Embedded Files
Олександр Сергійович Жабенко, м. Житомир, Україна
31 травня 2017 р.
Наведені нижче роздуми не є оригінальними, бо мені зустрічалися у різних місцях аналогічні думки різних авторів, але в цілісному вигляді мені не зустрічалися, вони важливі для розуміння теми в цілому і мають скоріше характер реконструкції: спроби самостійно (з Божою допомогою) відновити і зрозуміти логіку розуміння істинної свободи у Церкві Христовій.
Люди намагаються цінувати свободу.
Сучасна людина часто під свободою розуміє здатність і можливість обирати кращий (або в більш загальному випадку, принаймні той чи інший) серед можливих варіантів, варіативну свободу вибору.
Та Церква свідчить про іншу свободу і нею живе. Наприклад, якщо двоє гомосексуалістів бажають одружитися, Церква не визнає їх бажання істинно свобідним, вільним.
Над цим потрібно зупинитися і пояснити.
Господь Ісус Христос каже: "Знову й знову запевняю вас, що кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха.
Але невільник не залишається в домі навіки; Син же залишається навіки.
Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільні" (Івана 8:34-36).
У 35 вірші серед щойно цитованих написано "Син" з великої літери, певною мірою можна роздумувати і про малу літеру, тобто про будь-якого сина, а не про Сина Божого, Господа Ісуса Христа.
Розглянемо глибше логіку цих віршів, вона має прямий стосунок до цієї та інших тем.
Чому "кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха"? Чому, наприклад, не можна чинити гріх і бути його господарем? Чому не можна чинити гріх і володіти ним? Чому лише можливо чинити гріх і бути залежним від нього так, що бути його невільником?
"Чинити гріх" -- у більш загальному сенсі значить "мати спільність з ним". Чому людина, коли має щось спільне з гріхом, не може володіти, панувати над гріхом, а може лише бути залежною і поневоленою гріхом? Тому що володіти можна лише чимось, що існує, що має певну сутність. Якщо щось такої сутності не має, то над ним можна панувати (уже в іншому смислі), лише обмежуючи прояв цього, зменшуючи силу дії, наявність, здатність поширюватися та подібне. Панувати над гріхом можна лише обмежуючи його дію, прояви, перемагаючи гріх. Якщо ж мати спільність з гріхом, то це означає віддавати частину себе, свого життя гріхові, це значить поширювати гріх, його дію на себе, а можливо, і на інших.
Іноді люди піддаються гріхові, але зменшують його дію серед свого оточення. Так, начебто можна зменшити сумарну, "ефективну" дію гріха. Але це ніколи не є перемога над гріхом, це боротьба, яка триває. Більше того такий вид боротьби є виснажливим: людина втрачає свої сили. Можна і варто підтримати таку людину, та не можна її прославити. І вона все одно залежна від гріха.
Бути в нейтральних чи "байдужих" стосунках з гріхом також неможливо, бо він активний і втручається, нав'язується.
Панувати над гріхом можна лише не маючи спільности з ним.
Тому Христос і каже, що "кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха".
Чому невільник не залишається в домі навіки, назавжди? А син залишається?
Бо невільник має до дому віддалене відношення, дім цілком здатний бути без невільника, а ось син має пряме відношення. Дім для сина, а не навпаки. Син має значно більше значення, ніж невільник. Син суттєвий, а невільник -- ні.
І в наступному вірші Господь каже уже прямо про Себе: саме Він може нас звільнити істинно від гріха. І саме в Ньому сенс нашого існування.
Невелика ремарка: чи може звільнити людей від гріха "син гріха", "син погибелі", як іноді називається Антихрист? Не може, бо сам є невільником гріха і не є господарем дома. Не буду на тому детально зупинятися.
Тому йдеться про Бога і Отця, Господаря і Творця дому, та про Його Сина, заради Якого усе це є, а також і про Духа Святого, рівночесного з Ними.
Слава Отцю, Сину і Святому Духові навіки. Амінь.
Google Sites
Report abuse