Профілактика насильства

Куди звернутися по допомогу у випадках проявів насильства?

• До дільничного інспектора міліції;

• До класного керівника, адміністрації навчального закладу;

• До кримінальної міліції у справах дітей;

• До центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;

• До управління сім’ї та молоді районної, міської чи обласної держадміністрації;

• До громадських організацій, які надають допомогу постраждалим від насильства.

Звернення необхідно подавати у письмовій формі на ім’я керівника органі влади із зазначенням своїх повних координат (П.І.Б., місце проживання, контактні телефони). У ньому коротко та чітко вказуються всі обставини справи та висловлюється конкретна вимога стосовно наслідків заяви, наприклад, «Прошу притягнути винних осіб до відповідальності». Подавайте факти, що можуть біти підтверджені документально чи іншими об’єктивними доказами. Радимо надсилати звернення рекомендованим листом.

Дільничний інспектор міліції розглядає повідомлення про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення відповідно до Порядку розгляду таких заяв та повідомлень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів від 26 квітня 2003 року № 616 та актів МВС. Дільничні інспектори повинні виїхати (вийти) на місце конфлікту в кількості не менше двох працівників. Вони зобов’язані прийняти вашу заяву, роз’яснити ваші права, задокументувати факт правопорушення, зібрати характеризуючий матеріал на кривдника (спосіб життя, характер, поведінка в побуті, вживання спиртних напоїв, схильність до насильницьких проявів тощо), поставити його на профілактичний облік, внести кривднику офіційне письмове попередження про неприпустимість учинення насильництва в сім’ї та у триденний термін направити її до управління (відділу) у справах сім’ї та молоді місцевої держадміністрації, а у випадках скоєння насильництва в сім’ї відносно неповнолітнього чи за його присутності – ще й до служби у справах неповнолітніх місцевої держадміністрації. Якщо кривдник уже перебуває на обліку за вчинення насильства в сім’ї, йому виноситься захисний припис, який затверджується начальником міськрайоргану та погоджується з прокурором району. Міліція зобов’язана здійснювати контроль за місцем проживання кривдника.

Види домашнього насильства

Насильство – це вчинки, які здійснюють одну (або кілька) осіб і які характеризуються такими рисами:

1. Чиняться умисно і спрямовані на досягнення певної мети;

2. Спричиняють шкоду (фізичну, моральну, матеріальну тощо) іншій особі;

3. Порушують права і свободи особи;

4. Той, хто чинить насильство, має значні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні), що унеможливлює ефективний самозахист жертви насильства.

Види насильства

• фізичне;

• психологічне;

• економічне;

• сексуальне.

Фізичне насильство в сім’ї – це навмисне нанесення побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім’ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психологічного здоров’я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

Сексуальне насильство в сім’ї – це примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії до неповнолітнього члена сім’ї.

Психологічне насильство у сім’ї – це насильство, пов’язане з тиском одного члена сім’ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров’ю.

Економічне насильство в сім’ї – це навмисні дії одного члена сім’ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право. Такі дії можуть заподіяти шкоду фізичному чи психічному здоров’ю, призвести до смерті постраждалого.

Жорстоке поводження з дітьми

Нажаль, в нашому суспільстві переважає думка, що проблеми жорсткого поводження із членами сім’ї є внутрішньою проблемою сім’ї і не потребує втручання суспільства а ти більше держави. Але саме право на захист від насильства над собою, особливо в сім’ї, є одним із найголовніших прав громадян і дітей зокрема.

Нещодавно в нашому суспільстві вважалося неприйнятим говорити про насильство в сім’ї. Проте, ця форма насильства існує давно і зустрічається досить часто: вона розповсюджена серед людей різних національностей, різного фінансового та соціального статусу, в сім’ях віруючих. Більше того, таке насильство ніяк не можна пояснити нинішньою економічною нестабільністю, оскільки воно наявне й у відсталих, і в економічно розвинутих країнах.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей – жертв насильства, з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія, вони переживають відчуття страху. Цей страх проявитися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводить до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків. Спостерігаючи за практикою насильства в сім’ї, діти приходять до висновку, що насильство – це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їх почуття, думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Нормативно-правова база

Міжнародні документи щодо охорони дитинства, захисту прав дітей:

• Женевська декларація прав людини (1924р.)

• Конвенція ООН (1948р.)

• Декларація прав дитини (1959р.)

• Загальна декларація прав людини (10.12.1948 р.)

• Європейська конвенція про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом (1975 р.)

• Європейська конвенція щодо визнання та використання рішень про опіку над дітьми та відновлення опіки над дітьми (1980 р.)

• Гаазька конвенція «Про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей» (1980 р.)

• Декларація про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту та благополуччя дітей, особливості передачі їх на виховання та усиновлення на національному та міжнародному рівні (1989 р.)

• Конвенція прав дитини (1989 р.)

• Віденська декларація і програма дій (1993 р.)

• Гаазька конвенція «Про захист дітей та співробітництво у сфері міжнародного усиновлення» (1993 р.)

• Всесвітня декларація ООН про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (30.09.1990 р.)

• Про ратифікацію Конвенції про права дитини (27.02.1991 р.)

• Пекінські правила

• Мінімальні стандартні правила ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (короткий огляд)

• Європейська соціальна хартія (переглянута). Страсбург, 3 травня 1996р.

• Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи «Про сексуальну експлуатацію, порнографію, проституцію, а також торгівлю людьми та підлітками».

Перелік законодавчих та нормативно-правових актів, які спрямовані на охорону дитинства.

Закон України та документи, прийняті Верховною Радою України:

• Конституція України

• Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» (15.12.92 №2859)

• Закон України «Про охорону дитинства» ст. 6-10, 12, 16-21, 23, 32, 33. (від 26.04.2008 р.)

• Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» (від 15.11.01р. №2789-ІП)

• Закон України «Про внесення змін у Кодекс України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного примусу» (від 15.05.2003 р.)

• Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (від 21ю06ю01р. №255-8ІП)

• Закон України «Про ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції ООН про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції, дитячої порнографії» (від 03.04.03р. №716-IV)

• Закон України «Про телебачення й радіомовлення» (№3759-ХП від 21.12.1999р.)

• Закон України «Про рекламу» (№270/96 від 03.07.1996р.)

• Закон України «Про освіту», ст. 5, 22, 28, 29, 51, 52, 56, 59.

• «Цивільний кодекс України» ст. 54, 72, 1199.

• «Сімейний кодекс України» ст. 150, 152, 164, 174, 177.

• «Житловий кодекс України.» ст. 71

• «Кримінальний Кодекс України», ст. 117, 120, 121, 122, 125, 126, 128, 129, 137, 146, 149, 152, 153, 154, 155, 156, 166, 302, 304, 315, 323, 324.

• «Кодекс України про адміністративні правопорушення», ст. 173, 180, 184.

• Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» (05.02.1993 №2998-ХП)

• Закон України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» 24.01.1995 «20 зі змінами та доповненнями.

• Закон України «Про затвердження організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», 8, 32

Укази Президента України:

• Національна програма «Діти України» від 18.01.1996р. № 63/96

• «Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей» від 05.05.2008 №411/2008

• «Про затвердження заходів щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків» від 17.10.97р. №1153/97

• «Про додаткові заходи щодо запобігання зникненню людей, удосконаленню взаємодії правоохоронних та інших органів виконавчої влади і їх розшуку» (від 18.01.2001).

Постанови Кабінету Міністрів України:

• Загальнодержавна програма «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року.

• «Про поліпшення матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування» від 16.06.1998р. №909.

• «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу» від 26.04.2002 р. №564.

• «Про затвердження порядку повернення дітей-іноземців до місць їх постійного проживання» від 26.09.2002р. № 142

• «Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей» від 28.01.2004р. № 87.

Основні права дитини згідно Конвенції про права дитини

Дитиною вважається людина віком до 18 років.

Всі діти є рівними у своїх правах.

Діти не можуть залучатися до бойових дій.

Жодна дитина не повинна бути скривджена.

Діти не повинні стати жертвами насильства.

Особлива турбота про дітей-сиріт.

Особлива турбота дітям-інвалідам.

Всі діти мають право:

• на невід’ємне право на життя;

• на любов та піклування;

• на захист від викрадення та продажу;

• на об’єднання;

• на особисте життя;

• на інформацію;

• на власну думку;

• на освіту;

• на повноцінне харчування;

• на національну самобутність;

• на відпочинок;

• на розвиток талантів;

• на захист від наркоманії;

• знати свої права;

• на міжнародну допомогу;

• на медичну допомогу.

Третина дітей в Україні щороку спостерігають акти насильства в сім"і. Діти, матері яких зазнали знущань, у шість разів частіше намагаються покінчити життя самогубством, 50% з них схильні до зловживань наркотиками та алкоголем. Двадцять відсотків студентів вищих навчальних закла­дів втягнуті у насильницькі стосунки, причому 66% розповіда­ють про це другові, 26% - батькам, 25% - нікому не розповіда­ють.

Часто насильство виявляється як комбінація фізич­ної, сексуальної та/або емоційної образи. Щоб визначити ступінь насильницьких дій, досить з'ясу­вати такі випадки насильства:

Фізичне насильство: хтось дитину штовхає, завдає болю ляпасами, стусанами, ударами кулаків; жбурляє предмети, за­грожує зброєю або завдає ран; фізично перешкоджає при спро­бі вийти з дому; закриває ззовні дитину в помешканні; залишає одну в небезпечних місцях; відмовляється допомогти, коли ди­тина хвора; перешкоджає при спробі звернутися за медичною допомогою; не дає заснути вночі; відмовляється купувати про­дукти харчування та інші необхідні для дитини товари; псує її майно; ображає батьків, молодших братів та сестер; загрожує заподіяти шкоду родичам або друзям.

Сексуальне насильство: поводяться з дитиною як з сек­суальним об'єктом; змушують роздягатися проти її волі; зму­шують вступати в статевий акт проти волі дитини, ґвалтують її; здійснюють статевий акт з особливою жорстокістю; змушують вступати у статевий акт після побоїв; змушують дивитися і/або повторювати порнографічні дії. За статистикою, одна тре­тина підлітків зазнає насилля в інтимних стосунках.

Емоційна образа: постійно дитину принижують, кричать на неї та/або кривдять (наприклад, говорять, що вона занадто товста, худа, дурна і т.д.); ігнорують почуття дитини; висмію­ють її переконання; забороняють виходити на вулицю, гратися з однолітками; маніпулюють нею, використовуючи при цьому неправду й незгоду; кривдять її родичів і друзів або проганяють їх; критикують її, висміюють.

Економічне насилля: економічні утиски (не давати гро­шей, машину, кредитні картки для зняття грошей з рахунку же­ртви та витрата їх на себе; використання правової системи про­ти жертви).

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім'ю, бути гарними батьками, а також є по­штовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.

Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспек­тах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гара­нтію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробу­дження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!

Як же захистити дитину?

Що можна зробити, щоб запобігти жорстокому пово­дженню з дітьми та насильству в сім'ї? Хто повинен зупинити цикл знущань?

Це можуть і повинні зробити матір та батько! Якщо крив­дником є батько, то лише жінка може захистити своїх дітей і себе саму. Якщо кривдником є жінка, то батько може перервати насильницькі стосунки і захистити дітей.

Щоб зупинити цикл насильства, потрібно:

1. Володіти інформацією щодо проблеми насильства в сім'ї.

2. Зрозуміти та усвідомити, який стиль стосунків існує у Вашій родині.

3.Якщо наявні насильницькі стосунки - спробувати розірвати коло/цикл насильства та захистити своїх дітей і себе.

Виховання в умовах насильства в сім'ї дає нові покоління діячів - викладачів, керівників, депутатів та праців­ників різних установ, - схильних до нього у різноманітних сфе­рах життя, навіть у світовому масштабі. Тому треба широко інформувати людей, на всіх рівнях суспільного життя, про су­часні погляди на проблему насильства, про документи ООН з цього приводу: «Про права людини», «Про права дитини», «Про ліквідацію всіх видів дискримінації проти жінок». Це до­зволить створити у суспільстві нетерпиме ставлення до насиль­ства, усвідомлення людиною своїх прав.

Найнебезпечніше те, що насильство дає дуже серйозні негативні соціальні наслідки. Воно породжує терор, безлад­дя; відчуття відсутності допомоги, невпевненості, безнадійнос­ті або безсилля; відчуття провини; відчуття придушення волі; примари; відсутність самоповаги; настирливі спогади; напади страхів, депресію; фобії, смуток; роздуми про самогубство; са­мозвинувачення; втрату довіри; сумніви щодо віри в щось; нар­котичну/алкогольну залежність; жагу помсти.

Наслідки домашнього насильства для дітей:

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчува­ють постійний психологічний дискомфорт, для них це справж­ня трагедія. Існує ряд спільних ознак, що характеризують пережи­вання та поведінку більшості таких дітей. Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, пере­живають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Мала дитина не може зна­ти, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскі­льки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у по­ведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

Нездатність виразити почуття вербальне. Спостеріга­ючи за практикою насильства в сім'ї, діти доходять висновку, що насильство - це спосіб, яким «дорослі» вирішують свої кон­флікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття/думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

- у залежності від стратегії кривдника – явне та приховане (непряме);

- за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

- за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

- за місцем та оточенням: вдома - з боку родичів; у школі – збоку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров'ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей - жертв насильства -з'являються серйозні відхилення в психічному,фізичному розвитку, в емоційній сфері.

ЯК ЗАПОБІГТИ ДИТЯЧИМ ПСИХОЛОГІЧНИМ ТРАВМАМ

Починаючи з першого моменту життя, дитина шукає любові і підтримки своїх батьків. Видатний психолог Еріх Фром виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення її фізичних потреб та ставлення до дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя пре­красне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою.

Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності, стверджує спеціаліст з вивчення психічних травм дитини Тіна Грімберг. Крім того, дуже важли­во знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання. Коли розсер­джена, а інколи розлючена мати кричить своєму п'ятирічному синові: «Я вб'ю тебе!» або «Ти зробив погано, я не люблю те­бе», або «Я ніколи більше не дозволю тобі кататися на велоси­педі!», вона не усвідомлює, якими можуть бути наслідки її слів. Адже все це вона говорить людині в кілька разів меншій за зро­стом та вагою - дитині, що приймає слова цього велетня (а надто коли це батько) всерйоз, вірить йому, лякається, можли­во, на все життя.

Які ж види поведінки дорослих можуть спричинити психологічну травму дитини?

Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім'ї до одного з дітей часто ста­вляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Ігор у нас гар­ний хлопчик, а ти, незграбо, постійно потрапляєш у якісь при­годи...» А такою пригодою може бути всього-навсього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент гли­боко травмується.

Приниження - постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»... Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова -„ярлики" глибоко прони­кають у душу дитини. У неї з'являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спо­чатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, по­тім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки. Навколишні ж бачать нас в звичайній мірі так, як ми самі бачи­мо себе.

Емоційне ігнорування. Скільки батьків вва­жають, що суворе виховання підготує дитину до суворого жит­тя. І тому часто відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не цілують і не розмовляють з нею.

Нажаль, у нас ще існують такі психологічні моделі сто­сунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».

Що ж відбувається з дітьми, що страждають від пси­хологічних травм?

У таких дітей можуть з'явитися затримки в розвитку мо­торних та мовних умінь, розвитися апатія та байдужість. Як відмічає Тіна Грімберг, у травмованих психологічно малюків нерідко спостерігається порушення сну, а іноді може виникну­ти нудота та блювання. У них розвиваються так звані «дурні» звички - смоктання пальця, спроби кусатися, розкачування, розлади в їжі, істерія.

Серед різних видів психологічного травмування спеціалі­сти виділяють словесні образи по відношенню до дітей. Во­ни сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, агресивності, бажання заподіяти шкоду собі та іншим людям. Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втек­ти куди-небудь.

На жаль, нерідко травмування дитини вдома супрово­джується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити в учителеві замісника батьків, ставитись до нього з довірою. І коли вчитель поводить себе по відношенню до дитини негатив­но, по-насильницьки, то це ще більше поглиблює й без того глибокі сімейні травми. Психологічні травмування в школі мо­жуть відображатися у таких діях: словесні образи та принижен­ня; обзивання дитини; доведення дитини до сліз криком; поту­рання по відношенню до дітей, які знущаються над іншими; використання домашнього завдання як покарання тощо. Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли пуб­лічно обговорюється або проявляється її неуспіх.

Виявляється, що дитина відчуває себе в безпеці, якщо вона знає про настрої матері та батька. А ми часто не звертаємо уваги на дитину і не вважаємо за потрібне розповідати їй про себе. Існує таке уявлення, що дитині не обов'язково знати про наші непри­ємності. А, виявляється, значно краще переживати прикро­щі разом, допомагаючи один одному. Це допомагає підтри­мувати партнерські стосунки у сім'ї, відвертаючи страхи у дитини.