Оверченко Кость Гаврилович


        Оверченко Кость Гаврилович народився в місті Новогеоргіївську (нині м. Світловодськ) Кіровоградської області 22 травня 1920 року.

        Коли навчався на першому курсі філфаку Дніпропетровського університету, призвали до лав Червоної Армії. В перші дні війни, в Естонії, отримав бойове хрещення. Потрапив у полон, у концтабір Саласпілс, звідки втік. Воював у партизанському загоні.

      Після війни досконало оволодів латиською мовою, став неперевершеним перекладачем і – українським поетом. Друкували його вірші як у дитячому журналі “Жовтеня”, так і в газетах Києва і Полтави. Листувався з Павлом Тичиною, Петром Панчем, Леонідом Первомайським. Писав вірші і на фронті.

     Після війни очолив міську бібліотеку в Єлгаві. Його твори друкувалися в багатьох газетах : “Кіровоградська правда”, “Літературна Україна”, “Молодь України”; журналах “Вітчизна”, “Дніпро”, “Барвінок”, “Малятко”; альманахах “Сузір’я”, “Степ”. Член Кіровоградського обласного літоб’єднання “Степ”.

     Окремими книжками були видані у перекладі українською "Латиські народні казки", повісті А. Лієлайса "Каравели виходять в океан", Л. Вацземнієкса "Лівсальські хлопчаки" та ін.

    Лауреат обласної літературної премії ім. Є. Маланюка 2008 року за переклад українською мовою творів поетів Латвії «Латвія поетична : Поети Латвії в українському перекладі» в номінації «Переклад (з української мови на інші мови, з інших мов на українську мову)».

    Проживав в місті Єлгаві.

9 травня 2011 року Кость Оверченко став членом Національної спілки письменників України.

Нагороджений медалями та орденами Другої світової війни.

Помер 27 жовтня 2017 року. Похований у м. Єлгаві (Латвія).


    До збірки «Латвія поетична» ввійшли переклади українською мовою творів найкращих авторів, над якими К.Оверченко працював декілька десятиліть.

   Тут зібрані переклади творів півсотні різних латиських поетів - від уславлених класиків до тих, хто сьогодні продовжує надихати    шанувальників поетичного слова.

Твори:

Оверченко К. Дайни : Поезії //Вечірня газета. – 2000. – 29 вересня. – С.13

Оверченко К. Ліричні рядки: Поезії/ К. Оверченко // Народне слово. -2003. -22 травня. - С. 3

Оверченко К. Нині звістку скорботну: Вірш/ К. Оверченко // Народне слово. -2002. -21 травня. - С.3

Оверченко К. О, як тоді співали солов' ї ... : Поезії / Кость Оверченко; Вступне слово А.Павленка. -Рига : DIAC, 2005. -295 с. : портр.

Оверченко К. Під білим снігом сплять лани : Вірш /// Кіровоградська правда. – 2000. – 29 серпня. – С.3

Оверченко К. Рядки, написані нещодавно/ К. Оверченко // Кіровоградська правда. -2006. -24 січня. - С. 3

Оверченко К. Я родом звідти, де Дніпро тече... : Збірник віршів / Кость Оверченко. -Рига : DIAC, 2006. -160 с.

Публікації про життя і творчість:

Висунуто претендентів на здобуття премії імені Є. Маланюка // Народне слово. -2008. -20 листопада. - С. 2

Гармазій Н. Кость Оверченко - перекладач/ Гармазій Н. // Народне слово. -2008. -9 вересня. - С. 3

Гармазій Н. "Я родом звідти, де Дніпро тече..."/ Н. Гармазій // Народне слово. -2007. -20 лютого. - С. 3

Додалося до гурту маланюківців // Кіровоградська правда. -2009. -6 лютого. - С. 1

Корінь А. "Латвія поетична" - вустами земляка Костя Оверченка: Обговорюємо твори, висунуті на здобуття обласної літературної премії імені Євгена Маланюка/ А. Корінь // Кіровоградська правда. -2009. -13 січня. - С. 5

"Латвія поетична" Костя Оверченка // Народне слово. -2008. -30 вересня. - С. 4

Лісниченко Ю. "Степові орли" високого літературного лету/ Ю. Лісниченко // Вечірня газета. -2009. -13 лютого. – С. 3

Макей Л. Премія Євгена Маланюка - достойним!/ Л. Макей // Народне слово. -2009. -5 лютого. - С. 1, 2

Павленко А. Щедрий талант: Костю Оверченку - 85/ А. Павленко // Кіровоградська правда. -2005. -2 липня. - С. 3

"Усім, хто мене знає і пам‘ятає ...": Вірші/ П. Ткачук // Народне слово. -2004. -7 лютого. - С.2: фото

Творчість Костя Оверченка

 В садок відчинене вікно


В садок відчинене вікно

Він тут по-іншому зоветься.

Твій край,покинутий давно,

Тебе ніяк не дозветься.


Хай не твоя була вина,

Що ти лиши степи полинні.

Казали, спише все війна,

Та, бач, не списує й понині.


І все нагадує про те,

Що десь є і Дніпро, й долини,

Там нині теж бузок цвіте

Й біліють кетяги калини.


Там пісня жайвора дзвінка

Щоранку будить співом небо.

Там все на тебе так чека,

Так все очікує тебе. 

 Я звідти родом...


Я звідти родом,

Де Дніпро тече,

Де у діброві

Соловей співає.

Мою ти руку

На своє плече

Поклала змалку

І весь час тримаєш.


Вона була

Опорою мені

В той час, коли

Земля в огні палала.

Грім одгримів,

Пройшли дощі рясні,

Твоє ж тепло

В мені живим зосталось.



Й твоє колись

Підставлене плече

З нас, як належне,

Кожен відчуває…

Я звідти родом,

Де Дніпро тече,

Де у діброві

Соловей співає.


О ні, даремно все ж...


О ні, даремно все ж в степах гули гармати,

І йшли на вірну смерть, і падали брати.

Й, на душу взявши гріх, старенька ваша мати

Зняла тоді з дітей дукати й хрести.


О, як не просто,ні, це їй було зробити,

Як нам не просто теж знайти свій шлях було.

Бо ж сліпо вірили, що краще станем жити.

Та бій одгримотів,і прахом всі пішло.


І не збулося, ні,те, що в душі плекали,

Що виділося нам в рожевих снах не раз.

Чи ми самі від долі утікали,

Чи доля відверталася від нас?


Та затишком нас не зустріла хата,

І лихо в очі зріло кожну мить.

І чорна ніч«промерзла й кострубата»,

Не дозволяла нам по-людськи довго жить.

Поет із пекла


Він був таким,

Яким насправді був,

Яким він, власне,

Й мав на світі бути,

Бо ж увібрав,

Всмоктав в себе добу,


Таку страшну

Й таку несамовиту.

Недосконалий,

Сірий, як і світ,

В якому жив

Й творив він у якому,

Тому й рвучись,

Неначе у політ,

Він падав раз по раз

На віражі крутому.


Людей боявся

І від них тікав,

Підозрював,

Що хтось за ним женеться,

Він генієм

Так у житті й не став,

Хоч сподівався,

Як мені здається. 

До цього дня ...

 

До цього дня

Ми довго й важко йшли,

Ярмо тягли

Зневіри і покори.

І Соловки,

Й голодомори.


По нас не раз

Лунав церковний дзвін,

Нас в порох

Намагалися зітерти.

Сміливці

Підіймали нас з колін,

А ми на них

Знов падали уперто.



І ось, нарешті,

Із-за сірих брам

Всміхнулось сонце

Україні в очі.

Та тільки б мить цю

Не затьмарить нам,

Не полонили б знов

Нас чорні ночі.

Мабуть, в тім моє щастя...


Мабуть, в тім моє щастя

Й біда моя,мабуть, у тому,

Що стежина одна нас колись

Спромоглася звести.


Що по ній ми пішли

І зайшли так далеко від дому,

Що тепер вже ніяк

Нам дороги назад не знайти.


Ось отак й живемо,

Наче вигнанці десь на чужині,

Все довкола не наше,

Не рідне, не миле усе.


І хоч люди круг нас

Й доброзичливі всі, і гостинні,

Я сказати боюсь,що нам завтрашній день принесе.