Понад самою річкою Тясмин, недалеко від Дніпра, стояв Новогергіївськ. Це був один з наймальовничіших куточків Херсонської губернії. Місто зі своїми передмістями було розташоване по схилу гори, що йде вздовж правого берега Тясмину і все утопало в садах і деревах. Його розподіляло передмістя, що мало своє сільське управління і складало одне товариство. Західний бік міста безпосередньо прилягав до крутих підвищень, за якими починалася головна вулиця Закаміння, котра тягнулася на півдугою вздовж річки верст на три; а споруди йшли по обидва боки.

Від половини Бочаровської левади вулиця йшла далі на захід. Перпендикулярно до головної вулиці Закаміння зі сходу прилягали вулиці: Однобочка, Гурівка, Саульська. Південно-Східна частина міста починалася від Військової вулиці і закінчувалась біля «Чистого» озера й називалась Приліпки. Східна окраїна міста йшла від ярмаркової площі до Салганів, називалася Піски. Вулиці в місті були прямі й рівні. Ярмаркова площа – поблизу від берега річки, з північно-східного боку церкви. Лісна пристань з лісопильними заводами - за містом, ближче до Тясмину. Пароходики, які курсували між Новогеоргіївськом і Кременчуком приставали в гирлі Тясмину.

У 1939 року Новогеоргіївський район увійшов до складу новоствореної Кіровоградської області. Його було віднесено до категорії міст обласного підпорядкування. Мешкало в ньому тоді 8 тис. 700 чоловік.

Новогеоргіївськ вважався за одне з найбільших кустарних міст України. Головним промислом цього району було виробництво селянських ходів, меблів (сундуки, шафи, комоди, столи, стільці), бондарне та гончарне виробництво. Тут розвинуті були ковальські, токарні, столярні та теслярні цехи.

Здавна Новогеоргіївськ був одним з відомих центрів салотопної промисловості, постачав продукцію на ринки центральної Росії і до Варшави. Працювали шкіряні, свічкові, миловарні та костопальні підприємства. Значне місце в економіці міста займала також і цегельна промисловість. Крім того, працювало 16 млинів, які перемелювали щорічно 2-2,5 тис. пудів зерна.

Серед кустарних промислів Новогеоргіївська значне місце займали обробка шкір (працювало три шкірзаводи) і переробка лісу, що сплавлявся з верхів’їв Тясьмину й Дніпра. Набували розвитку різні ремесла: колісне, бондарне, а також виготовлення дерев’яного посуду. Особливо поширеним було виробництво фургонів (15 тис одиниць на рік). Продукція, яку вони виготовляли, не тільки забезпечувала потреби місцевого населення, а й відправлялася до Поволжя, Кубані а також у Болгарію та Румунію. Табурище того часу стало центром гончарного і цегельно-черепичного виробництва.

Післявоєнний період – важкий час для всього українського народу, важким він був і для жителів Ново георгіївська. Наші земляки воювали майже на всіх фронтах війни, багато з них не повернулося додому.

Але життя продовжувалося і потрібно було, не зважаючи на руїни, бідність та голод, відновлювати народне господарство.

В першу чергу були відновлені головні підприємства: місцева електростанція, артілі «Вирішальний», «Дніпровський керамік» ім.  Тельмана, завод «Граніт».

Було створено райпром-комбінат, рибколгосп, почали діяти маслозавод, пекарня, пивзавод. В січні 1944 року на новогеоргіївських підприємствах працювало близько 650 робітників і службовців.

Соціальна інфраструктура була представлена лікарнею, дитячою консультацією, аптекою, дитячими дошкільними закладами. Значного розвитку набула народна освіта.

Навіть у важкі післявоєнні роки вдалося зробить значний крок у розбудові шкіл Новогеоргіївська. У лютому 1943 року було прийнято постанову українського уряду «Про поновлення роботи шкіл в районах УРСР, звільнених від фашистських окупантів. У вересні 1944 на території України відновилась робота шкільних закладів, хоч і проходила вона у складних умовах: розруха, зростання кількості безпритульних дітей, тому широкого розповсюдження набувають: дитячі будинки для дітей – сиріт. Також було відкрито дитячий садок, районні бібліотеки — для дорослих і дітей, будинок культури.