Урок 5(24.04)

Тема: Ідея одухотворення життя й відновлення втрачених зв'язків у драмі - феєрії " Синій птах" . Особливості розвитку сюжету . Роль фантастики . Символіка образів. Дедлайн 08.05.20.

Синій птах” аналіз твору

Автор – Моріс Метерлінк Рік написання – 1908

П’єса М. Метерлінка – належить до жанру феєрії. Ознаками цього жанру є химерно-казковий сюжет; фольклорні та міфологічні образи; умовність простору і часу; символістичність ситуацій і образів; ліризм; узагальнювальний зміст; наявність яскравих сценічних ефектів. П’єса «Синій птах» цілком відповідає законам цього жанру.

Ідея – «будь сміливим, щоб бачити приховане».

Головні герої: Тільтілем й Мітіль, Душа Світла, Фея Берилюна, хвора дівчинка, Душі речей та тварин Сюжет драми – пошуки героями загадкового птаха. В основі сюжету – казкова подорож дітей бідного дроворуба в пошуках Синього птаха, який принесе здоров’я і щастя хворій дівчинці – онучці феї Берилюни.

Фольклорний мотив пошуків цілющого зілля дає авторові змогу провести своїх героїв – дівчинку Мітіль і хлопчика Тільтіля – через багато випробувань, що допоможуть їм відкрити вічні цінності і сенс життя, а саме: за Синім птахом (символом щастя) не потрібно ходити далеко, щастя поруч. Однак його потрібно побачити в реальному повсякденному житті – у батьківській любові, у турботі про ближніх, милосерді та безкорисливості.

Образ Синього птаха багатозначний. Він також символізує пошуки істини, пізнання таємниць природи. Це споконвічне прагнення людства вимагає мужності, оскільки природа не хоче віддавати свої таємниці, а істину не можна відкрити раз і назавжди – вона нескінченна. У такий спосіб фантастично-казковий сюжет, властивий жанру феєрії, наповнюється філософським змістом. Автор зображує блукання людської душі у Всесвіті, її зустріч з добром і злом у пошуках істини та гармонії. Конфлікт – боротьба сил добра і зла, світла і пітьми, долання героями всього, що стоїть на перешкоді досягнення мети.

Реальне та фантастично у творі “Синій птах” У сюжеті п’єси переплітаються два пласти – реальний і фантастичний. Реальне життя в сім’ї дроворуба, обстановка в їхній бідній, але не убогій хатині, час, коли відбувається дія – ніч напередодні Різдва. Різдвяний мотив – чекання чуда і народження людини – так само дістає реального втілення. Діти після фантастичної подорожі уві сні прокинулися мудрими і щасливими, оскільки здійснилося диво народження в них душі. Згадаймо: на початку п’єси Тільтіль на запитання феї Берилюни, чому він не хоче розставатися зі своєю горлицею, відповідає: «Тому що вона – моя». Тепер, після довгих пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь, що випали на їхню долю на цьому нелегкому шляху, він готовий одразу і безкорисливо її віддати. Милосердя і любов до ближнього – умова цього дива. Фантастичний план сюжету, крім подорожі, містить персонажів, які розділяють з дітьми їхнє повсякденне існування, а тепер оживають. Це Хліб, Молоко, Вода, Кішка і Пес. Їхню казковість підкреслено традиційними характерами й описом костюмів. Однак і вони символізують сили добра і зла. Пес Тіло виступає в ролі вірного Санчо Панси. Хліб залежно від обставин допомагає або шкодить дітям. Кішка – втілення зрадництва і підступництва, уособлює ворожі людині демонічні сили, разом з Ніччю вона охороняє таємниці Буття. Скориставшись довірливістю дітей, Кішка приводить їх у ліс на загибель від дерев і тварин, що страждають від «жорстокості і дивовижної несправедливості людини». У такій алегоричній формі автор стверджує, що природа неохоче відкриває таємниці Буття, і людина може це зробити лише шляхом гармонійної взаємодії з нею.

“Синій птах” композиція П’єса поділяється на п’ять дій, дванадцять картин, що є досить самостійними епізодами. ці картини об’єднані авторською ідеєю і наскрізними персонажами, відбивають етапи духовного розвитку дітей – майбутнього людства. Зустрічі з алегоричними персонажами в символічних ситуаціях, кожний з яких несе свою мораль, збагачує досвід і виховує душу Тільтіля і Мітіль. Так, у Країні Спогадів (дія II, картина 3) серед померлих родичів вони усвідомлюють благородну потребу поважати пам’ять предків. У садах Блаженств (дія IV, картина 9) діти дізнаються про різні цінності в людському житті. Одні Блаженства уособлюють плотські насолоди, убогі радості – це «гладкі земні Блаженства» (бути багатим, віддаватися лінощам, надмірностям у їжі й питві, багато спати, бути пихатим і т. ін.). Їм протистоять інші Блаженства (тобто цінності). Порівняно з першими вони непомітні і навіть сірого кольору (наприклад, Блаженство любити батьків). Але саме Блаженство чистих Радощів, Безневинних Думок, Зимового Вогнища, Блаженство милуватися красою природи і – найголовніше – відчувати Материнську любов сповнюють життя людей високим змістом і духовністю. Зустріч дітей із Материнською любов’ю є психологічною кульмінацією п’єси. Таким чином, в алегоричних і символічних образах п’єси стверджуються моральні цінності: перевага добра над злом, духовності над ситою вульгарністю, чеснот над пороком. ці істини відкриваються дітям і створюють духовний світ Тільтіля і Мітіль. — Царство Майбутнього – заключний етап у подорожі дітей. Його головна дійова особа – Час – бородатий старий з косою і пісочним годинником. Зовнішність персонажа, його характер і функція традиційні – він невблаганний, байдужий до сліз і умовлянь, строго дотримує порядку. У такий спосіб автор стверджує думку про покірність людини часу і долі, але поряд із цим він переконаний у високому покликанні людей: «на землю голіруч не пускать».

М. Метерлінка вважають засновником символістського театру. Хоча він ніби й не був у прямому розумінні слова релігійною людиною, однак через містицизм межа між вірою в Бога і світоглядом драматурга майже зникла. Місце Бога в його світогляді посіло ще більш невиразне і невизначене поняття — Невідоме. Трибуною Невідомого став символістський театр Метерлінка — «театр смерті».

Усім керувало Невідоме, над світом панували небачені, «фатальні сили, наміри, які нікому не відомі». Часом Невідоме набувало вигляду смерті, але лише часом — подальша конкретизація цієї загадки неможлива людина — жертва. Невідомого, безсила й жалюгідна істота, віддана у полон «байдужої ночі». Відповідно «наша смерть керує нашим життям, і наше життя не має іншої мети, ніж наша смерть».

Усе символічне у «театрі смерті», усе — лише натяк на Невідоме. Людина залишена наодинці із загадкою, із Невідомим. Драматичний конфлікт звужений, усі перипетії, усі можливі ускладнення зняті. «Театр смерті» був першою фазою драматургії Метерлінка.

На початку 1890-х рр. митець переглянув свою символістську концепцію. І від «театру смерті» перейшов до «театру надії». Тож наступні п’‎єси Метерлінка відрізнялися від «театру мовчання». Наприклад, у п’‎єсі «Смерть

Тентажіля» (1894) смерті протиставлено кохання. Сестри Тентажіля прагнуть визволити його з-під влади Невідомого. І це вже не статична драма — герої стали до боротьби з Невідомим. Тепер, на думку письменника, найважливішим стало «людство», часткою якого були «ми», а «бідність, праця без надії, злидні, голод, рабство» — це слова не Божої волі, а «наша власна справа». Письменник прагнув переробити містику, песимізм, оспівував активність, боротьбу, пізнання, а в плані естетичному подальший шлях драматурга пролягав від символізму до романтизму, від «театру смерті» до «театру надії» Найвідоміший твір цього періоду — «Синій птах».

Прочитайте твір до кінця, зробіть характеристику головних героїв Тільтіля і Мітіль. Чи сподобались вам персонажі? Чого ви в них навчилися?