Урок 3(10.04)

Тема: Поль Верлен" Поетичне мистецтво", "Осіння пісня"

Естетичні погляди поета у вірші "Поетичне мистецтво".Зображення пейзажів природи і душі в " Осінній пісні". Сугестивність , музичність, живописність лірики.

Артюр Рембо "Голосівки", "Моя циганерія"

Художнє новаторство А.Рембо . Поєднання рис імпресіонізму в сонеті " Голосівки". Образ ліричного героя у вірші "Моя циганерія" Дедлайн 17.04.20.

Найбільш оригінальний, грішний, містичний. Найбільш натхненний і справжній серед сучасних поетів», — так висловлювався Анатоль Франс про Поля Верлена. Пристрасний і неврівноважений, чутливий і надзвичайно емоційний, богемний митець і скандальний в’язень — таким був визнаний майстер імпресіонізму, зачинатель символізму у французькій поезії — Поль Верлен, якого 1891 року визнали «Королем поетів»… Про нього і йтиметься сьогодні на уроці.

Вірш П. Верлена «Поетичне мистецтво» став поетичним маніфестом символізму. Написаний 1874 року, а надрукований 1882-го. «Найперше — музика у слові», — такою є головна теза поета. Поняття музикальності він трактує досить широко. Це подолання в поезії всього, що заважає ліричному самовираженню: законів логіки, звичайних форм віршування, точності змісту. Поет, за Верленом,- медіум, яким керує інтуїція, а не логіка.

Того ж року (1874), крім «Поетичного мистецтва», вийшла збірка П. Верлена «Романси без слів», що структурно містить три розділи: «Забуті арієти», «Бельгійські пейзажі» та «Акварелі».

Серед дев’яти «забутих арієт» (арієта — невелика арія, проста за викладом і пісенним характером мелодія) найвідомішою є поезія «Так тихо серце плаче» (переклад М. Рильського).

Проголосивши в «Поетичному мистецтві»: «Найперше – музика у слові!» – Верлен послідовно втілював цю настанову у власній ліриці. Найхарактернішою ознакою поезії Верлена є мелодійність, музикальність, дивовижне поєднання звуків із почуттями.

Поети не народжуються випадково… Вони летять на землю з висоти…» Сьогодні ми з вами лише наблизилися до великої таємниці Всесвіту митця. Ми наблизилися до розуміння душі, яка прагнула земної гармонії, і, не знаходячи її в оточуючому світі, творила цю гармонію з себе, виливаючись віршованими рядками своїх поезій… Чуйна і вразлива душа Поля Верлена страждала і плакала від болю, нагадуючи плач скрипки, смичком якої була доля поета, що зривала з її струн сумні і світлі осінні пісні…

Творчий період Рембо складає рівно три роки. Але це був час високого творчого розвитку та натхнення. В 1869 році Артур отримує свою першу премію за поему «Югурта». В тому ж році його вперше друкують на сторінках журналу «Ревю пуртус» з віршем «Новорічні подарунки сиріт». В 1871 році Рембо пише «Листи ясновидця», в яких чітко виклав свою життєву та естетичну програму. Це був своєрідний бунт проти існуючої системи, моралі та встановлених правил суспільством і державою. Своїм вчителем, прикладом для наслідування і «Богом» він вважав Бодлера. Останні твори поета вірш «Бідняки в церкві», проза «Негритянська книга», поема «Прозріння». Він перестав писати в віці 20 років. В 1874 – 1879 він подорожував по Європі та вивчав різні мови, працюючи там, де тільки міг – вчителем, перекладачем, в бродячому циркові, будівельником і навіть записався в голландські колоніальні війська.

Весь період творчості поділяють на 2 частини.

Перший період творчості А. Рембо був позначений впливом лірики Ф. Війона, В. Гюго, Ш. Бодлера та поетів-«парнасців» і пов'язаний із романтизмом.

Парн́ас (фр. Parnasse) — поетичне угруповання. У Франції в 70-ті роки XIX ст. парнасцями почали називатипоетів, що за мету собі ставили створення «чистогомистецтва», яке б оспівувало не щось з буденногожиття, а тількисправжню красу: природу, кохання.

«...Я люблю всіхпоетів, всіхпарнасців, томущо поет - цепарнасець, закоханий в ідеальну красу. Я буду парнасцем. Я присягаюся... завшеобожнюватидвох богинь: Музу й Свободу»,- писав Артюр Рембо про себе.

Другий період, символістський, ознаменувався створенням і втіленняму практику «теорії ясновидіння». Згідно з нею митець, який прагне охопити у своїй творчості універсальне світове буття, мав розвинути в собі здатність до «ясновидіння» шляхом надзвичайного загострення почуттів та розвинення духовного зору. Для цього, на думку Рембо, прийнятні будь-які засоби, навіть заборонені.

«Митець... сам шукає, сам виснажує себе всілякоюотрутою, протевсмоктуєїхквінтесенцію... Вінстаєнайбільшхворим з усіх, найбільшзлочинним, найбільшученим з усіхучених! Аджевіндосягневідомого!.. І нехай вінзгоритьпід час злетувіднечуваних і несказанних речей: прийдутьновітрудівники, вони почнутьвід тих горизонтів, де знесилено впав поперед ник!»