Рід іменників

Граматична категорія роду чітко проявляється лише у формі однини. Визначається вона за кількома ознаками:

• смисловим значенням слова (лексично),

• морфологічною будовою (морфологічно),

• синтаксичними зв’язками в реченні (синтаксично).

Відомо, що запозичені слова часто змінюють родові ознаки відповідно до морфологічної структури, прийнятої в нашій мові, наприклад:

• схема (запозичено з грецької мови, у якій було середнього роду);

• мінус, оракул, пленум, ультиматум, фундамент (запозичено з латинської мови, у якій мали середній рід);

• драма, орган, система, тема (запозичено з грецької мови, у якій мали середній рід);

• банк, батист, клас (запозичено з французької мови, у якій мали жіночий рід);

• бюро (запозичено з французької мови, у якій мало чоловічий рід).

Однак у сучасній літературній мові є значна група іменників, віднесення яких до роду пов’язане із значенням слова. Сюди відносять іменники, у яких родова приналежність пов’язана зі статтю. Це співвідносні пари, що означають осіб чоловічої й жіночої статі, наприклад:

• герой - героїня;

• козак - козачка;

• лісник - лісничиха;

• мельник - мельниківна;

• пілот - пілотеса;

• робітник - робітниця;

• студент - студентка;

• учень - учениця;

• учитель - учителька;

• юнак - юнка.

У таких парах жіночий рід утворюється або від інших основ (лексично), або за допомогою суфіксів та закінчень (морфологічно).

До чоловічого роду належать іменники ІІ відміни на означення осіб за професією чи характером їх діяльності: агроном, адвокат, директор, інженер, математик, секретар, скульптор, фізик, юрист тощо.

Згідно з пунктом 4 параграфу 32 нового правопису, іменники на означення осіб жіночої статі утворюються від іменників чоловічого роду за допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та інших.

При цьому найпоширенішим є суфікс -к-: володарка, вчителька, генералка, депутатка, дизайнерка, дикторка, директорка, експертка, ілюстраторка, інженерка, клієнтка, композиторка, кондитерка, консультантка, копірайтерка, коректорка, користувачка, космонавтка, коучерка, кураторка, лауреатка, лекторка, машиністка, менеджерка, мислителька, мільйонерка, міністерка, місіонерка, модераторка, новаторка, опозиціонерка, ораторка, офіцерка, поетка, редакторка тощо.

Суфікс -иц-(я) приєднують до основ на –ник та –ень: гравюрниця, дальнобійниця, дослідниця, заступниця, захисниця, зварниця, миротвориця, мисливиця, мистецтвознавиця, мовознавиця, науковиця, очільниця, порадниця, учениця тощо.

Суфікс -ин-(я) приєднують до основ на -ень та до приголосного: драматургиня, зоологиня, ідеологиня, історикиня, кінематографиня, кравчиня, критикиня, культорологиня, майстриня, мисткиня, неврологиня, педагогиня, творчиня, філологиня тощо.

Суфікс -ес(а): гідеса, деканеса, поетеса тощо.

У назвах деяких тварин теж наявні співвідносні пари слів на розрізнення статі. Жіночий рід утворюється від чоловічого за допомогою інших лексем чи суфіксів і закінчень:

• баран - вівця;

• бик - корова;

• ведмідь - ведмедиця;

• вовк - вовчиця;

• кабан - свиня;

• лис - лисиця;

• півень - курка;

• селезень - качка;

• цап - коза.

У більшості іменників назви тварин відносяться до одного якогось роду, який визначається морфологічною структурою слова, наприклад: білка, галка, карась, кити, лин, миша, окунь, орел, піскар, сазан, синиця, сокіл, соловей, сом, сорока, тюлень, щука тощо.

Звертаємо увагу учнів на те, що іменники чоловічо-жіночого (спільного) роду виражають емоційно забарвлені характеристики людей, зокрема

1) негативні якості: базіка, білоручка, вискочка, волоцюга, забіяка, замазура, канюка, кривляка, нероба, плакса, пустомеля, п’яниця, рева, роззява, розтелепа, скнара, сутяга, ханжа;

2) фізичні вади: заїка, каліка;

3) позитивні якості: роботяга, самоучка;

4) соціальне становище та родинний стан: сирота, сіромаха, сірома.

Від іменників спільного роду треба відрізняти невеличку групу іменників на - а, -я, у яких традиційно зберігся чоловічий рід, наприклад: вельможа, воєвода, голова (зборів, установи), листоноша, староста, суддя.

Визначення роду в деяких іменниках можливе лише за контекстом, наприклад Валя, Саша, Слава, бо носіями цих імен можуть бути особи жіночої й чоловічої стати.

Практично ознайомлюємо учнів з правилами визначення роду в невідмінюваних словах іншомовного походження на голосний.

Вивчення роду іменників розпочинаємо з повторення відомого з початкових класів, а потім на конкретних прикладах учні поглиблюють поняття про рід іменників та їхню граматичну форму, про способи розрізнення чоловічого, жіночого, середнього роду. Для цього використовуємо словник.

Лексичний матеріал повинен підготовити учнів до опрацювання наступної теми (числа іменників).

Апельсин, Борнео, виноград, виріб, вогонь, вода, вузол, герой, грім, журі, зерно, зуб, квітка, ковпачок, купа, ластівка, лінія, море, перо, піраміда, повість, подвиг, птах, світло, сніг, тарілка, турне, хмара.

Авеню, алібі, Анрі, аташе, броколі, інтерв’ю, какаду, каланхое, Кармен, Квазімодо, кіно, Кліо, колібрі, леді, мадам, метро, міс, місіс, Оріноко, падре, поні, попурі, портьє, Ріо-де-Жанейро, сентимо, Сочі, танго, тореро, тріо, Фігаро, цеце.

У далеку, сиву давнину жили в лісі дрімучому три ведмеді. Бурий, чорний і білий. Бурого ведмедя звали Бурко, чорного - Чорниш, а білого - Білан. Жили ведмеді дружно, душа в душу. Гуртом лісові ягоди, горіхи збирали. Гриби на зиму солили, яблука й груші сушили, щоб вистачило до наступного літа.

Дуже вправними майстрами були ведмеді. Збудували собі затишну хатину. Бурко міцних дубів наносив. Черниш уміло обтесав, а Білан дощок настругав. Візерунком, мереживом із дерева всю хатину оздобили. Троє вікон у ній, щоб кожен із ведмедів зорями, лісом милувався. Для кожного - спальня, а кухня - простора - для всіх. У ній - дубовий стіл, зручні стільці, зроблені Бурком і Чорнишом, ложки й миски, майстерно вирізані з липи Біланом.

Андрій Поліщук. «Три ведмеді» (казка).