Серед важливих завдань, що стоять перед школою, є подальший розвиток педагогічної єдності дій школи, сім’ї, громадськості у вихованні підростаючого покоління.
Перші життєві уроки дитина отримує у сім’ї. її перші вчителі та вихователі — батько та мати. Загальновідомим є той факт, що для дитини загальні сімейні повсякденні радощі й прикрості, успіхи та невдачі — це джерело, з якого народжуються чуйність і доброта, дбайливе ставлення до людей. Сім’я дає дитині перші уявлення про добро і зло, про норми моралі, правила співіснування, перші трудові навички. Саме в сім’ї ук¬ладаються життєві плани та ідеали людини.
У формуванні особистості дитини беруть активну участь і школа, і табори відпочинку, і книги, і театр, і радіо, і кіно та телебачення, і весь уклад нашого життя.
Все це так, але вплив сім’ї — дещо особливе і таке, що починається з перших кроків дитини. А тому рівень моральності батьків, їх переко¬нання, життєві плани і мета, досвід соціального спілкування, сімейні традиції і норми поведінки, — вся атмосфера сім’ї посідає визначне місце у вихованні дитини.
Кожен батько, кожна мати і розумом, і серцем повинні відчувати, що у сім’ї немає і не може бути важливішого і по чеснішого обов’язку перед народом, ніж виростити та виховати своїх дітей.
Справжніми людьми, патріотами своєї Батьківщини. Досвід щасливих сімей у вихованні дітей являє собою величезну соціальну цінність, він сприяє духовному та моральному збагаченню всього нашого суспільства.
Багаторічний педагогічний досвід переконує у тому, що необхідно вести постійну просвітницьку роботу серед батьків, бо саме вчителі можуть спрямувати батьків на створення в сім’ях умов, що сприяють розвитку особистості дитини.
Сім’я є найважливішим фактором, який впливає на формування особистості, бо саме в сім’ї дитина просто та невимушено призвичаюється до життя. В сім’ї будується підґрунтя розуміння дитиною світу, з перших років вона засвоює моральні цінності, соціальні норми, культурні тра¬диції. Виховання дитини тісно пов’язане із проблемою сформованостіособистості батьків. Щоб виховати у дитини чуйність, шанобливе ставлення до людей, батьки самі повинні володіти достатнім рівнем перелічених якостей.
Дитина, спостерігаючи взаємини батька та матері у повсякденному житті, засвоює певний тип стосунків між чоловіком та жінкою. Взаємини батьків — це одна із головних моделей майбутніх подружніх стосунків дітей. Якщо батько грубо поводиться з матір’ю, то у сина може сформуватися психологічна установка, і він вважатиме, що бути чоловіком — означає поводитися грубо.
Дочка у такій сім’ї звикає думати, що заміжжя по суті своїй — це дещо обтяжливе, що зв’язує жінку по руках і ногах, позбавляє її волі і почуття власної гідності. Такі стосунки найчастіше призводять до розлучення.
Немає необхідності спеціально доводити, що розлучення батьків, так само як і сімейні війни, які зазвичай передують розлученню, болісно відбиваються на дітях.
Діти складно переносять руйнацію сім’ї, тим більше. Що вони часто не можуть розібратися у взаєминах батьків.
Коли батько або мати залишає сім’ю, то залишається глибокий слід у психології покинутої дитини. Звичайно, дитина не завжди може зро¬зуміти істинне значення того, що відбувається. Ще менше вона здатна зробити з цього правильні висновки, дати належну оцінку подіям і людям, правильно визначити своє ставлення до них, свою лінію поведінки.
Проте, потрібно наголосити, що для дітей особливо небезпечним є не саме розлучення, а ненормальні стосунки.
Успішне виховання дитини є можливим у такій сім’ї, де панують дружба, любов і повага між татом і мамою, де дітям прищеплюють най¬кращі риси, де дитині висувають високі моральні вимоги.
Гарна сім’я — це сім’я, де чоловік і дружина розуміють один одного, разом радіють, зазнають невдачі, де подружжя вміє разом і працювати, і відпочивати, і виховувати дітей.
Наш настрій, ставлення до людей, самостійне життя дорослих дітей багато в чому залежать від атмосфери, яка панувала в сім’ї, де зростали діти. Якщо ми з теплотою пригадуємо наше дитинство, то, звісно, не тому, що воно було безхмарним у матеріальному сенсі. Щасливе дитинство може бути лише у тих дітей, які живуть у щасливих сім’ях. Тут діти не помічають свого щастя, а сприймають, як повітря, яким вони дихають. Вони природно і гармонійно розвиваються, живуть багатог¬ранним життям, цікавими мріями.
Досить часто можна почути, що гарною є та сім’я, де виростають гарні діти. І це справедливо. Адже, врешті-решт, долю дітей визначають не прекрасні пориви мрії та слова, а загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість. Іноді зазначають: «Погляньте-но, ніякої спеціальної мети сім’я не ставила, а діти виросли чудові». На це зауважимо, що нічого випадкового у цьому немає, тому що батьки у такій сім’ї жили цілеспрямованим і радісним життям маленького колективу, де всі люблять один одного, ніхто нікому нічого не винен, де панує атмосфера взаємності, тепла, справжньої турботи. І це є по-справжньому гарний психологічний клімат, і діти, що виросли у такій сім’ї, не можуть бути неробами та егоїстами.
Гарні сімейні взаємини аж ніяк не виключають протиріччя думок, суперечки. Та у хорошій добрій сім’ї їх розв’язують без роздратовування, без приниження людської гідності дорослих та дітей. У будь-якій ситу¬ації тут не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думки один одного, цінуватимуть авторитет батька, матері, бабусі, дідуся.
Тон сімейного життя — це послідовність дій багатьох факторів: морального рівня батьків, характеру взаємовідносин між членами сім’ї,культури домашнього побуту, організованості сімейного колективу, йоготрадицій тощо. .
Є безліч батьків, які добре розуміють проблему виховання, сумлінно ставляться до виховання своїх дітей і допомагають у ньому школі.
Материнське і батьківське виховання — це єдине ціле, їх не можна розділити, як не можна розділити й саме виховання. Та все ж, споконвіку мати як єдина вихователька привносила у виховання душевну м’якість, ніжність. Батько вносить у виховання дух чоловічої твердості, принциповості, організованості, змагання — і тим самим створюється гармонія у вихованні. Недарма існують вічні поняття: мати — хранителька вогнища, а батько — захисник цього вогнища. Інакше можна сказати, що чоловік — це дім, надійний і міцний, а жінка — все, що є всередині дому: затишок, краса, м’який психологічний клімат…
Завдяки єдиним зусиллям педагогів і батьків відбувається формування всебічно розвинутих, високоосвічених, духовно багатих, морально чистих, фізично досконалих людей.
Зміст сімейного виховання визначається метою виховання і здій¬снюється повсякденно у звичних для дитини природних умовах.
Успіхи навчальної діяльності школярів багато у чому залежать від правильної організації їх самостійної роботи вдома, доцільного розпо¬рядку дня.
Фізичне виховання учнів у сім’ї передбачає, з одного боку, організацію спеціальних фізичних вправ,’ а з іншого — створення батьками певних умов, які впливають на зміцнення здоров’я, на загальний фізичний розвиток дитячого організму.
До таких умов належать раціональне харчування, гігієна побуту, одягу тощо.
Управляючи трудовим вихованням у сім’ї, батьки спираються на ві¬домі педагогічні вимоги до його організації: якомога раніше розпочи¬нати це саме виховання; добирати трудові завдання дітям відповідно доїх пікових і а індивідуальних особливостей; розмовляти з дітьми про різні професії; розповідній про свій трудовий шлях.
Батьки виховують у дітей високі моральні якості, любов до Батьківщини, працелюбність, чесність і правдивість, простоту і скромність, чуйність та уважність.
Естетичні почуття, на основі яких формуються естетичні поняття та уявлення, також виникають завдяки сімейному вихованню. Адже загально відомо, що перші естетичні почуття у дітей виникають дуже рано (в процесі знайомства з яскравими іграшками, народними казками, музичними творами). Пізніше сприйняття прекрасного збагачується відвідуванням музеїв, кіно, театрів тощо.
Необхідно пам’ятати, що в умовах сім’ї значну роль відіграє естетика побуту: кімната, в якій мешкає дитина, речі, що її оточують, одяг. Все це внутрішнє убранство має бути простим, зручним, гігієнічним і таким, що сприяє розвитку художнього смаку, створенню доброго настрою.
У виховній роботі з дітьми батьки користуються найрізноманітні¬шими методами. Основними серед них є: приучення, вправляння, пере¬конання, участь у діяльності, заохочування. Всі ці методи застосовують у своїй роботі і педагоги. Однак, їх використання у сім’ї набуває особ¬ливого характеру, що визначається специфікою умов життя, своєрідністю взаємин батьків і дітей, ступенем опанування батьками педагогічних знань та вмінь.
На жаль, виховання дітей у сім’ї не завжди відбувається успішно. У ньому часто трапляються помилки, які негативно впливають на життя сім’ї, за винятком особливих випадків, що межують із патологією (алко¬голізм батьків, розпад сім’ї і т.д.), основною причиною невдач у сімейному вихованні є слабкість педагогічних позицій дорослих.
В одних випадках — це надмірний авторитаризм сімейного виховання, що позбавляє дитину власної самостійної лінії поведінки і такий, при якому відсутні віра у сили та можливості самої дитини.
Друга крайність сімейного виховання, що призводить до серйозних ускладнень, пов’язана зі зніженістю, розпещеністю дітей, яка є наслідком сліпої, а також такої, що все прощає, любові батьків до дитини. Якщо батьки самі працелюбні, зустрічали чимало труднощів на своєму шляху, то вони прагнуть уберегти дитину від різноманітних негараздів і нестатків, створюють для неї легке життя, виконуючи усі її забаганки, йдучи на по¬воду не лише її бажань, але й примх, виховуючи себелюба та егоїста.
Інший вид помилок у сімейному вихованні пов’язаний із відсутністю єдиної певної лінії з боку батька і матері, або з боку батьків і найстарших членів сім’ї (бабусь та дідусів). Суворість і вимогливість одних протистоїть сліпій любові інших. У таких умовах зростає лицемір, пристосуванець, то вміє використовувати взаємини старших родичів собі на користь.
Певна безвідповідальність батьків за виховання дитини також є однією з причин невдач у сім’ї, небезпечним за своїми наслідками є й нейтралізм, що можна висловити формулою: «Ми маємо дбати, щоб ди¬тина була нагодованою, вдітою-взутою, а вихованням нехай опікується школа». Якщо батько й мати виявляють байдужість до шкільних справ дитини, до її внутрішнього світу, це неодмінно призведе до бажання дитини заповнити «духовний вакуум», що утворився поза сім’єю за допо¬могою випадкових сумнівних знайомств.
Досить розповсюдженим є прагнення молодих батьків перекласти свої клопоти на плечі старшого покоління. Участь старших родичів у вихо¬ванні дітей буває необхідною і корисною, проте не компенсує виховного впливу, особливої ролі батька й матері. Втрата постійних контактів між батьками й сином або донькою збіднює життя дитини і може ще більше віддалити її від близьких людей.
Ствердженню батьківського авторитету заважають недоліки сімейного виховання. Надмірна материнська любов, так само як і її відсутність, може засліплювати, робити нещасною не лише матір, а й дитину. Найскладніша професія — бути матір’ю. Любов матері має бути розумною, ніжною і водночас вимогливою. Не випадково говорять: «Що легше за пух? Серце матері. Що твердіше за камінь? Серце матері».
«Любити дітей потрібно мудро, — казав В. О. Сухомлинський, — не по-курячому. Дитина, що не вихована у дусі розчулення — егоїст. Вона не знає слів «неможна», «можна», «необхідно». Вона не знає свого обов’язку перед батьками, не хоче працювати. Дитині здається, що вона приносить радість батькам уже тим, що живе на світі».
В. О. Сухомлинський радив впроваджувати в сімейну педагогіку 10 етичних «Неможна»:
• Неможна байдикувати, коли всі працюють.
• Неможна сміятися над старістю і старшими людьми.
• Неможна вступати в сперечання зі старшими.
• Неможна висловлювати невдоволення тим, що в тебе немає тієї чи іншої речі.
• Неможна допускати, щоб мама давала тобі те, чого вона не лишає собі… 1
• Неможна робити того, що засуджують старші.
• Неможна залишати старшу рідну людину самотньою.
• Неможна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу й поради у стар¬ших.
• Неможна сідати обідати. Не запросивши старших.
• Неможна чекати, доки з тобою привітається старший, ти повинен перший привітати його.
І хоча деякі з цих установок, на перший погляд, звучать несучасно, а інші, можливо, потребують доповнень з огляду на час, все ж саме вонидо сьогодні найяскравіше описують основи батьківського авторитету, а за умови впровадження у сімейне виховання, сприяють його піднесенню.
Основним у сімейному вихованні є життяі робота батьків, їх грома¬дянське обличчя, поведінка,
З цього приводу В. О. Сухомлинський з пристрастю звертався до батьків: «Якою б відповідальною і складною та творчою не була Ваша ро¬бота на виробництві, пам’ятайте, що вдома на Вас чекає ще більш відпові¬дальна, ще більш топка робота — виховання людини. Будь-де Вас можуть замінити іншим працівником: від сторожа тваринницької ферми до міністра. А справжнього батька не замінить ніхто…»
Ні сім’я, ні школа, ні громадянські інститути, взяті окремо, не ви¬черпують усього розмаїття факторів, що впливають на дитину, на її осо¬бистість.
Тому цілісний, систематичний процес виховання передбачає об’єднання зусиль усіх зацікавлених сторін. Ініціатива у цих контактах по праву належить школі.
А. Макаренко зазначав, що найдоступніший спосіб зв’язку школи з сім’єю — через учнів. Перевага цього способу не лише в його опера¬тивності, але і в тому, що дитина, приймаючи вимоги вчителя, стає їх провідником у сім’ї.
Формами зв’язку і співробітництва школи і сім’ї є університети і педагогічні лекторії для батьків, консультативні пункти, індивідуальні консультації. Та все ж найважливішою серед цих форм є батьківські збори. Саме на батьківських зборах, на які запрошуються батьки всіх учнів класу, обговорюються найактуальніші питання навчально-виховної роботи, намічаються шляхи усунення недоліків виховної роботи, розглядаються теоретичні питання, відбуваються тренінги, дискусії, проводяться ділові ігри, крім того батьків залучають до участі у позакласних заходах.
Взагалі, широка пропаганда педагогічної культури серед батьків сприяє тіснішій взаємодії сім’ї і школи
Роль сім'ї у вихованні дітей
Роль сім'ї у вихованні дітей – велика відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, допитливість, спостережливість, працьовитість.
Виховання дітей у сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Духовний вплив батьківського дому на формування її особистості створюється завдяки щирій материнській ласці, небагатослівній любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, родинній злагоді.
В. Сухомлинський вважав, що сім'я – «джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави». Але з досвіду роботи, ми знаємо. Що не кожна сім'я є саме таким «джерелом», не всі батьки мають певні знання про виховання дітей.
Сімейне виховання – це процес досить складний і завжди пов'язаний з суб'єктивними факторами. Недосвідченість батьків, їхнє намагання опиратися виключно на на власний досвід, брак певних педагогічних знань навичок призводить до серйозних помилок.
Однією з важливих передумов виховання в сім'ї є підвищення педагогічної культури батьків. Піднесення педагогічної культури батьків є самоосвіта – читання психолого-педагогічної літератури з проблем виховання дітей у сім'ї; твори класиків української і світової літератури; добірки матеріалів періодичної преси, де широко представлено роль сім'ї у вихованні дітей.
Поради батькам щодо виховання дітей
ПЕДАГОГІЧНИЙ ТАКТ
Розмовляйте з дитиною так, щоб не образити її грубим словом.
Не говоріть з дитиною зразу ж після вчинку.
Умійте вибирати місце й час для серйозної розмови з сином чи дочкою. Зауваження дітям при ровесниках не приносить ніякої користі.
В розмові з дитиною намагайтесь схилятися до тону порад, щоб було більше прохання, а не категоричних вимог.
ОРГАНІЗАЦІЯ ДОМАШНЬОЇ ПРАЦІ
Домашня праця – найважливіший засіб виховання дітей. Привчайте дітей до посильної праці.
Хай дитина не зростає черствим споживачем в побуті.
Формами домашньої праці можуть бути самими різноманітними.
ОСОБИСТИЙ ПРИКЛАД
«Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли Вас нема дома.
Як ви одягаєтесь, розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, радієте або сумуєте, як ви відноситесь до друзів і ворогів, смієтесь, читаєте газету – все це має для дитини величезне значення». А.МАКАРЕНКО
БАТЬКІВСЬКА ЛЮБОВ ДО ДІТЕЙ
Батьківська любов до дитини повинна бути розумною.
Дитина, яку навчали з дитинства лише брати від інших, ніколи не зможе бути добрим батьком або матір'ю, чоловіком або дружиною, вірним другом, гідним громадянином своєї Батьківщини.
ГРА В СІМ'Ї
Гра в сім'ї – важливий метод виховання. Частіше спілкуйтеся з своїми дітьми через різні види ігор.
Серйозні і веселі, голосні і тихі, математичні і літературні, спортивні і музикальні – ігри задовільняють потребу дітей у творчості, розвивають їх допитливість, навчають бути чесними, стриманими, уважними, сміливими, підкорятись колективу, допомагати всім.
ЗНАЙТЕ СВОЮ ДИТИНУ
Щоб правильно виховати дитину, треба дуже добре придивитись, до поведінки дітей, батьки не можуть розібратись в причинах того чи іншого вчинку сина чи дочки. Педагогічна спостережливість – постійна потреба зрозуміти дитину.
СІМ БАТЬКІВСЬКИХ ЗАПОВІДЕЙ
1. Не вважайте дитину своєю власністю - вона Божа.
2. Любіть її такою, якою вона є, навіть якщо вона не надто талановита, не в усьому досягає успіху...
3. Не очікуйте, що вона виросте сама такою, якою хочете ви, - допоможіть їй стати собою.
4. Запам’ятайте: найголовніший ваш обов’язок - розуміти й втішати. Ви – не суддя, не приклад для наслідування , а людина, на грудях якої можна виплакатись і у п’ять, і в п’ятдесят років.
5. Не переймайтесь, якщо не можете чогось зробити для сина чи дочки. Найгірше, якщо можете, але не робите.
6. Усвідомте: для дитини зроблено замало, якщо зроблено не все.
7. Не очікуйте на вічну вдячність: ви дали життя своїй дитині, вона віддячить вашим онукам.