі міркування наводжу для випадку ближній-чоловік, для жінки чи дівчини усе аналогічно). Як це зрозуміти?

Апостол Павло каже: "Чоловік не має влади над своїм тілом, але дружина, так само і дружина не має влади над своїм тілом, але чоловік" (1Кор. 7:4). Подивімося на Боже благословення людям в раю. "Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, володійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!" (Буття 1:28). Це не було зобов’язання усім людям одружуватися, це був дар, який розкривав сили людської природи, на відміну, наприклад, від ангельської, яка не має здатності розмножуватися. Це благословення, ці дари плодючості, і влади, і панування можна було з вдячністю прийняти, а можна з вдячністю якісь з них не приймати - і таких людей Господь також прийняв. Як про те каже Апостол Павло: "Одному бо чоловікові Бог дав так, а іншому - інакше" (1Кор. 7:7). Коли йдеться про одруження, то йдеться також про взаємну владу як благословення чоловікові та дружині. Тому йдеться також про взаємну належність, як про те говорять богослови. Дружина належить чоловікові, а чоловік дружині не в смислі предметів, але так, що дружина єдина для чоловіка, і чоловік єдиний для дружини.

Тому, хоча дружина ближнього є ближньою, бажати її заповідь забороняє у смислі стосунків, подібних до подружніх - в першу чергу тілесних, статевих.

Водночас чому заповідь забороняє бажати те, що є у ближнього? Відповідей може бути відразу декілька, та одна суттєва - те, що є у ближнього і він сам - то принципово різні реальності. Ближній сотворений Богом, наділений образом Божим і має безсмертя розумної природи як дар Божий, натомість, те, що у нього є, те є залежним і не має самостійності, точніше кажучи, не виступає окремо від ближнього, поза ним. Бажати те, що є у ближнього, то є порушувати його владу. Більше того, прив’язувати себе до того, що залежить від ближнього.

По суті, бажати те, що є у ближнього, це входити в стосунки, де переважає влада, а не любов. Яким би не був результат цих стосунків, наприклад, зміна, "перехід" влади від ближнього до бажаючої людини, сама влада буде переважати. І це не влада бажаючої людини, це влада "над нею", тобто її залежність. Скажете, це не так важливо? Це дуже абстрактно? Натомість скажу, що від цього залежить усе життя людини. Якщо живеш у світі свободи та любові, то це одне, якщо у світі влади та залежності, то це інше. І це справді відчутно в усіх вимірах та сферах життя.

Цікаву думку, яка не є обов'язково правильною, першу мою спробу осмислити десяту заповідь, можна знайти ось тут:

https://vk.com/note13204496_11681063 (публікація від 16 грудня 2011 р.).

А також є публікації ось тут:

http://www.bogoslov.ru/text/753318.html#comment2313868 і далі вгору.

Наводжу їх як ілюстрацію, приклад недослідимої глибини багатства смислу в заповіді. Все ж ці два останні посилання є дискусійними. Можна цілком обійтися без них.

А що ж відбувається, коли людина бажає ближнього? Залишається вільною, і тут є місце любові. Але тоді постає питання, в якому сенсі бажати ближнього? Ми часто звикли розуміти під пожадливістю статеву пожадливість. Чи це може бути вона, чи якась інша? Якщо ви однієї статі, то вочевидь, що ні, не може. А якщо різних?

Усе просто - коли бажаєш ближнього, той стає бажаним, а отже, в залежності від смислу цієї бажаності і бажати ближнього можна по-різному. Усі смисли не забороняються, якщо дозволені іншими заповідями, а також власне цією десятою заповіддю.

Прикладом бажання ближнього є явлення Воскреслого Христа учням по дорозі в Еммаус. "І наблизилися вони до села, куди йшли. А Він показував, що хоче йти далі. А вони не пускали Його й намовляли: "Зостанься з нами, бо вже вечоріє і кінчається день". І Він увійшов, щоб із ними побути. І ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав... Тоді відкрилися їм очі - і пізнали Його. Але Він став для них невидимий... І говорили вони один одному: "Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?"" (Луки 24:28-32). Учні бажали Христа, щоб був з ними, хоча ще тоді не впізнали Його.

А що, скажете, робити, якщо не бажаєте ближнього? Як його бажати? Спершу, очевидно, перестати бажати те, що є у нього, щоб звільнитися. А тоді по-різному. Наприклад, можна "бажати ближнього для Христа", тобто бажати здобути ближнього для Христа, для вічного життя у Христі. Це праця апостольська, бо саме вони у такому постійному бажанні подвизалися і прославили Бога. Господь навіть апостолів-рибалок називає "ловцями людей".

Більше того, бажати ближнього потрібно ще і тому, що інакше частина душі тужить і занепадає, впадає у печаль.

Подивімося на притчу про милосердного самарянина ще раз (Луки 10:29-37). І побачимо, що самарянин бажав ту людину, яка потрапила до рук розбійників, тоді як розбійники бажали те, що було у тієї людини.

Навчімося у Господа милосердю та любові.

Слава Отцю і Сину і Святому Духові навіки віків. Амінь.