Любить — так уж влюбляться.
В лунном золоте целуйся и гуляй,
Если ж хочешь мертвым
поклоняться,
То живых тем сном не отравляй.
С. Єсенін
Відкриваєш збірку творів О. І. Купріна і поринаєш в надзвичайний світ його героїв. Всі вони дуже різні, але в них є щось, що змушує співчувати їм, радіти і сумувати разом з ними.
Незважаючи на безліч драматичних ситуацій, у його творах життя вирує. Його герої — люди з відкритою душею і чистим серцем, які повстають проти приниження людини, намагаються відстояти людську гідність і відновити справедливість.
Найвищою цінністю в житті О. І. Купріна було кохання, тому у своїх повістях „Поєдинок”, „Гранатовий браслет”, „Олеся” він торкається цієї животрепетної за всіх часів теми. Ці твори мають спільні риси, найголовніша з яких — трагічність долі головних героїв. Здається, що в жодному з літературних творів, які я прочитав, тема кохання не звучить так, як у Купріна. У його повістях кохання безкорисливе, самовіддане, воно не жадає нагороди, для нього здійснити будь-який подвиг, піти на муки зовсім не труд а радість.
Кохання у творах Купріна завжди трагічне, воно явно приречене на страждання. Саме таке всепоглинаюче кохання прийшло до поліської „відьми” Олесі, яка покохала „доброго, але тільки слабкого” Івана Тимофійовича. Героям повісті „Олеся” призначено було зустрітися, провести чудові хвилини вдвох, пізнати глибоке почуття кохання, але їм не судилося бути paзом. Таку розв’язку обумовили багато причин, які залежать як від самих героїв, так і від обставин.
Повість було написано у 1898 році. Головний герой Іван Тимофійович — пан, якого доля закинула в глухе село Волинської губернії, де він жив у старому панському будинку разом із слугою. Саме після його розповіді про місцеву відьму Мануйлиху герой знайомиться з Олесею — її онукою, Купрін не вдавався в опис головного героя, тому про нього ми знаємо мало.
Зате образ головної героїні автор показав чудово.
Олеся — красуня-дикунка, вона виросла в глухомані лісів, у хатинці на болотах, після того, як її бабусю разом із нею вигнали із села за чаклунство. За словами Купріна, дівчина не була схожа на місцевих дівчат. Олеся відрізнялася добротою, свіжістю розуму, спроможністю на глибоке почуття.
Відразу ж після знайомства між нею й Іваном Тимофійовичем зав’язується дружба. Дівчина усе більше переймалася довірою до частого гостя, а він багато дізнається про Олесю. Вона розповіла йому, що ворожила на нього, але не хотіла відкривати, що випало: „Будь ласка, не просіть... Недобре вам вийшло”. Гість не повірив, а Олеся сказала: „Ось коли мої слова збудуться, ви мене тоді пригадаєте”. Адже не знав він, на відміну від дівчини, що пророкування збудеться.
Творчість Олександра Івановича Купріна тісно пов’язана з традиціями російського реалізму. У своїй творчості письменник спирався на досягнення трьох своїх кумирів: Пушкіна, Льва Толстого, Чехова. Головний напрямок творчого пошуку Купріна виражений в такій фразі: „Потрібно писати не про те, як люди зубожіли духом і опошлилися, а про торжество людини, про силу і владу її”.
Тематика творів цього письменника надзвичайно різноманітна. Але є в Купріна одна заповітна тема. Він торкається її цнотливо і побожно. Та інакше до неї і не можна доторкатися. Це тема кохання.
Справжньою силою людини, спроможної протистояти подразливій дії лжецивілізації, для Купріна завжди було самовіддане і чисте кохання. В одній з робіт письменник освітлює три прояви кохання: овіяне „ніжними цнотливими пахощами”, „могутній заклик тіла” і „розкішні сади, де ростуть таємничі, нахабні гриби”, Купрін не заперечує можливість існування жодної з форм, але підкреслює нікчемність і ганебність „усіх зусиль обплутати його (кохання) ланцюгами умовності”. Проте художник не припиняє пошуку гармонійного почуття. На цьому шляху і була створена повість „Суламіфь”.
Письменник блискуче оспівує не стільки силу тіла, скільки духовне єднання закоханих, яке таке велике, що кожний готовий на самопожертву заради іншого. Тому навчений і мудрий Соломон і юна пастушка Суламіфь однаково величні. їм, здатним на таке рідкісне і гармонійне почуття, дарується можливість морального піднесення.
Свій ідеал кохання Купрін шукав в сучасному йому житті, проте письменник так і не побачив тріумфуючої любові, „міцної, як смерть”. Навіть Олеся з однойменної повісті, яка принесла себе в жертву в ім’я свого почуття до Івана Тимофійовича, не змогла пробудити в ньому високе духовне начало. А сила кохання для самого Купріна полягає саме в перетворенні душі. Трагедія Олесі в тому, що вона покохала людину „добру, але тільки слабку”.
У любові героїв Купріна тисячі відтінків, і в кожному її прояві — свій сум, свій злам, свої пахощі. Навіть незважаючи на трагічну розв’язку, герої щасливі, тому що вважають, що любов, яка освітила їхнє життя, — це справжнє, прекрасне почугтя.
Олександр Іванович Купрін завжди й усюди благословляв любов. Він посилав благословення всьому існуючому: землі, водам, деревам, квітам, небесам, людям, звірам і вічній красі жінки.
1.Хто такий Ярмола?
2.Куди і наскільки приїхав головний герой твору?
3.Що одинаково любили Ярмола і Іван Тимофійович?
4.Що хотів навчитися писати Ярмола?
5.За що хлопці прогнали відьму, і куди?
6.Як звали стару відьму?
7. Кого принесла Олеся , коли вперше зустрілася з Іваном?
8.Чому Олеся не любила зброю?
9.Якого гостинця приніс Іван старій відьмі, коли прийшов наступного разу?
10.Чому Олеся не хотіла поворожити Іванові?
11.Як Олеся доводила Іванові , що вміє ворожити? Наведіть приклади з твору.
12.Чи вірив Іван Тимофійович у ворожбу?