Урок 4(16.04)

Образ майбутнього в літературі. Дедлайн 23.04.20.

Тема:Рей Дуглас Бредбері. "Усмішка". Тривога за руйнування духовних цінностей в оповіданні "Усмішка".

Образ Тома , його динаміка. Значення образу Джоконди для розкриття головної ідеї твору.

Нам дуже всім хочеться дізнатися, а що ж трапиться з нами через тиждень, місяць, рік, через десяток років… багато хто тривожиться не тільки за себе, чи за своїх рідних, а й за майбутнє всього людства. Адже вони розуміють, що їхнє життя залежить від того, в якому стані буде наш спільний дім – Земля. І найбільше цими проблемами переймаються письменники, які не лишаються байдужими спостерігачами занепаду людства, не можуть стояти осторонь вирішення долі нашої планети. Для цього вони намагаються зрозуміти внутрішній світ людини, пояснити причину того чи іншого її вчинку. Бажаючи глибше пізнати душу людини, митці слова відображають не лише реальне, а й уявне життя. У багатьох творах діють не реальні герої, відбуваються нереальні події у вигаданих країнах. Ви, напевно, здогадалися, що мова йде про фантастику.

Сьогодні ми з вами вирушимо у фантастичну подорож . В якій зустрінемося з двома талановитими митцями між якими лежить велика відстань довжиною у п'ять віків - Леонардо да Вінчі та Рей Бредбері... Один із них жив у XV столітті, в Італії, був представником славетної епохи Відродження. А другий - жив у XX столітті, в Америці, писав фантастичні оповідання і романи, розвиваючи найсучасніші напрями літератури. Вони були досить різними. Леонардо да Вінчі цікавився не тільки живописом, але й архітектурою, наукою, технікою. А Рей Бредбері усе своє життя віддав мистецтву слова. Л. да Вінчі вабило реальне життя людей, анатомія їх тіла і способи правдивого відображення їх духовного буття в мистецтві. А Р .Бредбері прагнув зазирнути в прийдешнє і побачити, якими стануть люди в наступному тисячолітті, куди прямує людська цивілізація і що нас чекає через кілька століть...

Живучи в різних віках, у різних кутках земної кулі, маючи різні погляди й уподобання, Леонардо да Вінчі та Рей Бредбері мають схожість: їхня увага завжди була прикута до життя людини та людства, вони пильно вдивлялися в душу особистості, шукаючи там відповіді на пекучі питання доби. Окрім того, попри всі відстані їх ще поєднала "Джоконда" - видатний шедевр епохи Відродження (учитель показує репродукцію картини). Написана приблизно в 1503 - 1505 рр. великим Леонардо да Вінчі, вона надихнула через п'ять століть Рея Бредбері на створення оповідання "Усмішка", він немовби "оживив" її у майбутньому, створивши власний шедевр, тільки вже не живописний, а літературний.

Джоконда" - найзагадковіша із картин Леонардо да Вінчі. І досі не з'ясовано, хто насправді на ній зображений, чому ця жінка в жалобі і водночас посміхається, що хотів сказати цією роботою майстер. А головне - як посміхається Джоконда?.. Яка вона - гарна чи ні, молода чи стара, жінка з XV століття чи з майбутнього? Про деякі загадки "Джоконди" нам розкажуть наші "мистецтвознавці". Про "Джоконду" напевно відомо тільки те, що вона написана на початку XVI століття, приблизно в 1503-1505 рр. Все інше викликає різні думки й дискусії протягом кількох століть. Спочатку вважали, що на картині зображений портрет Мони Лізи, дружини багатого флорентійського купця П'єтро Франческо ді Бартоломео да Дзанобі дель Джокондо. Але згодом з'явилися інші версії про те, що то була не дружина, а чоловік, що Леонардо на портреті намалював інших відомих жінок, імена яких не можна було називати, бо вони були наближені до високих осіб, що, зрештою, художник створив власний автопортрет... Версії й досі продовжують висуватися.

Сприймали "Джоконду" теж по-різному. Протягом віків ставлення до неї змінювалося. Одні вважали її красунею, інші - потворною, треті - мстивою, четверті - доброю і т.п. Джоконду називали чоловіком і жінкою, реальною людиною і інопланетянкою, молодою і старою, гарною і потворною, доброю і злою. Тобто вона - в одному образі - уособила все людство з його минулим і майбутнім, жіночим і чоловічим началами, миттєвим і вічним і тривалою боротьбою між Добром і Злом. Те, що в "Таємній вечері" Леонардо да Вінчі показав в різних персонажах, тут поєдналося воєдино. У цьому, мабуть, і криється велика таїна "Мони Лізи". Завдяки узагальненню (характерній особливості творчості художника) Джоконда сприймається як образ людини взагалі, і кожний бачить в ній те, що йому близьке, що його хвилює, що йому болить...

Постать Джоконди дуже наближена до глядачів. У порівнянні з нею пейзаж здається далеким і набагато меншим, ніж насправді. У такий спосіб автор утверджує велич людини. Сам пейзаж - загадковий, напівфантастичний, космічний, він трохи нагадує те, що ми бачимо у відчинених дверях за постаттю Ісуса Христа на картині "Таємна вечеря". Пейзаж надає образу, що є все-таки образом людини XV століття, космічного звучання.

При створенні картини Л. да Вінчі використав засіб "сфумато" - ледь відчутний серпанок, імлу, що огортає постать Мони Лізи. Завдяки цьому вона стає ще більш загадковою.

Джоконда - це не портрет коханої жінки. Це сповідь художника у фарбах. Його розуміння людини, світу, самого себе, Бога і Диявола, всього сущого, що знаходить втілення в людині. Є. Богат писав: "Бог і Диявол - це добро і зло. А поле їхньої битви - серце Джоконди. А відображення їх битви - її обличчя". Отже, "Джоконда" - це портрет людини взагалі в усій її складності й суперечливості. Яка ж вона, людина?.. Це питання хвилювало й письменника XX століття Р .Бредбері, котрий переносить нас у далеке майбутнє. В оповіданні "Усмішка" автор не тільки використовує образ Джоконди, але й художні прийоми Леонардо да Вінчі, і розвиває його ідеї.