Урок 5(06.04.)

Тема: Рюноске Акутагава "Павутинка". Майстер японської новели Р.Акутагава. Утілення ідеї про моральну справедливість у новелі "Павутинка".

-Чи любите ви подорожувати? Яку країну ви хотіли б відвідати перш за все? Сьогодні ми вирушаємо до загадкової країни Ніхон, що в перекладі означає «Країна Вранішнього Сонця!». А називають її так тому, що вона першою вітає світло вранішнього сонця. Це край зелених гір і морських заток, мальовничих панорам, немов створених м’якими фарбами. Це край розбурханих стихій, країна вогняних гір і вранішнього сонця

Культура Японії є унікальною. Вона завжди сприймала досягнення інших цивілізацій, але при цьому завжди зберігала своєрідність. Це проявляється в дбайливому, уважному ставленні до мистецтва, історії країни, її природи, традицій та особливостей побуту. Японія — батьківщина класичного, найконсервативнішого театру у світі — Кабукі. До його трупи входять тільки чоловіки. Серед японців значно поширене мистецтво складання фігурок із паперу — оригамі. Одним із найвідоміших й одночасно наймолодших видів японських бойових мистецтв є дзюдо. Його прообразом уважається найдавніший вид бойового єдиноборства в обладунках. Із Японії до багатьох країн прийшло традиційне мистецтво аранжування квітів — ікебана. Дослівно це слово означає «квіти, які живуть». Постійний елемент ікебани — хризантеми, оскільки ці квіти є символом Японії.

-Японці багато працюють, починаючи зі шкільних років. Після закінчення школи вони продовжують багато працювати, дотримуючись найсуворішої дисципліни й ніколи не відступаючи від норм ввічливості. Правила поведінки вимагають від них на всі прохання чи накази відповідати згодою і негайно виконувати їх. Основні релігії місцевих жителів — синтоїзм і буддизм. Дивна віротерпимість японців і їхня здатність синтезувати віру привели до мирного співіснування синтоїзму з буддизмом, що з’явився пізніше. Багато жителів Країни вранішнього сонця вважають себе прихильниками обох релігій. У цьому разі синтоїзм «відповідає» за земне життя, а буддизм — за потойбічне. Буддизм - найдавніша з релігій світу, яка виникла в Давній Індії у 5-6- ст. до н.е. Колись давно в Індії жили цар і цариця, які довго не могли мати дітей. Вони постійно молилися, що бог послав їм сина. Однієї ночі цариці наснився дивний сон: білий слон увійшов до опочивальні і тричі обійшов її ліжко. Відомі мудреці, яких скликали одразу, пояснили сновидіння: цариця народить сина, для якого будуть відкриті два шляхи. Перший - життя в багатстві, при цьому він буде мудрим правителем, біля нього любляча дружина і діти. Другий - шлях страждань, але при цьому він стане засновником великого вчення, що збереже його ім’я у віках. І пророцтво збулося. Цариця народила хлопчика, якого назвали Сіддхартха Гаутама. Батько, який пам’ятав про пророцтво, намагався відгородити довгоочікуваного спадкоємця від життя, яке було за стінами палацу. Хлопчик ріс в багатстві, любові і піклуванні. Коли виріс, він одружився і в нього народився син. Одного разу принц залишив палац і опинився на вулицях міста. Там він зіткнувся зі і старим і зрозумів, що молодість не вічна, а потім він побачив хвору немічну людину, і зрозумів, що така біда може статися з кожним. І врешті Сіддхартха побачив похоронну процесію і зрозумів, що життя не вічне. З того часу він тільки і думав: «Як можна веселитися і насолоджуватися життям, коли навколо стільки людей старіють, хворіють і вмирають?». Із цим питанням він таємно залишає палац і стає самітником. Він звертається за порадою до великих мудреців, довго не п’є і не їсть і намагається зрозуміти причину людських страждань. І ось коли він майже помирав від виснаження, жінка, яка йшла мимо, влила йому до рота ложечку рисової баланди, і він заснув довгим солодким сном, а коли прокинувся сказав: «Крайності шкідливі!». Не можна ні переїдати, ні недоїдати, потрібно вибрати середину, тобто вести посередній спосіб життя. Він взяв собі ім’я «Будда», що означає «Оссяяний» і заснував своє вчення.

Будда проповідував такі 4 істини: 1. Життя – це страждання (народження, кохання, хвороба, смерть – все приносить страждання). 2. Причина страждань – бажання людини ( у людині все є для життя, але вона хоче більшого, звідси всі гріхи, які приносять страждання: гнів, заздрощі, злість та ін.) 3. Людина може сама знайти шлях для порятунку, потрібно тільки її бажання. 4. Шлях до спасіння – у підтримці в своїй душі милосердних бажань: допомогти, нагодувати, вилікувати та ін.

А ще Японія - батьківщина талановитих митців. І ця мелодія японського композитора Ясусі Акутаґави подібна до самого життя, сповненого гармонії музики і природи, і веде нас туди, де сіяє білосніжною вершиною красуня Фудзіяма, прозоре блакитне небо відкриває свій нескінечний купол, а ранковий вітер нечутно гуляє посеред заростей бамбука. Ця музика увібрала і любов композитора до своєї неповторної батьківщини, і її традиційні теми і мотиви. «Ми існуємо в деревах. Ми мешкаємо в мілких річечках. Ми живемо у вітерці, що проноситься над трояндами, у вечірніх сутінках, що спадають на стіни храму…» - писав його батько Рюноске Акутаґава, класик японської літератури. Майбутній композитор і диригент Ясусі Акутаґава народився у 1925 році, і майже одразу залишився без батька. У віці 35 років Рюноске Акутаґава - один із найвідоміших письменників Японії, його твори перекладають і читають у всьому світі. У нього є дім, сім’я, діти. Його читають, критикують, повчають, а він все одно у літературі йде своїм шляхом, на який став одного разу у 1914 р. Збірки його новел продовжують видаватися і продаватися. Здавалося у нього було все – не було лише одного: гармонії із самим собою. Виникає бажання обернутися і оцінити своє життя. Незадовго до самогубства Акутаґава напише: «Людське життя схоже на коробку сірників. Поводитися з нею серйозно – смішно. Поводитися з нею не серйозно – небезпечно». Як не парадоксально, саме в час творчих мук з’являються найкращі твори Акутаґава – це оповідання «В хащах», автобіографічна новела «Зубчасті колеса», повість-сповідь «Життя ідіота». Внутрішня напруга досягла кульмінації, коли письменника, який майже не вставав з-за робочого столу, почало мучити безсоння. Побороти його вдавалося, лише застосовуючи щоразу більші дози снодійного. Письменник уже не міг обходитись без вероналу, а сомнамбулічний стан, спричинений вживанням ліків, не полишав його навіть удень. Проте кожну мить, коли розум Акутагави прояснювався, він присвячував творчості. Навіть у день, коли письменник вирішив піти з життя, 24 липня 1927 року, у вікні кабінету допізна горіло світло – він працював над рукописом. Хтозна, як склалося б життя Акутаґави Рюноске, якби не передчасна смерть. Можливо, з-під його пера на світ з’явилися б нові твори, не менш майстерні, ніж попередні. А може, письменник дійсно відчував, що натхнення до нього більше не прийде. Адже смерть його лякала менше, ніж творчість без натхнення. Давня мудрість говорить: «Шукай друзів, розмова з якими варта була би читання хорошої книги, і книг, читання яких варте було би розмови з філософом». Це можна сказати про твори Акутаґави.

Майбутній письменник народився 1 березня 1892 - в годину Дракона дня Дракона року Дракона, і тому його назвали Рюноске (перший ієрогліф означає «дракон»). Батьком майбутнього письменника був торговець молоком, який мав у власності пасовища на околиці Токіо. Мати належала до сім’ї Акутагава, в якій згодом виховувався знаменитий письменник: звідси і прізвище. Рюноске народився, коли батькові було сорок два роки, а матері – тридцять три. За старовинним звичаєм, батьки зробили вигляд, ніби хлопчика їм підкинули, і віддали його на виховання до будинку старшої сестри матері, яка хоч і була заміжня, але дітей не мала. Все це було зроблено з забобонних міркувань, оскільки в Японії вважається поганою прикметою, коли батькам новонародженого за тридцять років. Рюноске навчався в токійській школі, закінчив її в числі найкращих, потім вступає до коледжу вивчати англійську літературу. Після закінчення коледжу продовжує навчання на англійському відділенні Токійського університету. Заняття в університеті розчарували літератора-початківця – лекції виявилися нецікавими, і він перестав їх відвідувати, захопившись виданням журналу «Сінсітьо». З 1916 року викладав англійську мову в Морському механічному училищі. Своє життя в ці роки згодом опише в циклі новел про вчителя Ясукіті – чесній, але дещо непутящій людині, яка потрапляє в різні кумедні історії. Своїй майбутній дружині він писав, що люто ненавидить викладання: « Варто мені побачити обличчя учнів, як відразу ж охоплює туга, і тут вже нічого не поробиш. Але зате я моментально оживаю, коли переді мною папір, книги, перо і гарний тютюн». Тим не менше це були найбільш плідні роки в його житті – за дев’ять місяців він створив близько двадцяти новел, есе та статей. У цей час працює в газеті. Акутагава стає неперевершеним майстром короткого оповідання, традиції якого мають в Японії глибокі і давні корені. У творах письменника прослідковується проблема егоїзму як гостра проблема суспільства в цілому. Акутагава все життя страждав галюцинаціями і безсонням, це передалося у спадок від матері, яка страждала від психічних розладів. У 1927 році покінчив із собою: прийняв смертельну дозу вероналу. Акутаґава Рюноске – класик японської літератури. В Японії запроваджена премія його імені, яку присуджують молодим письменникам.