1. ПОРЯДОК
   розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення
   I. Загальні положення
   1. Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність, захист гідності та найкраще забезпечення її інтересів.
   Держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного, сексуального, економічного та психологічного насильства, образ, недбалого й жорстокого поводження з нею, залучення до найгірших форм дитячої праці, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, а також вживає необхідних заходів для забезпечення прав дітей, які стали свідками у кримінальному провадженні.
   2. Цей Порядок розроблено з метою впровадження ефективного механізму взаємодії служб у справах дітей, закладів соціального захисту дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, органів внутрішніх справ, закладів освіти, закладів охорони здоров’я (далі - суб’єкти).
   3. Цей Порядок розроблено відповідно до Конвенції про права дитини, Конвенції Міжнародної організації праці „Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці”, Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, Сімейного, Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України „Про Загальнодержавну програму „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року”, „Про охорону дитинства”, „Про попередження насильства в сім’ї”, „Про міліцію”, „Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, „Про захист суспільної моралі” та інших нормативно-правових актів з питань захисту прав дітей.
   4. У цьому Порядку нижченаведені терміни вживаються у таких значеннях:
   жорстоке поводження з дитиною - будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною в сім’ї або поза нею, у тому числі: втягнення дитини в заняття проституцією або примушування її до зайняття проституцією з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства; примушування дітей до участі у створенні творів, зображень, кіно- та відеопродукції, комп'ютерних програм або інших предметів порнографічного характеру; ситуації, за яких дитина стала свідком кримінального правопорушення, внаслідок чого існує загроза її життю або здоров’ю; статеві зносини та розпусні дії з дитиною з використанням: примусу, сили, погрози, довіри, авторитету чи впливу на дитину, особливо вразливої для дитини ситуації, зокрема з причини розумової чи фізичної неспроможності або залежного середовища, у тому числі в сім'ї; будь-які незаконні угоди щодо дитини, зокрема: вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини;
   забезпечення найкращих інтересів дитини - комплекс заходів, спрямованих на захист прав та забезпечення повноцінного життя, виховання і розвитку дитини.
   II. Порядок подання та реєстрації звернень та повідомлень
   1. Звернення про факти жорстокого поводження з дітьми або загрозу їх вчинення можуть подаватися до будь-якого суб’єкта, визначеного у пункті 2 розділу I цього Порядку, в усній або письмовій формі за місцем проживання (перебування) дитини самою дитиною, батьками, одним із батьків дитини або особою/особами, які їх замінюють, будь-якими фізичними та юридичними особами.
   Повідомлення про дитину, яка постраждала від жорстокого поводження або стосовно якої існує загроза його вчинення оформлюється суб’єктами, яким стало відомо про зазначені факти при виконанні своїх функціональних обов’язків, письмово та надсилається до служби у справах дітей і органу внутрішніх справ за місцем проживання (перебування) дитини.
   2. Усі звернення та повідомлення з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози щодо його вчинення реєструються суб’єктами, до яких надійшла інформація, у журналі обліку звернень та повідомлень про жорстоке поводження з дітьми або загрозу його вчинення та протягом однієї доби направляються до служби у справах дітей і органу внутрішніх справ за місцем проживання (перебування) дитини.
   III. Розгляд звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення
   1. Координатором заходів щодо захисту дітей від жорстокого поводження з ними або загрози його вчинення є служба у справах дітей.
   Якщо у зверненні (повідомленні) вбачається ознака кримінального правопорушення чи загроза щодо його вчинення, інформація терміново після її отримання передається органу внутрішніх справ для вжиття відповідних заходів.
   У разі необхідності суб’єкти організовують надання невідкладної медичної (викликають швидку допомогу), психологічної та інших видів допомоги дитині, яка постраждала від жорстокого поводження.
   Усі суб’єкти в межах компетенції долучаються до вжиття невідкладних заходів з ліквідації наслідків жорстокого поводження з дитиною або загрози його вчинення.
   У разі загрози вчинення жорстокого поводження з дитиною суб’єкти забезпечують ужиття необхідних заходів щодо її усунення.
   2. Служби у справах дітей:
   здійснюють приймання звернень та повідомлень про випадки жорстокого поводження щодо дитини;
   ведуть облік дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах у зв’язку з жорстоким поводженням з ними або загрозою щодо його вчинення;
   координують діяльність суб’єктів при вирішенні питань соціального захисту дітей, які постраждали від жорстокого поводження;
   забезпечують надання необхідної допомоги дитині, яка постраждала від жорстокого поводження, у взаємодії з іншими суб’єктами та з урахуванням найкращих інтересів дитини;
   направляють дитину до закладів охорони здоров’я для обстеження стану її здоров’я, надання дитині необхідної медичної допомоги, у тому числі лікування в стаціонарі, та документування фактів жорстокого поводження з нею;
   у разі необхідності представляють (у тому числі в судах) інтереси дітей, які постраждали від жорстокого поводження або стосовно яких існує загроза його вчинення.
   3. Органи внутрішніх справ:
   здійснюють прийняття інформації про факти жорстокого поводження з дітьми або загрозу щодо їх вчинення цілодобово. Заяви та повідомлення зобов’язані приймати всі працівники органів внутрішніх справ;
   у разі неможливості подання письмової заяви працівник органу внутрішніх справ повинен скласти протокол усної заяви або рапорт про факт жорстокого поводження з дитиною (загрозу його вчинення), у якому зазначаються: прізвище, ім’я, по батькові постраждалої дитини, інформація про
   особу, яка жорстоко поводилася з дитиною чи реально мала такий намір, час і місце випадку, інші необхідні обставини;
   при отриманні інформації про факт жорстокого поводження з дитиною (загрозу його вчинення) працівник органу внутрішніх справ уживає заходів щодо її внесення до журналу Єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події;
   усі заяви, повідомлення, протоколи усної заяви, рапорти про факти жорстокого поводження з дітьми (загрозу його вчинення) розглядає керівництво органу внутрішніх справ та надає письмові резолюції працівникам уповноваженого підрозділу органу внутрішніх справ щодо необхідних заходів для подальшого прийняття рішення згідно із законодавством;
   після отримання заяви, повідомлення, складання протоколу усної заяви або рапорту про факт жорстокого поводження з дитиною (загрозу його вчинення) працівник органу внутрішніх справ за наявності ознак кримінального правопорушення доповідає про це начальникові слідчого підрозділу для внесення слідчими відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформує начальника органу внутрішніх справ;
   за результатами розгляду звернення, повідомлення про факт жорстокого поводження з дитиною (загрозу щодо його вчинення) працівники уповноваженого підрозділу органу внутрішніх справ зобов’язані поінформувати батьків дитини або осіб, які їх замінюють (якщо не вони є винуватцями жорстокого поводження з дитиною або загрози його вчинення), службу у справах дітей та у разі потреби органи прокуратури та суд.
   4. Заклади освіти:
   здійснюють приймання звернень та повідомлень про випадки жорстокого поводження щодо дитини;
   терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах дітей, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи загрозу його вчинення;
   у межах компетенції вживають заходів щодо виявлення і припинення фактів жорстокого поводження з дітьми або загрози його вчинення в закладах освіти;
   організовують роботу психологічної служби системи освіти з дітьми, які постраждали від жорстокого поводження;
   проводять роз’яснювальну роботу з батьками та іншими учасниками навчально-виховного процесу із запобігання, протидії негативним наслідкам жорстокого поводження з дітьми.
   5. Заклади охорони здоров’я:
   здійснюють приймання звернень та повідомлень про випадки жорстокого поводження щодо дитини;
   терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах дітей, органів внутрішніх справ за місцезнаходженням закладу охорони здоров’я про випадок жорстокого поводження з дитиною чи загрозу його вчинення;
   цілодобово здійснюють прийняття дітей, які постраждали від жорстокого поводження, надають їм необхідну медичну, психологічну (за наявності в закладі охорони здоров’я психолога) допомогу та документують факти жорстокого поводження з дітьми;
   при обстеженні дитини медичні працівники звертають увагу на ушкодження, що могли виникнути внаслідок жорстокого поводження з нею, повідомляють про це лікаря, який надає дитині первинну медичну допомогу, забезпечують подання інформації до служби у справах дітей та органу внутрішніх справ;
   проводять лікування дітей, які постраждали від жорстокого поводження, та надають психологічну допомогу (за наявності в закладі охорони здоров’я психолога).
   6. Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді:
   здійснюють приймання звернень та повідомлень про випадки жорстокого поводження щодо дитини;
   терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах дітей, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення;
   здійснюють екстрене втручання, надають необхідні соціальні послуги дітям, які постраждали від жорстокого поводження або стосовно яких існує загроза його вчинення, та забезпечують соціальний супровід сімей, у яких проживають такі діти;
   направляють у разі потреби сім’ї (або одного з членів сім’ї) з дитиною, яка постраждала від жорстокого поводження або стосовно якої існує загроза його вчинення, до центру соціально-психологічної допомоги.

2. 18 ЖОВТНЯ  - ЄВОПЕЙСЬКИЙ ДЕНЬ БОРОТЬБИ З ТОРГІВЛЕЮ ЛЮДЬМИЄвропейський день боротьби з торгівлею людьми започаткований   18 жовтня 2007 року Європейським Парламентом як день консолідації діяльності з підвищення рівня обізнаності щодо феномену торгівлі людьми та небайдужості громадськості до цього явища.Торгівля людьми є глобальним злочинним бізнесом, сучасною формою рабства, що грубо порушує права людини. Ця діяльність є найшвидше зростаючою кримінальною діяльністю у світі. За оцінками Міжнародного центру із запобігання злочинності ООН, щорічний грошовий обсяг за даний транснаціональний злочин становить 30 мільярдів доларів на рік, що робить його другим за величиною після торгівлі наркотиками.  Україна була серед перших країн у Європі, яка у 1998 році встановила кримінальну відповідальність за торгівлю людьми. У Кримінальному кодексі України покарання за торгівлю людьми передбачено статтею 149, яка визначає ці злочинні дії як вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особиІснує чимало різноманітних видів експлуатації: усиновлення (удочеріння) у комерційних цілях, використання в порнобізнесі, використання у військових конфліктах, залучення до злочинної діяльності, трансплантація чи насильницьке донорство, примус до заняття проституцією, рабство і ситуації, подібні до рабства, примусова праця, залучення в боргову кабалу.

3. За оціночними даними Представництва МОМ в Україні за час незалежності 230 тис. українців постраждали торгівлі людьми. Українці потрапляють в тенета цього злочину не лише в Україні, але й у Росії, Польщі, інших країнах Європи, Туреччині, США, країнах Центральної Азії та Близького Сходу. 
   Держава вживає заходів з попередження торгівлі людьми та боротьби з нею, притягнення до відповідальності злочинців та надання допомоги постраждалим.
   Міністерство соціальної політики визначено національним координатором у сфері протидії торгівлі людьми, та, відповідно до своїх повноважень, здійснює координацію діяльності органів виконавчої влади, проводить інформаційно – просвітницькій акції, забезпечує встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми та надання допомоги таким особам.
   Та попри все, проблема торгівлі людьми не може бути розв’язана на рівні однієї країни: нові виклики та загрози вимагають консолідації - як зусиль інституцій на державному рівні та міжнародної спільноти, так і зусиль кожного з нас. Та для того щоб протидіяти цьому явищу необхідно чітко розуміти його основні елементи.
   Метою торгівлі людьми є експлуатація. Які ж форми експлуатації існують?
       По-перше, що слід зазначити, торгівля людьми не тотожна проституції. Ці два явища часто поєднані у публічному дискурсі з тієї простої причини, що більшість поширених сценаріїв торгівлі людьми в Європі належить саме до випадків торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації, продажу жінок за кордон з метою розпусти, використання в порнобізнесі і т.д.
           Сексуальна експлуатація – це один з видів експлуатації праці людини, зокрема в галузі проституції (здійснення природних статевих актів, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинення будь-яких інших дій сексуального характеру з метою отримання доходів, а не на основі приязні чи особистої симпатії) чи в суміжних з нею сферах. Використання в порнобізнесі – це фактичне використання людини для створення предметів порнографічного характеру, незалежно від її ролі в даному процесі.
   У 1902 році в Парижі було проведено Дипломатичну Конференцію, на якій були ініційована низка міжнародних угод про співробітництво у цій галузі, а саме:
   1)  Міжнародний договір від 18 травня 1904 року про боротьбу із торгівлею білими рабинями зі змінами, внесеними в нього Протоколом, затвердженим Генеральною Асамблеєю ООН 3 грудня 1948 року;
   2)  Міжнародна Конвенція від 4 травня 1910 року про боротьбу із торгівлею білими рабинями зі змінами, внесеними в неї вищезгаданим Протоколом;
   3)  Міжнародна Конвенція від 30 вересня 1921 року про боротьбу із торгівлею жінками та дітьми зі змінами, внесеними в неї Протоколом, прийнятим Генеральною Асамблеєю ООН 20 жовтня 1947 року;
   4)  Міжнародна Конвенція від 11 жовтня 1933 р. про боротьбу із торгівлею повнолітніми жінками зі змінами, внесеними в неї вищенаведеним Протоколом.
   Правонаступницею згаданих міжнародних документів та проекту Ліги Націй, підготовленого у 1937 році, є Конвенція про боротьбу із торгівлею людьми та експлуатацією проституції третіми особами від 21 березня 1949 року (надалі – Конвенція). Цей документ залишається чинним і до теперішнього часу. Він переважно спрямований на протидію звідництву та експлуатації проституції. Так, згідно зі статтями 1-4 Конвенції країни-учасниці зобов’язуються піддавати покаранню кожного, хто: 1) для задоволення похоті іншої особи зводить, схиляє або спокушає з метою проституції іншу особу, навіть із її згоди; 2) для задоволення похоті іншої особи експлуатує проституцію іншої особи, навіть із її згоди; 3) утримує будинок розпусти або керує ним, або свідомо фінансує чи бере участь у його фінансуванні; 4) здає в оренду або орендує будівлю чи інше місце навмисно для їх використання з метою проституції третіми особами; 5) готується до вчинення зазначених вище дій чи робить замах на їх вчинення; 6) навмисно бере участь у зазначених діях. Згідно зі статтею 18 Конвенції "сторони у цій Конвенції зобов'язуються - відповідно до умов, установлених їх власними законами - збирати відомості про всіх іноземців, які займаються проституцією, з метою встановлення їх особи і соціального стану, а також з метою виявлення осіб, які спонукали їх залишити свою державу".
   Крім репресивних заходів, Конвенцією передбачаються заходи, спрямовані на захист жертв торгівлі людьми. Стаття 19 зобов'язує учасників Конвенції надавати допомогу та підтримку таким особам та закріплює механізм повернення до своєї країни проданих за кордон осіб.
   Наступним міжнародним документом цього напряму була Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р. Цей документ, насамперед, спрямований на захист прав жінок у політичній, економічній, соціальній та приватній сферах. Відповідно до ст. 6 цієї Конвенції країни-учасниці зобов’язались приймати всі необхідні заходи для протидії торгівлі жінками та експлуатації проституції жінок. Положення цієї Конвенції було розкрито у Декларації про викорінення насильства щодо жінок. Визнання цим документом того факту, що акт торгівлі жінками може вчинюватись з іншою, крім сексуальної експлуатації, метою, було кроком до ширшого розуміння торгівлі людьми.
   Відомою у боротьбі з торгівлею людьми серед останніх міжнародних документів стала Гаазька Міністерська Декларація європейських рекомендацій щодо ефективних заходів з попередження та боротьби із торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації 1997 року. У цій Декларації запропоновано цілий комплекс заходів у рамках Європи, Європейського Союзу, країн-кандидатів у члени співтовариства. Торгівля жінками у цьому документі визначається як “будь-які дії, спрямовані на легальне або нелегальне ввезення, провезення, перебування або вивезення з території країни жінок з метою їх прибуткової сексуальної експлуатації, з використанням примушування, зокрема насильства, погроз або обману, зловживання службовим становищем, або іншого тиску, в наслідок якого особа не має ніякого реального та задовільного вибору як тільки скоритися цьому тиску або вчиненим протиправним діям.
   Що ж до України то в останні роки збільшується кількість випадків експлуатації з метою трудової експлуатації. У випадку експлуатації праці кінцевою метою торгівлі людьми є саме примусова праця. Про те, що праця є примусовою, може свідчити:
   
   Поміж іншим, до трудової експлуатації на практиці відносять примусову консумацію та примусове залучення особи до жебрацтва, особливо дітей. Найпоширенішими злочинами щодо неповнолітніх українців є експлуатація в дитячій порностудії, схиляння до проституції, дитяча праця у сфері послуг та жебрацтво. Діти в силу свого віку є найменш захищеною та вразливою категорією громадян. За статистикою, в Україні 30% дівчат і 10% хлопців до 14 років ставали жертвами насилля. Торгівля дітьми відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, який є одним з найбільш латентних та складних для розслідування злочинів проти волі, честі та гідності особи. 
   Експлуатація охоплює широке коло ситуацій, пов’язаних з торгівлею людьми  і стосується як дітей, так і дорослих, працю яких можуть використовувати на будівництвах, у сільському господарстві, в приватних господарствах чи на тяжких низькооплачуваних роботах.
   Для розуміння різниці між торгівлею людьми і рабством слід звернутись до міжнародного законодавства і зрозуміти суть терміну «рабство». Чинними на сьогодні є декілька міжнародних документів, що забороняють рабство та работоргівлю та передбачають заходи протидії цим явищам. Ці документи були прийняті у 30-х 50-х роках ХХ сторіччя, але залишаються актуальними і зараз.  Першим з таких документів є Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 року зі змінами від 7 грудня 1953 року. У частині 1 статті 1 цієї Конвенції наголошується, що “рабство – це такий стан або становище людини, над якою здійснюються атрибути права власності або деякі з них”. Згідно зі статтею 2 цього документа країни-учасниці зобов’язались “продовжувати домагатися повної ліквідації рабства у всіх його формах”. Наступним міжнародним документом є Додаткова Конвенція про скасування рабства та інститутів, тотожних з рабством від 7 вересня 1956 року. Згідно з пунктом c) статті 7 згаданої конвенції “під работоргівлею визнаються і в неї включаються всі дії, пов’язані із захопленням, придбанням якої-небудь особи або із розпорядженням нею з метою обернення її в рабство; всі дії, пов’язані із придбанням раба з метою його продажу або обміну; всі дії щодо продажу або обміну особи, придбаної з цією метою, та взагалі всяка діяльність з торгівлі та перевезення рабів будь-якими транспортними засобами”. Заборону рабства також було закріплено в таких авторитетних міжнародних документах, як Загальна декларація прав людини 1948 р. та Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р.
   
   Інший напрям боротьби з торгівлею людьми спрямовує зусилля на протидію такому явищу як втягнення у злочинну діяльність. Втягнення у злочинну діяльність – це дії, пов’язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчиненні з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному з кількох злочинів. При цьому можуть
   використовуватись різноманітні способи впливу.
   Залучення в боргову кабалу – фактичне поставлення особи в стан повної матеріальної залежності іншої особи. Експлуатація такої особи триває до тих пір, поки вона не відпрацює свій “борг” (у більшості випадків – ціну, яку за неї було сплачено та витрати пов’язані з її утриманням). Часто такі борги є сфабрикованими, до яких зараховуються суми грошей, витрачених на проживання, харчування та продовження терміну перебування на території іноземної країни за підробленими візами. Таким чином, людина опиняється в запланованій борговій залежності, яка постійно зростає. До неї додаються надумані штрафи (наприклад в сексуальній експлуатації: спізнення до клієнта чи від нього, відмова вживати з клієнтом алкогольні напої та інше).
   
   Усиновлення чи удочеріння в комерційних цілях – це оформлення спеціальним юридичним документом встановлення батьківської опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою подальшого їх використання для отримання доходів (у жебракуванні, занятті азартними іграми чи для подальшого укладення щодо них угод пов’язаних з фактичною передачею права власності). Про недопущення отримання комерційної вигоди із усиновлення та здійснення посередництва вказують міжнародно-правові документи. Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення ніхто не повинен одержувати невиправдану фінансову чи іншу вигоду від діяльності, що стосується міждержавного усиновлення. Тільки витрати та видатки, включаючи розумні професійні гонорари особам, які приймають участь в процесі усиновлення, можуть встановлюватись або виплачуватись. Керівники, адміністратори і службовці органів, що приймають участь в процесі усиновлення, не одержують винагородження за надані послуги, яке є безпідставно високим. При цьому кожна держава - учасниця Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії забезпечує, щоб, як мінімум, наступні діяння і види діяльності були повною мірою охоплені її кримінальним або карним правом, незалежно від того, чи були ці злочини вчинені на національному або транснаціональному рівні, або в індивідуальному чи організованому порядку, зокрема неправомірне схиляння в якості посередництва до згоди на усиновлення дитини з порушенням застосовних міжнародно-правових актів щодо усиновлення.
   
   Використання у збройних конфліктах - використання особи для виконання нею бойових завдань, пов’язаних з поваленням державної влади або порушенням суверенітету і територіальної цілісності інших держав тощо. Збройні конфлікти стають каталізаторами збільшення фактів торгівлі людьми, що обумовлюється багатьма факторами. Серед них – складна криміногенна обстановка в зоні конфлікту, послаблення державних інститутів, дисфункція правоохоронних органів у зоні збройних конфліктів, складність правового статусу непідконтрольних територій, зміна гендерного балансу на окремих територіях та інші.
   В умовах збройних конфліктів найбільш розповсюдженими формами торгівлі людьми з метою подальшою експлуатації стають:
   - вербування, переміщення, передача, переховування або одержання осіб чоловічої статі з метою поповнення лав особового складу збройних сил  сторін, що беруть участь у конфлікті;
   - використання примусової праці і рабства для задоволення потреб озброєних груп;
   - сексуальна експлуатація (військова проституція, насильницька вагітність);
   - втягнення у злочинну діяльність;
   - вилучення органів.
   Крім того, під час збройного конфлікту факти торгівлі людьми найчастіше супроводжуються вчиненням інших тяжких протиправних дій, як-то сексуальне насильство, катування тощо, або погроза застосування таких дій.
   
   Слід зазначити, що Україна докладає багато зусиль у сфері протидії торгівлі людьми, особливо в частині поширення Національного механізму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми.
   Статистичні дані на 2018 рік наступні:
   Кількість осіб, яким встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми становить 141 особа (станом на 12/08/2018) згідно статистики Міністерства соціальної політики України).
   Кількість осіб, які потерпіли від злочинів, передбачених ст. 149 КК України становить 179 осіб (станом на 31/08/2018 згідно статистики Генеральної прокуратури України). 
   В Дніпропетровській області кількість осіб, яким Міністерством соціальної політики України встановлено статус особи, яка постраждала від торгівлі людьми становить 11 осіб (станом на 30/09/2018 згідно статистики Міністерства соціальної політики України).
   Кількість осіб, які потерпіли від злочинів, передбачених ст. 149 КК України становить 18 осіб (станом на 30/06/2018 згідно статистики  прокуратури Дніпропетровської області).
   Попри статистику оцінити реальні масштаби торгівлі людьми в Україні важко, ураховуючи доволі високий рівень латентності цих злочинів.
   Таким чином, виявлення і розслідування злочинів про торгівлю людьми та ідентифікація ймовірно постраждалих від торгівлі людьми вимагає глибоких знань та свідомого ставлення кожного громадянина України до протидії торгівлі людьми.
   Для досягнення цієї мети та з прийняттям Закону України „Про протидію торгівлі людьми”, Міністерство соціальної політики, як національний координатор, проводить інформаційно-просвітницькі акції з протидії торгівлі людьми з метою інформування громадян України про цю проблему.
   З нагоди Європейського дня боротьби з торгівлею людьми 18 жовтня, Міністерство соціальної політики України анонсує старт загальнонаціональної інформаційної кампанії, метою якої є привернення уваги до проблеми торгівлі людьми, роз’яснення громадянам виді і форм цього злочину, а також шляхів надання підтримки і допомоги потерпілим.
   Інформаційна кампанія пройде на території всієї країни та передбачає трансляції на державних і приватних ТВ та радіо каналах країни, розміщення інформаційних матеріалів на зовнішніх носіях, в пресі, в соціальних мережах, інтерв’ю з експертами, інформаційні та інші заходи.
   Серед матеріалів, що будуть транслюватись на ТВ та радіо, а також інформаційних матеріалів в пресі багато матеріалів, розроблених спільно з міжнародними партнерами і громадськими організаціями, що працюють у сфері протидії торгівлі людьми, включаючи Координатора проектів ОБСЄ в Україні, Представництво МОМ в Україні, Представництво громадської організації „Компанія А21” в Україні та інших.
   18 жовтня у всіх областях України та 20 жовтня в м. Києві пройде всесвітня щорічна акція „Walk for Freedom/Хода за свободу” з нагоди Європейського дня боротьби з торгівлею людьми. Акція спрямована на підняття рівня обізнаності населення щодо проблеми торгівлі людьми, поширення важливої інформації про цю проблему та небезпеку, яку вона становить.
   Цей захід не є протестом, це мовчазна і мирна хода, яка проходить вже п’ять років поспіль на захист мільйонів чоловіків, жінок та дітей, які зараз знаходяться у рабстві. Минулого року до акції приєдналося 400 міст в 50 країнах світу. В Україні в 2018 році до цієї благородної акції долучаються усі обласні центри та міста країни. Небайдужі громадяни вийдуть на вулиці своїх міст аби об’єднати зусилля для подолання хвороби 21-го століття – сучасного рабства.
   Акція буде проведена під патронатом Міністерства соціальної політики України, за підтримки Представництва неурядової громадської організації А21, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародної організації з міграції та місцевих адміністрацій.
   
   Сучасне рабство – це міжнародний злочин, який вражає усі нації, та впливає на людей усіх рівнів достатку. Істина полягає в тому, що без усвідомлення проблеми, її важко подолати. Ми щиро бажаємо через акцію „Walk for Freedom/Хода за свободу” розвивати діалоги, які будуть сприяти покращенню підтримки постраждалих та переслідуванню торговців людьми на глобальному рівні.

   • використання людини, яка працює через погрозу застування насильства;

   • невиплата винагороди за раніше виконану роботу;

   • погроза видачі працівника-нелегала органам влади;

   • обмеження свободи пересування;

   •  неповернення невідібраного паспорту або інші обставини.  

4. Здійснення профілактики шкільного і домашнього насилля.Наша країна, як і більшість країн світу, переживає негативні соціальні процеси, які супроводжуються значними кризовими змінами у суспільстві. Одним із таких явищ є насильство. Розв'язати проблему насильства щодо неповнолітніх можна тільки у разі  спільної роботи педагогів, батьків і всіх дорослих, які так чи інакше причетні до виховання дітей. Метою роботи щодо нівелювання наслідків насильства є не заміна або усунення батьків, які не в змозі нести відповідальність за виховання своїх дітей, а допомога сім'ї у відновленні або формуванні здатності до названої діяльності.

Важливо розрізняти такі основні види соціальної профілактики насильства у молодіжному середовищі: первинна, вторинна та третинна. Кожний з видів профілактики має свої особливості. До  первинної соціальної профілактики насильства відноситься формування активного стилю життя, який забезпечує реалізацію прав, задоволення потреб та інтересів особистості, формування в особистості неприйняття та категоричної відмови від маніпуляції. Метою вторинної профілактики насильства  є зміна ризикованої малоадаптивної поведінки на адаптивну. У результаті цієї профілактики передбачається зміна ставлення особистості до себе та оточуючих, навчання навичкам поведінки в ситуаціях, які можуть призвести до насильства. Третинна соціальна профілактика спрямована на інтегрування в соціальне середовище осіб, які потерпіли від насильства. Третинна профілактика передбачає виявлення причин та особливостей поведінки молодої особи, які призвели до виникнення проблеми. Просвітницька робота з даного питання може бути посилена шляхом організації на базі закладу освіти консультативних пунктів, де всі учасники освітнього процесу можуть отримати консультації практичного психолога, соціального педагога, юриста, працівника правоохоронних органів. Слід зауважити, робота з роз’яснення та вивчення чинного законодавства, міжнародних актів проводиться соціальним педагогом з урахуванням вікових, індивідуальних особливостей дітей та учнівської молоді.  Рекомендуємо, спільно із заступником директора з ВР розробити внутрішньошкільний механізм безпечної взаємодії учасників освітнього процесу з метою попередження, виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми та оптимального реагування на них. Крім цього, для досягнення ефективності профілактичної роботи з попередження насильства серед дітей та учнівської молоді, працівники психологічної служби закладів освіти повинні залучати батьків. Через батьків можна доносити до дітей інформацію про загальні способи попередження ситуацій насильства, привернути їх увагу статево-рольовому вихованню дітей, зокрема вираження особистісних симпатій та наявні форми допомоги, яку дитина може отримати на базі школи. Це особливо стосується дітей молодшого віку. Детальніше про види насилля, форми надання допомоги постраждалим від домашнього насильства та заходи щодо запобігання насильству серед дітей та молоді представлено у методичних рекомендаціях МОНУ «Запобігання та протидія насильству», які розміщені на сайті ДОН, розділ «Методичний вернісаж». Для упорядкування заходів  із протидії насилля та вдосконалення професійного реагування у виявленні факту його спричинення, рекомендуємо ознайомитися з листом  МОНУ від 7.12.2017 №2229 «Про виконання законодавчих вимог у  зв’язку із  прийняттям Закону України «Про запобігання та тпротидію домашньому насильству».