© Олександр Сергійович Жабенко, Україна, Житомир, 2014

17 грудня 2014 р.

Існування сприймаємо через віру

Через те, що люди досліджують питання можливості доведення існування Бога і таким чином намагються поширити віру, також і я те питання дослідив і дійшов наступних висновків, які і пропоную для Вашого розгляду.

Отже, перше, на що маю звернути увагу, — це те, що строго довести існування Бога неможливо, а саме таке доведення буде помилковим і суперечить самій вірі Церкви у Самосутність Господа і Бога. Строге доведення існування потребує вказівки на те, що є підставою чи то причиною, чи то умовою, чи якоюсь іншою передумовою для існування чогось. Це з точки зору науки логіки. Щодо Бога Самосутнього, Який є Вищим за все, Всевишнім і Самодостатнім, Самосутнім, Усезадоволеним, немає якоїсь іншої причини чи умови, передумови і т. п. Його існування, крім Нього Самого. Вказати на Нього Самого при цьому для строгого логічного доведення недостатньо, бо приводить до "замкненого кола" в доведенні: "Бог існує, тому що Він існує", яке заперечується як доказ наукою логіки.

Див. також: <http://kuraev.ru/smf/index.php?topic=185858.msg2202744#msg2202744>

Друге, неможливо довести, що Бога не існує.

Є багато причин для того, зупинятися на яких зараз не буду (після п'ятого стане видно чому).

Третє, обидві неможливості не спростовують науку логіки, бо є теореми Геделя про неповноту формальних систем. Зокрема, відомо, що у формальній системі (науці логіці) можуть існувати твердження, які неможливо ні довести, ні спростувати засобами цієї системи (логіки). Тобто мислительно неможливо ні довести, ні спростувати існування Бога. При цьому ці твердження можуть бути істинними.

Оскільки довільне доведення має містити мислительні дії, а останні здійснюються за законами логіки, то неможливі не лише логічні, але довільні строгі доведення існування чи неіснування Бога, тобто це принципово неможливо, якщо ми мислимо логічно.

Четверте, останній факт залишає місце для віри. Ми сприймаємо існування Бога не через доведення, а через віру. "Вірою пізнаємо, що віки сотворені Словом Божим", — каже Апостол (Євреїв 11:3).

П'яте, питання "відгуку і послуху" та його розуміння та пояснення. Адже скажете: "Хіба Бог не проявляє Себе у творінні, так що через пізнання творіння можна прийти до пізнання Творця?". Подивімося на творення світу уважніше. "І сказав Господь: "Нехай станеться..." І сталося... "Нехай станеться..." І сталося... "Нехай збереться..." І сталося... "Нехай земля вродить..." І сталося... "Нехай будуть..." І сталося... "Нехай вода вироїть...". "Нехай видасть земля душу живу...". І сталося так" (Буття 1). Господь каже, та земля (матеріальний світ) "відгукується", "слухається" і "діє". Для вченого завжди є можливість ось цей відгук, ось цей рух назустріч Творцю, цей послух вважати чимось земним, матеріальним і намагатися описати його без уваги до того, що рух має напрямок до Бога, намагатися розглянути його як прояв суто матеріальних природних процесів.

Тому для вченого завжди є можливість відгук творіння вважати чимось самостійним, розглядати його у відриві від Покликавшого Господа. А оскільки Слово Боже незмінне, то і відгук набуває форми закономірності чи то навіть закону. І тому "відгукуючись і будучи слухняним Слову Божому", творіння не може саме стати шляхом до Творця, але його відгук потрібний, щоб Творець зійшов до Творіння і дав йому те, що бажає.

Найкраще бачимо це у Таїні Благовіщення, коли Пречиста Діва відгукнулася слухняно на Слово Боже. Не сама своїми силами стала Матір'ю Христа, але Господь зійшов і "тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви і стався людиною", як каже Символ віри.

Більше того, творіння відгукується і на дії людини.

Неможливо довести неіснування Бога знову ж таки в силу врахування "відгуку" творіння. Бо завжди існує здатність і можливість віднести те, що спричиняє сумнів та заперечення, до творіння, до його відгуку, до "неслухняності" чи "послуху", а не до Творця. І так є, оскільки заперечувати можна лише мінливе і сотворене, змінне і несамосутнє, а не Бога, Який є несотвореним, незмінним, незнищенним тощо. Якщо ж щось залишається і в такому разі неясним, то ми можемо подивитися на Христа. Спосіб поєднання у Ньому двох природ у Одній Іпостасі, Одному Христі Ісусі для нас залишається невідомим. Факт поєднання пізнається вірою, а спосіб перевищує наше розуміння. Халкідонський догмат заперечує єретичні способи поєднання, тим не менше, не розкриваючи незбагненну Таїну, на яку з трепетом дивляться багатоокі Херувими та полум’яні Серафими.

Прикладом цього також служать і так звані "властивості Божі". Кожний предмет має свої властивості і характеристики, які визначають, обмежують його і дозволяють відрізнити від інших. "Властивості Божі" не є властивостями в такому сенсі. Вони не обмежують і не визначають Бога, вони скоріше є “дверями”, “вікнами”, якщо бажаєте, шляхом, де можна, співдіючи з Богом, стати подібним до Нього і поєднатися з Ним. Коли, наприклад, кажемо, що Господь Всемогутній, це означає не те, що існує певна якість "Всемогутність", якою володіє Один Єдиний Господь, але це означає те, що угодно Богові дарувати нам (у першу чергу нашому розуму) здатність пізнавати Бога у Його могутності, дано зустріти Його у цьому і самій людині стати могутньою в Бозі. Це Господь чинить для того, щоб ми зростали духовно, щоб ми "молилися не тільки духом, але і розумом", за словом Апостола. "Усе можу у Тому, Хто мене укріпляє, в Ісусі Христі", — каже апостол Павло (Филип. 4:13). А звідси і можливі заперечення з боку людей невіруючих (чи навіть і бісів) є не запереченнями Божої "властивості", а є лише гріхом, тобто неправильним, викривленим рухом по шляху Могутності Божої чи взагалі у відмові від руху хоча б у тому напрямку. Правильно ж прославлячи ж Бога як Всемогутнього, ми стаємо могутніми у Ньому, подібно як і Він є. Так і з іншими Божими "властивостями". "Хто знає силу гніву Твого, щоб страхом перед Тобою виміряти ярість Твою", — каже Псалом 89 (90). Ми не знаємо "величину" сили Божої, і "виміряти" її не можемо ніяк. Бог є Всемогутнім як не обмежений. Не обмежений в тому числі нашим розумінням сили. Так і з іншими Божими "властивостями".

Отже, як висновок можна впевнено сказати, що наука принципово не доводить ні існування, ні неіснування Бога, залишаючи місце для віри.

Отже, щодо Творця потребуємо віри, а не доведення.

А щодо творіння?

Щодо творіння також. Наука не доводить існування чогось, вона сприймає його на віру, а прийнявши, рухається далі. Те, що називається "приростом наукового знання", насправді є ніщо інше, як "зміцнення науки у вірі". Віра та може бути хибною, та факт залишається фактом.

Доведення існування в науці — то насправді спосіб переконати нас, спосіб зробити так, щоб ми повірили в існування. І ми, як діти, віримо.

Сила науки — в силі віри її творців і користувачів.

<https://vk.com/olexandr343?w=wall13204496_1724%2Fall>

Як приклад, подивімося на судове розслідування. Існують процесуальні процедури розслідування і доведення провини злочинця, і люди вірять, що, будучи доведеною таким чином, провина є дійсною і вартою покарання. Внаслідок цієї віри люди прийиають вирок суду як належний. Та згодом можуть виявитися факти, які покажуть помилковість рішення, і тоді віра людей змінюється, а відповідно і рішення має бути переглянуте та змінене. І знову набуде сили через віру. Результати можуть бути різними, а факт віри є постійним.

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові навіки. Амінь.

Джерело: https://drive.google.com/file/d/0Bzuk33zdLAu9YlhKNXNERzdPSGc/view?usp=sharing від 17 грудня 2014 р.

З подальших коментарів:

від 16 лютого 2015 р.:

• "Не може також Він [Бог] бути відкритий і доказами, тому що вони ґрунтуються на попередніх засадах і вищих поняттях, але ніщо не може існувати раніше Істоти не створеної." (Климент Олександрійський). Невідома мені цитата одного з учителів Церкви, який мало вивчений. Указав на неї ігумен Ієремія (Шекель). За те йому окрема подяка. У моєму творі є подібна (майже тотожна) думка, точніше міркування перше. Правда, вона розкрита більше. Я не дослідив джерела достатньо, повторивши думку Климента Олександрійського в одному з пунктів. Мене заспокоїв той факт, що мої міркування мені ніде не зустрічалися, а мали би бути відомими, якби були десь наведені. Для мене простота цінніша. А головне — моя мета була коротко і можливо ясно і доступно пояснити, як ставитися до дискусій про "доведення" (або навпаки, "спростування").

від 09 березня 2015 р.:

• Св. преп. Іван Дамаскін зазначає: "Не говоримо, що (у Христі) дії роздільні і що природи діють окремо одна від іншої; але (стверджуємо), що кожна (з них) сукупна з іншою, за участю іншої звершує властиве їй. Бо і те, що властиве людині, Ісус Христос звершував не так, як, зазвичай, звершує людина, оскільки Він був не проста людина; також і властиве Богу звершував не так, як тільки Бог, тому що Він був не просто Бог, але разом Бог і людина. Бо як щодо єства ми визнаємо і з’єднання, і природну відмінність, так само і щодо природних воль і дій [Максим Сповідник, прп. Діалог з Піром. Лев Великий, свт. Лист 26 до Флавиана.].
• Тому належить знати, що стосовно Господа нашого Ісуса Христа іноді ми говоримо як про дві природи, а іноді — як про одну особу але те й інше зводиться (власне) до одного поняття. Бо дві природи — один Христос, і один Христос — дві природи. Тому однаково, чи сказати: Христос діє за кожною зі Своїх природ, або сказати: кожна природа у Христі діє за участю іншої. Тому Божественна природа бере участь у діях плоті, тому що, за благоволінням Божественної волі, плоті дозволялося страждати і звершувати те, що їй властиве, а також тому, що дія плоті, поза сумнівом, була спасительна, — що властиве не людській дії, але Божественній. Плоть бере участь у діях Божества Слова, тому що Божественні дії звершувалися за допомогою тіла, ніби за допомогою знаряддя, а також і тому, що Один був Той, Хто діяв, і так, як властиво Богу, і разом так, як властиво людині.
• Належить ще знати, що святий розум Христовий і природні свої дії звершує, мислячи і розуміючи, що він — розум Божий і що йому поклоняється все творіння, і разом пам’ятаючи Своє перебування і страждання на землі. У дії Божества Слова, у Його влаштуванні і керуванні всім,розум Христовий бере участь, мислячи і розуміючи, і усуваючи не як звичайний розум людини, але як Той що, іпостасно з’єднаний з Богом, отримав найменування розуму Божого".
• (Цитую за: www.parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/ioan-damaskin-tochnyj-vyklad-pravoslavnoji-viry)
• Там же св. преп. Іван Дамаскін продовжує: "Тому богомужна дія означає те, що, оскільки Бог став мужем, тобто втілився, то і людська Його дія була Божественною, тобто обоженою, і не позбавленою участі в Божественній Його дії. Так само і Божественна Його дія не була позбавлена участі в Його людській дії, але кожна з обох дій споглядалася разом з іншою. Називається ж цей образ (мови) περ φραςις, — коли хто одним словом обіймає два які-небудь поняття. Насправді, як у розжареному мечі жар, що супроводжується розсіканням, а також і розсікання, що супроводжується жаром, ми хоча і називаємо однією (дією), — проте стверджуємо, що одна дія — розсікання, а інша — жар, і перша належить одній, а інша — іншій природі, а саме: жар — вогню, а розсікання — залізу; подібно до цього, і, називаючи богомужну дію Христа єдиною, ми розуміємо дві дії двох Його природ: одна дія — Божественна, що належить Його Божеству, а інша — людська, що належить Його людству." (Цитую за: www.parafia.org.ua/biblioteka/svyatoottsivski-tvory/ioan-damaskin-tochnyj-vyklad-pravoslavnoji-viry/)
• Бачимо, що у Христі дві природи поєдналися так, що жодна з них не окремо діє від іншої, кожна з двох приймає участь у дії іншої.
• Христос же є взірцем для творіння і Його Метою, як і Сам говорить: "Я є Альфа і Омега, Перший і Останній, Початок і Кінець" (Одкровення 21:6, 22:13). І тому, бажаючи стати людиною, Господь сотворив так, щоб ми існування пізнавали вірою. Тому і заклав Господь у творінні цю принципову неможливість, про яку і написаний мій твір.
• Якби Господь хотів сотворити інакше, то сотворив би, та, бажаючи стати людиною, передбачив лише такий спосіб пізнання Його -- вірою. І описане добре ілюструє те, що Святим є Господь Бог наш.
• Ще Господь говорить, що "рід лукавий і перелюбний шукає ознаки" (Матфея 12:39; 16:4).
• Це говорить про те, що чисте серце не схильне заперечувати Бога, а схильне шукати. А ті, хто завчасно відкинули Його у серці, справді лукаво вчинили, про що також і твір цей написаний. Бо для того, щоб заперечувати Бога, потрібно спочатку "вчинити перелюб Йому, зрадивши". Тому і називає Господь фарисеїв так, щоб привести усіх до пізнання істини.
• Апостол про Христа говорить: "Бо Ним створене все, що на небесах і що на землі, видиме й невидиме: чи престоли, чи господства, чи начала, чи влади [Павло перераховує чини Ангелів], - все Ним і для Нього створене. Він є раніше усього, і все в Ньому стоїть (існує, будучи утвердженим)" (Колосянам 1:16-17).
• Тому Єдиному Премудрому Богові у Тройці Святій Славимому - Отцю, Сину і Святому Духові - слава, честь і поклоніння навіки віків. Амінь.

від 04 травня 2015 р.:

• Одна людина, коли запитали, як вона ставиться до хибних поглядів, відповіла: "Мене цікавлять люди більше, ніж погляди". Докладніше про те, дивіться на цьому ж сайті за адресою: https://sites.google.com/view/rozdumy23/ak-bazati-bliznogo

від 24 квітня 2016 р.:

• Згадаємо також притчу Господа Ісуса Христа про управителя неправедності (Луки 16:1-17).
• Дивіться також мій коментар до двох цікавих статей http://www.bogoslov.ru/text/2863586.html#comment2881426