Урок 4 (30/03)

Урок 1 Дедлайн 26.03

П'єса Б.Шоу - шедевр того проблемного інтелектуального театру, який він прагнув створити. Усе в ній парадоксальне, полемічне, загострене, дає подвійне значення.

«Провокуюча» спрямованість п'єси виявляється вже в тому, що її сюжет є іронічною, а подекуди пародійною «модернізацією» давньогрецького міфу.

Назва п'єси свідчить про те, що за основу твору взято античний міф про скульптора Пігмаліона (Пігмаліо́н - у грецькій міфології - скульптор, цар

Кіпру. Він начебто цурався кохання і жіночого товариства), який створив статую морської богині Галатеї зі. Уражений красою власного витвору, він закохався в Галатею та звернувся до богині кохання Афродіти з проханням оживити його творіння. Статуя ожила й, перетворившись на прекрасну жінку, стала дружиною Пігмаліона.

Ця чарівна легенда про силу й міцність любові була неодноразово використана в літературі. У ХІІ столітті англійський поет і драматург Марстон написав поему «Перетворення статуї Пігмаліона», наприкінці XIX століття до міфу звертаються В.Морріс у поемі «Пігмаліон і Галатея».

Проте Б. Шоу подає свій оригінальний парадоксальний варіант відомої історії.

У ролі всемогутнього творця Пігмаліона в п'єсі Б.Шоу виступає видатний фонетист – професор Генрі Гіггінс, а в ролі Галатеї – бідна квіткарка ЕлайзаДулітл, з якої Гіггінс обіцяє зробити «герцогиню». Однак в сюжеті драми абсолютно відсутня любовна інтрига. Б.Шоу прагне наблизити п'єсу до реального життя з людськими долями,звичками, прагненнями та трагедіями.

Античний міф, на який спрямовує назва твору драматурга, - не єдине джерело творчого задуму комедії Шоу. Частково п'єса спирається на сюжетні колізії одного з найвідоміших англійських романів XVIII ст. - «Пригоди ПерегрінаПікля» Т. Смоллета і, певною мірою, навіть на цикл оповідань А. КонанДойля про Холмса і Ватсона (один з героїв комедії Шоу Гіггінс, як і Холмс, виявляє напрочуд розвинуту здатність до логічного мислення; інший герой, Пікерінг, нагадує Ватсона рисами характеру і окремими деталями своєї біографії). Образ Гіггінса спирається також на реальний прототип - Генрі Суїта, відомого англійського науковця, визначного фахівця у галузі фонетики. Про це є згадка самого автора у передмові до твору. І хоча сам Б. Шоу в тій же передмові зауважував, що «Пігмаліон-Гіггінс не є портретом Суїта», оскільки вся історія з ЕлайзоюДулітл для цього вченого була б неможливою, все-таки «у Гіггінса присутні риси Суїта».

В «Пігмаліоні» можна виділити 3 великі частини:

- зав'язка (дія перша і друга);

- розвиток дії (дія третя і четверта);

- «дискусія» (дія п'ята).

Робота над комедією була завершена в 1912 р., а поставлено її в 1913 р. у Берліні та Відні. На початку 1914 р. п'єсу було поставлено і в Лондоні. Головна роль призначалась для знаменитої актриси Стелли Патрік - Кембел, і ця 47-літня, все щедуже красива жінка, зіграла 17-літню квіткарку з величезною майстерністю.

Успіх був колосальним.

З тих пір «Пігмаліон» не зупиняє свій тріумфальний хід сценами світу. Перша його екранізація була в 1938 році. (за сценарієм Б. Шоу), але були й інші фільми: у 1957р. у Нью-Йорку було здійснено постановку мюзиклу Ф. Лоу «Моя прекрасна леді»,в основу якого покладено п'єсу «Пігмаліон».

У зошит напишіть порівняльну характеристику Елайзи Дулітл та Нори Хельмер. Чого ви навчилися в цих героїнь? Які б поради могли б їм дати?