Урок 12(04.05)
Тема:Образ Софі , світ її мрій , бажань, жахів. Дедлайн 07.05.20.
«Мандрівний Замок Хаула» - одна з найбільш чудових дитячих книг. Добра, казкова, іронічна, барвиста й жива історія. Для дітей ця книжка, як казка-двері в інший світ, з ненав’язливою, але відчутною мораллю в кінці. Вона нагадує, що дива існують, варто лише повірити.
Цей твір – справжнісінький казковий детектив, з будинком-головоломкою, що мандрує вулицями трьох різних містечок, дивним і трохи егоїстичнимХаулом, зі справжніми принцами й відьмами, які зачаровують принців. Це досить нетипово для дитячої казки.
Але давайте все по порядку. Спочатку варто більше познайомитись з головною героїнею, Софі – найстаршою дочкою в сім’ї, дівчиною з золотими руками й таким же золотаво-рудим волоссям. Софі по-своєму дивна – вона розмовляє з капелюшками, які шиє для продажу, і завжди нарікає на те, що вона старша, а старшим ніколи нічого не світить в житті.
Софі – донька заможних батьків;
добра;
старанна;
почувалася щасливою;
багато читала;
працьовита;
справедлива;
вміє спілкуватися з людьми;
люб’язна;
вихована;
смілива;
впевнена в собі.
Героїня роману Софі Хаттер була «генієм у всьому, що стосується
капелюшків і одягу», але досить самотньою. Наймолодша сестра Марта переконала Софі, що її використовують усі, і мачуха в першу чергу, що вона «не вміє ставитися до себе з належною повагою». «Від того Софі ще більше відчула себе якоюсь ущербною, наче каліка».
Прочитайте уривок з тексту і дайте не менше трьох порад дівчині. Допоможіть їй вийти з непростої психологічної ситуації. Поради запишіть у зошит, сфотографуйте та надішліть на Вайбер.
Т е к с т.
«Вона думала і думала над почутим від Марти, думала про це більшу частину наступного тижня, але так нічого і не добилася, крім іще більшої розгубленості і незадоволення. Виходило, що насправді все зовсім не так, як їй дотепер здавалося. Марта і Летті її просто ошелешили. Виявляється, всі ці роки вона їх ніскілечки не розуміла! Проте повірити, що Фанні саме така, якою її змалювала Марта, Софі все-таки не могла.
… Через три дні після розмови з Мартою Софі набралася хоробрості й запитала у Фанні:
— А можна мені вже одержувати платню?
— Звичайно, любонько, адже ти стільки працюєш! — лагідно відповіла Фанні, поправляючи перед дзеркалом у крамниці капелюшок, прикрашений трояндами.
— Сьогодні ввечері я розберуся з рахунками, тоді й подивимося, — і вона втекла.
Так і не дочекавшись Фанні, Софі закрила крамницю і забрала додому доробляти решту сьогоднішніх капелюшків.
Спочатку Софі було соромно, що вона піддалася Мартиним словам, але коли Фанні так і не заговорила про платню — ні того вечора, ні протягом усього тижня, — Софі почала схилятися до думки, що Марта таки права.
— Можливо, мене справді використовують, — говорила вона черговому капелюшку, обтягаючи його червоним шовком і прикрашаючи восковими вишнями, — але хтось же повинен це робити, бо інакше в нас не буде капелюшків на продаж!
Вона закінчила цей капелюшок і взялася за наступний, дуже стильний, чорно-білий, і тут їй сяйнула зовсім нова думка.
— Ну і що, якщо в нас не буде капелюшків на продаж? — запитала Софі в капелюшка. Вона оглянула готові капелюшки, натягнуті на болванки, а також інші, звалені на купу, — вона ще мусила їх прикрасити.
— Що у вас доброго? — запитала вона їх. — Яка мені з вас користь? Ніякісінької!
У цю мить Софі була на волосок від того, щоби втекти з дому і вирушити на пошуки щастя, але вчасно згадала: вона ж найстарша, тож їй однаково нічого не світить. Вона зітхнула і взялася прикрашати чорно-білий капелюшок».
