Педагогічний такт.

Тактовний педагог володіє великим і активним запасом різноманітних способів впливу на дітей. Це і сила волі, стриманість, уважність, послідовність, кмітливість, гумор і іронія, усмішка, погляд, десятки відтінків голосу.

Педагоги, які із широкого діапазону способів впливу користуються лише незначними, втрачають багато можливостей встановити контакт із дітьми та дорослими.

Такт потрібний вихователю не тільки в його взаєминах з дітьми, а й з їхніми батьками, своїми колегами, узагалі з іншими людьми.

Типове спілкування педагога з батьками характеризується нерозумінням і взаємними претензіями. Найчастіше це монолог вихователя, що складається зі скарг на дитину або нотації батькам. Негативні почуття батьків, що виникають від подібного “спілкування”, не сприяють виникненню бажання співпрацювати з дитячим садочком у справі навчання й виховання їх дитини.

Контакт між вихователем і батьками можливий тоді, коли й ті, й інші усвідомлюють, що в них загальна мета – добре виховання й навчання дітей, котрої можна досягти тільки загальними зусиллями. Для цього педагогу необхідно показати батькам, що він любить дітей такими, які вони є, з усіма плюсами та мінусами, а також стурбований їхньою долею, як і батьки.

Основним засобом установлення контакту з батьками для педагога є він сам, вірніше, його педагогічний імідж, що включає в себе професійні знання, уміння їх давати та любов до дітей. Тому вихователю необхідно керуватись такими правилам взаємодії та способами встановлення контактів з родиною.

Перше правило. В основі роботи педагога з родиною повинні бути дії та заходи, спрямовані на зміцнення та підвищення авторитету батьків.

Повчальний, авторитарний, категоричний тон неприпустимий у роботі вихователя, тому що це може бути джерелом образ, роздратування, незручностей. Потреба батьків порадитись після категоричних “повинні”, “зобов’язані” зникає. Єдина правильна норма взаємин педагога і батьків – взаємна повага. Тоді й формою контролю стає обмін досвідом, порада та спільне обговорення, єдине рішення, що задовольняє обидві сторони. Цінність таких відносин у тому, що вони розвивають і у вихователя, і в батьків почуття відповідальності, вимогливості, громадянського обов’язку.

Друге правило. Довіра до виховних можливостей батьків. Підвищення рівня їхньої педагогічної культури й активності у вихованні.

Психологічно батьки готові підтримати всі вимоги, справи та починання дошкільного закладу. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки та вищої освіти, із глибоким розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей.

Третє правило. Педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя родини.

Вихователь – особа офіційна. Але за родом своєї діяльності він мусить торкатись інтимних сторін життя родини, нерідко він стає вільним чи мимовільним свідком відносин, приховуваних від чужих. У пошуках допомоги батьки йому довіряють таємне, радяться. Якою би не була родина, якими би вихователями не були батьки, педагог зобов’язаний бути завжди тактовним, доброзичливим. Усі знання про родину він повинен залучати на утвердження добра, допомоги батькам у вихованні.

Четверте правило. Життєстверджуюче налаштування в рішенні проблем виховання, опора на позитивні якості дитини, на сильні сторони сімейного виховання. Орієнтація на успішний розвиток особистості.

Формування характеру виховання не обходиться без труднощів, протиріч і несподіванок. Їх треба сприймати як прояв закономірностей розвитку, тоді складності, протиріччя, несподівані результати не викликають негативних емоцій і розгубленості педагога.

При спілкуванні з батьками вихователь має так будувати бесіду, щоби батьки переконались, що вони мають справу із професіоналом, який любить і вміє вчити та виховувати дітей.

Стежте за своєю позою! Вираження педагогом співчуття, розуміння переживань батьків: “Я бачу, Ви стурбовані поведінкою (ім’я дитини)”, “Постараюся зрозуміти Вас”, “Давайте разом розберемось” додадуть бесіді конструктивного характеру, що допоможе з’ясувати справжню причину звертання до педагога.

Вихователю не слід упускати того, що батько приходить із певними фактами. Завдання педагога полягає в тому, щоб визначити ступінь обґрунтованості цих фактів. Довести неспроможність цих фактів можна тільки за допомогою переконливих аргументів. Уміння вихователя використовувати об’єктивні, добре обґрунтовані аргументи підвищує його компетентність в очах батьків.

Необхідно відповісти на всі запитання батька. Це сприяє переходу бесіди на діловий рівень спілкування та з’ясуванню всіх інших “болючих точок” батька у сфері навчання його дитини.

Закінчити бесіду треба також з ініціативи педагога.