Повинен розуміти, що відношення педагога до дітей – вираження суспільних вимог.
Усвідомлюючи свою роль довіреної особи суспільства, і слідуючи його принципам, педагог не повинен відкрито демонструвати педагогічну позицію. Для дітей слова і вчинки педагога повинні сприйматися як прояв його власних переконань, а не тільки як виконання обов’язків.
Для успішної взаємодії з учнями педагогу потрібно адекватно оцінити свою особистість. Особливої уваги потребує вміння управляти своїм емоційним станом
Педагогічно доцільні відносини будуються на взаємній повазі педагога і учнів, на утвердженні гідності особистості учнів і збереженні власної гідності педагога. Потрібно поважати індивідуальність кожного учня, створювати умови для самоствердження його в очах однолітків, підтримувати розвиток позитивних якостей особистості.
Педагогу також необхідно потурбуватись про сприятливу самопрезентацію: показати вихованцям силу своєї особистості, захоплення, вміння, широту ерудиції, разом з тим не хвастатись своїми достоїнствами.
Педагог повинен розвивати спостережливість, педагогічну уяву, вміти читати по обличчям емоційний стан, експресію поведінки, вірно її тлумачити.
Важливим показником майстерності спілкування з учнями є збільшення мовної діяльності учнів за рахунок зменшення мовної діяльності педагога, збільшення кількості контактів (запитань-відповідей).
Пам’ятаючи важливий педагогічний принцип – опора на позитивне, - потрібно бути щедрим на похвалу. Хвалити доцільно у присутності колективу, а робити зауваження краще наодинці.
Принципу опори на позитивне потрібно слідувати і у спілкуванні з батьками школярів. Завдання педагога – зробити батьків союзниками своїх педагогічних намірів, викликати їх на відвертість, бути щиро зацікавленим у долі вихованців, поваги до батьків, бажання співпрацювати. Потрібно нести радість у сім’ю, бути їй помічником, а не шукати в особі батьків засіб для розправи за власну безпорадність.
У спілкуванні з учнями потрібно пам’ятати про підтримання авторитету колег-педагогів.
Класний керівник повинен мати мудрість учителя, відповідальність старшого товариша, доброту матері, строгість батька. Та повірте, і для учня в школі немає ближчої людини, ніж класний керівник. Кому ж ще можна розповісти про негаразди з предмета, про сварку з товаришем чи про щасливу подію в сім’ї? Від класного керівника залежить ступінь сформованості дитячого колективу. Вміння згуртувати навколо себе дітей – великий дар і велика робота. Вміння захопити, повести, відкрити світ – неоціненний скарб справжнього педагога. Захоплення вчителя стає захопленням учнів. І хочемо ми того чи ні, але, оскільки діти зовні схожі на своїх батьків, риси характеру класного керівника переходять у характер вихованців. Адже байдужість породжує байдужість. І лише вогонь породжує вогонь. Сучасне суспільство вимагає від людини певних умінь, які можна застосувати за будь-яких обставин; уміння мислити, а не накопичувати певну суму знань і поглядів; комунікабельності – уміння працювати в злагоді з іншими і спільно досягати мети.
Вихований колектив у своєму становленні і розвитку проходить кілька стадій, в яких по-різному проявляється сутність і способи педагогічного впливу на особистість школяра.
Перша стадія характеризується боротьбою колективів за своє самоутвердження. В процесі змістовної діяльності з’являються перші ознаки згуртованості, формуються організаційні структури. Характерним є виникнення суперечностей між інтересами колективу і окремою особистістю. З метою зміцнення і самоутвердження, накопичення матеріалів і духовних ресурсів колектив використовує дисциплінарні вимоги, висунення колективних інтересів на перше місце, вище індивідуальних прагнень і бажань окремих дітей.
Ігнорування бажань окремих членів колективу в інтересах успішного завершення спільної справи створює значні труднощі. Однак, необхідність зміцнення в дітей колективного інтересу, згуртованості, налагодження ділової взаємодії, педагогічно виправдовує можливі конфлікти, вимагає тактовного їх вирішення. Самоутвердження шляхом переборення суперечностей – нормальний шлях руху колективу до якісно нового його стану, більш гармонійної взаємодії індивідуальних і громадських інтересів. Колектив накопичує матеріальні й духовні можливості, розвиває в дітях відповідальність, почуття солідарності, дисциплінованості, приводить у дію систему колективних моральних відносин.
Друга стадія розвитку виховного колективу характеризується повнотою вияву його основних функцій. Головна мета колективу – розвиток, задоволення різноманітних потреб, інтересів кожного окремого індивіда, взаємозбагачення особистостей у процесі діяльності, спілкування, відносин. Виникає ситуація, яка робить сам колектив і весь процес його життя гармонійним, а педагогічні взаємодії – такими, що активно сприяють розвитку вільної ініціативи і творчості особистості. Якісно змінюється функція педагогічної взаємодії. На початковій стадії її сутність була в гальмуванні неправильної поведінки окремих школярів, в розвитку у них вільної ініціативи і творчості особистості. Якісно змінюється функція педагогічної взаємодії. На початковій стадії її сутність була в гальмуванні неправильної поведінки окремих школярів, в розвитку у них уміння підпорядковувати свої прагнення і бажання інтересам колективу, узгоджувати з діями колективу. Друга стадія характеризується позитивністю педагогічної взаємодії, стимулюванням, спонуканням до активності, особливо творчої, діяльності в інтересах колективу і розвитку власної індивідуальності.
Колектив і його дисциплінуючий вплив є метою педагога в період перетворення його в інструмент виховання. Коли ж розпочинається повноцінне функціонування усіх його систем, колектив стає основною змістовною формою цілісного педагогічного процесу, ядром виховної системи, могутнім фактором і засобом виховання, всебічного розвитку особистості кожної дитини. Становлення виховного колективу, управління його розвитком неможливе без глибокої і всебічної діагностики. Педагогу і дітям необхідно добре знати кожну дитину: її потреби, інтереси, здібності, ставлення до навколишнього світу, що їй потрібно і які засоби колектив може дати для її розвитку. Важливо також знати і усвідомлювати, в якому стані перебуває колектив.
Стадії розвитку колективу є результатом педагогічних зусиль, свідомого використання законів формування колективу. А.С.Макаренко відкрив закон необхідності розвитку, руху колективу вперед. Дитячий колектив як система життя дітей і їх відносин не може застигати на місці. Якщо життя в колективі малоцікаве, щодня повторюються сірі будні, відсутні захоплюючі справи,які формують загальні прагнення й інтереси, відсутня загальна організація праці, то колектив розпадатиметься, діти почнуть шукати задоволення своїх розрізнених інтересів в іншому місці, в інших колективах.
Рушійною психологічною силою розвитку колективу і, разом з тим, методом організації є перспектива. В ній виражається сутність культурних і матеріальних потреб людини або колективу, рівень розвитку, їх моральне обличчя. Виховною перспективою називають суспільно значимі завдання, справи, що відповідають потребам розвитку особистості, групи дітей, колективу, які стимулюють діяльність, відповідають віковим та індивідуальним особливостям школярів.
Перспективи характеризуються: захопленістю справ, які ґрунтуються на безпосередньому і опосередкованому дитячому інтересі; суспільною значимістю мети, завдань, конкретних справ та їх зв’язком з працею і життям народу; чіткою організацією діяльності, спрямованою на досягнення перспективи; педагогічною цілеспрямованістю; вихованням в учнів високих моральних якостей. Завдання педагога полягає в тому, щоб організувати систему перспектив, захоплюючої діяльності, відносин, рух колективу від вирішення одного завдання до наступного. В педагогічній практиці перспективами стають різноманітні трудові справи, змагання, походи і екскурсії, спортивні змагання, свята, творчі звіти гуртків. Перспективи висуваються як з ініціативи дітей, так і педагогів. Організація руху до перспективи передбачає: обговорення планів, проектів, пропозицій і практичну роботу, спрямовану на реалізацію перспективи. В такій діяльності здійснюється налагодження зв’язків, згуртування колективу. Розумний розподіл доручень між усіма членами колективу – основний шлях залучення дітей до активного і творчого виконання захоплюючої перспективної справи.
ПОРАДИ
ЩОДО ВСТАНОВЛЕННЯ ДОВІРИ МІЖ ПІДЛІТКОМ І КЛАСНИМ КЕРІВНИКОМ В КРИЗОВИЙ СТАН ДЛЯ НИХ
1.Уважно вислухайте підлітка. Прагніть до того, щоб підлітокзрозумів , щовін вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його Не перебивайте, не показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.
2.Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Постарайтесь переконати ,що даний стан (проблеми) тимчасові і швидко пройдуть. Проявіть співчуття і покажіть ,що ви поділяєте і розумієте його почуття.
3.Поцікавтесь, що найбільше в даний час турбує підлітка.
4.Впевнено спілкуйтесь з підлітком. Саме це допоможе йому повірити у власні сили. Головне правило в роботі з дітьми - не нашкодити.
5.Використовуйте слова - речення ,які будуть сприяти встановленню контакту: розумію, звичайно, відчуваю , хочу допомогти.
6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому , що він необхідний і іншим , і унікальний як особистість. Кожна людина, незалежно від віку, може мати позитивну оцінку своїй діяльності.
7.Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти і викликати довіру в нього.
8.Звертайтесь за допомогою, консультацією до спеціаліста, якщо щось насторожило вас у поведінці підлітка.
ПОРАДИ
КЛАСНОМУ КЕРІВНИКУ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИХОВНОЇ РОБОТИ
1.Підвищувати рівень організованості класного колективу (дисциплінованістьт, робота учнівського самоврядування).
2.Різноманітність позаурочного життя класу.
3.Слідкувати за динамікою динамічного зростання рівня вихованості учнів.
4.Підвищувати рівень розвитку класного колективу(згуртованість, активність, ініціативність).
5. Активно співпрацювати класному керівнику з класом.
6.Тримати тісний звязок із сімєю .
7.Проводити роботу з проблемними учнями ,надаватиї педагогічну підтримку на основі індивідуального підходу.
8.Створити умови захищеності та комфортності перебування кожного вихованця у класі ,школі.
ЗОЛОТІ ПРАВИЛА КЛАСНОГО КЕРІВНИКА
Учитель має бути особистістю привабливаю для дітей.
Учитель повинен викликати любов і повагу дітей до себе, якщо він сам любить, поважає кожнудитину та піклується про неї, у стосунках із нею чесний та відвертий.
Учитель має бути відвертим у стосунках з усіма учнями.
Учитель має бути веселим , жартівливим.
Учитель має раціонально використовувати свій час.
Учитель має бути доброзичливим.
Учитель має постійно вдосконалюватися, розширювати свій кругозір.
Гасло вчителя: "Пізнай самого себе і допоможи в цьому своїм учням"
Учитель повинен реалізовувати індивідуальний підхід до дитини, вміти вислухати.
Класний керівник має створити учнівський колектив у якому панують доброзичливі стосунки.
Педагог повинен приймати тільки обдумані рішення.
Учителеві слід любити й захищати дитину, поважати її почуття.
Учителеві необхідно виховувати в дітей самодисципліну.