Embedded Files
Олександр Сергійович Жабенко, м. Житомир, Україна
27 серпня 2017 р.
При публiкацiї на стiнi Андрiя Деснiцького на Facebook почалося обговорення наступного питання про почуття у Христi. Апостол Павло говорить: «Щоб були у вас тi самi почування, що й у Христi Iсусi» (Филип’ян 2:5), – а значить, Його почуття мають сотерiологiчне значення, а отже, є вчення Церкви про них. Розглянемо його докладнiше, з огляду на те, що багато-хто не усвiдомлює це вчення.
Перша думка про це (яку написав на стiнi та при листуваннi з Андрiєм): «Не можу погодитися з тiєю думкою, що почуття не включають волю ... Ось Христос мiг вiдчувати як людина бiль i страждання, але не можна сказати, щоб Бог хотiв цього. Але не можна сказати, що Бог хотiв, щоб Христос їх не вiдчував, а Вiн їх вiдчував як людина. З iншого боку, є грiховнi почуття, наприклад, заздростi.
Таким чином, почуття вiдрiзняються вiд природної волi, але не вiддiленi вiд неї». [1]
Шостий Вселенський Собор сповiдував догмат про двi природнi волi i (вiдповiдно) двi природнi дiї у Христi – Божу та людську, але так, що людська слухняна Божiй.
Природна воля згiдно Отцiв є проста розумна (пов’язана з пiзнавальною здатнiстю) i життєва здатнiсть бажати того, що властиве i притаманне єству, природi. Але розумне волiння передує вiльнiй дiї – спочатку йде розумне волiння, потiм – свiдома i вiльна дiя.
З одного боку, людські відчуття та почуття у Христі Ісусі є вільними, такими, якими вони є самі по собі. Господь не задає, як і що відчувати, але людська природа відчуває так, як їй властиво. З іншого боку, вони слідують (є наступними) за природною волею, яка слухняна Божій волі. Вони нерозривно пов'язані з природною людською волею, яка була б значно ослаблена без здатності відчувати. Ці дві сторони не суперечать одна одній, але утворюють гармонійне одне ціле.
Означення.
Здатність відчувати назвемо природними почуваннями.
Здатність бажати (природна воля) спрямовує, спонукає до (або на щось) чогось (когось); натомість, здатність відчувати спрямована на те, щоб бути поряд (не вміщаючи і часто не намагаючись вмістити чи сумістити -- наприклад, гріх, страждання, смерть), або перед (зустрічаючи щось чи когось при русі до), або вміщати щось (когось) в собі, бути вмістилищем, посудиною для чогось (когось), насичуватися і наповнюватися чимось (кимось), або суміщати щось (когось) і себе, взаємоперебуваючи опосередковано в місці (стані) іншого або безпосередньо один в одному.
Оскільки людина (як творіння) отримує все добре від Бога, то вона спершу спрямована до чогось (когось), а потім є поряд, перед або вміщає (суміщає себе і) щось (когось). Тому людські природні почування слідують за людською природною волею.
Людина порівняно пасивніша в почуваннях і активніша в бажаннях.
Для Божої природи (оскільки вона завжди має те, що їй властиво) природні почування та природна воля співіснують разом і є органічною частиною життя Пресвятої Трійці і тому не можна їх розділяти. З цього приводу можна згадати зокрема про перихоресис.
У Христа Божі і людські природні почування чутливі до всього, як і належить їм бути.
Отже, природнi почування поєднанi з природною волею, а їх джерелом є сама природа. Водночас при єдності все ж є i вiдмiннiсть вiд природної волi.
Згiдно догмату тодi слiд говорити, що Христос мав i два природних почування, гарномійноі нероздільно пов'язанихіз відповідними природними волями. Людське природне почування у Христі вiльне вiдчувати; вiльне вiдчувати так, як вiдчуває, в такий спосiб та мiру. При цьому завжди людськi природнi почування Христа невiддiльно поєднанi з природною людською волею, яка слухняна Божiй природнiй волi. Тому і природні людські почування Христа слухняні Божій волі (не противляться їй, не є упередженими, але вільно слідують за нею, попередньо слідуючи за людською природною волею) завжди відчуваючи природньо, вільно і так, як те передбачив Господь і приготував для них.
Приклад: святий пророк Давид просить у Псалмі: "ВІдверни очі мої, щоб мені не бачити марноти" (Псалом 118:37). Отже, і Христос не захоплюється спогляданням марних речей.
Багато видатниx письменникiв пишуть про те, що фактично Шостий Вселенський Собор визначив ставлення Православної Церкви до психiки людини, але нiде не зустрiчав прямого формулювання про почуття та їх зв’язок з природною волею. А воно нетривiально пов’язане з догматом про природнi волi. Прямими джерелами, що спонукали мене до роздумiв таким чином були: Геннадiй [2] й архим. Кирило (Говорун) з його публiкацiєю Крест: страх смерти или любовь к жизни?, а також багато iнших. При цьому таке формулювання не зустрiчав, а зустрiчав рiзнi роздуми на цю тему у рiзних людей, а також мої роздуми про грiховнiсть або негрiховнiсть почуттiв.
Розрiзняють: природне почування (здатнiсть вiдчувати) i власне самi почуття (результат здійсненого, реалізованого почування).
Слава Отцю, Сину і Святому Духу нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.
Текст є виправленою версією більш раннього твору: Про почуття в Ісусі Христі, Господі та Спасителі нашому.
Простіть мене, грішного.
Google Sites
Report abuse