Оверченко Кость Гаврилович
Оверченко Кость Гаврилович народився в місті Новогеоргіївську (нині м. Світловодськ) Кіровоградської області 22 травня 1920 року.
Коли навчався на першому курсі філфаку Дніпропетровського університету, призвали до лав Червоної Армії. В перші дні війни, в Естонії, отримав бойове хрещення. Потрапив у полон, у концтабір Саласпілс, звідки втік. Воював у партизанському загоні.
Після війни досконало оволодів латиською мовою, став неперевершеним перекладачем і – українським поетом. Друкували його вірші як у дитячому журналі “Жовтеня”, так і в газетах Києва і Полтави. Листувався з Павлом Тичиною, Петром Панчем, Леонідом Первомайським. Писав вірші і на фронті.
Після війни очолив міську бібліотеку в Єлгаві. Його твори друкувалися в багатьох газетах : “Кіровоградська правда”, “Літературна Україна”, “Молодь України”; журналах “Вітчизна”, “Дніпро”, “Барвінок”, “Малятко”; альманахах “Сузір’я”, “Степ”. Член Кіровоградського обласного літоб’єднання “Степ”.
Окремими книжками були видані у перекладі українською "Латиські народні казки", повісті А. Лієлайса "Каравели виходять в океан", Л. Вацземнієкса "Лівсальські хлопчаки" та ін.
Лауреат обласної літературної премії ім. Є. Маланюка 2008 року за переклад українською мовою творів поетів Латвії «Латвія поетична : Поети Латвії в українському перекладі» в номінації «Переклад (з української мови на інші мови, з інших мов на українську мову)».
Проживав в місті Єлгаві.
9 травня 2011 року Кость Оверченко став членом Національної спілки письменників України.
Нагороджений медалями та орденами Другої світової війни.
Помер 27 жовтня 2017 року. Похований у м. Єлгаві (Латвія).
До збірки «Латвія поетична» ввійшли переклади українською мовою творів найкращих авторів, над якими К.Оверченко працював декілька десятиліть.
Тут зібрані переклади творів півсотні різних латиських поетів - від уславлених класиків до тих, хто сьогодні продовжує надихати шанувальників поетичного слова.
Твори:
Оверченко К. Дайни : Поезії //Вечірня газета. – 2000. – 29 вересня. – С.13
Оверченко К. Ліричні рядки: Поезії/ К. Оверченко // Народне слово. -2003. -22 травня. - С. 3
Оверченко К. Нині звістку скорботну: Вірш/ К. Оверченко // Народне слово. -2002. -21 травня. - С.3
Оверченко К. О, як тоді співали солов' ї ... : Поезії / Кость Оверченко; Вступне слово А.Павленка. -Рига : DIAC, 2005. -295 с. : портр.
Оверченко К. Під білим снігом сплять лани : Вірш /// Кіровоградська правда. – 2000. – 29 серпня. – С.3
Оверченко К. Рядки, написані нещодавно/ К. Оверченко // Кіровоградська правда. -2006. -24 січня. - С. 3
Оверченко К. Я родом звідти, де Дніпро тече... : Збірник віршів / Кость Оверченко. -Рига : DIAC, 2006. -160 с.
Публікації про життя і творчість:
Висунуто претендентів на здобуття премії імені Є. Маланюка // Народне слово. -2008. -20 листопада. - С. 2
Гармазій Н. Кость Оверченко - перекладач/ Гармазій Н. // Народне слово. -2008. -9 вересня. - С. 3
Гармазій Н. "Я родом звідти, де Дніпро тече..."/ Н. Гармазій // Народне слово. -2007. -20 лютого. - С. 3
Додалося до гурту маланюківців // Кіровоградська правда. -2009. -6 лютого. - С. 1
Корінь А. "Латвія поетична" - вустами земляка Костя Оверченка: Обговорюємо твори, висунуті на здобуття обласної літературної премії імені Євгена Маланюка/ А. Корінь // Кіровоградська правда. -2009. -13 січня. - С. 5
"Латвія поетична" Костя Оверченка // Народне слово. -2008. -30 вересня. - С. 4
Лісниченко Ю. "Степові орли" високого літературного лету/ Ю. Лісниченко // Вечірня газета. -2009. -13 лютого. – С. 3
Макей Л. Премія Євгена Маланюка - достойним!/ Л. Макей // Народне слово. -2009. -5 лютого. - С. 1, 2
Павленко А. Щедрий талант: Костю Оверченку - 85/ А. Павленко // Кіровоградська правда. -2005. -2 липня. - С. 3
"Усім, хто мене знає і пам‘ятає ...": Вірші/ П. Ткачук // Народне слово. -2004. -7 лютого. - С.2: фото
Творчість Костя Оверченка
В садок відчинене вікно
В садок відчинене вікно
Він тут по-іншому зоветься.
Твій край,покинутий давно,
Тебе ніяк не дозветься.
Хай не твоя була вина,
Що ти лиши степи полинні.
Казали, спише все війна,
Та, бач, не списує й понині.
І все нагадує про те,
Що десь є і Дніпро, й долини,
Там нині теж бузок цвіте
Й біліють кетяги калини.
Там пісня жайвора дзвінка
Щоранку будить співом небо.
Там все на тебе так чека,
Так все очікує тебе.
Я звідти родом...
Я звідти родом,
Де Дніпро тече,
Де у діброві
Соловей співає.
Мою ти руку
На своє плече
Поклала змалку
І весь час тримаєш.
Вона була
Опорою мені
В той час, коли
Земля в огні палала.
Грім одгримів,
Пройшли дощі рясні,
Твоє ж тепло
В мені живим зосталось.
Й твоє колись
Підставлене плече
З нас, як належне,
Кожен відчуває…
Я звідти родом,
Де Дніпро тече,
Де у діброві
Соловей співає.
О ні, даремно все ж...
О ні, даремно все ж в степах гули гармати,
І йшли на вірну смерть, і падали брати.
Й, на душу взявши гріх, старенька ваша мати
Зняла тоді з дітей дукати й хрести.
О, як не просто,ні, це їй було зробити,
Як нам не просто теж знайти свій шлях було.
Бо ж сліпо вірили, що краще станем жити.
Та бій одгримотів,і прахом всі пішло.
І не збулося, ні,те, що в душі плекали,
Що виділося нам в рожевих снах не раз.
Чи ми самі від долі утікали,
Чи доля відверталася від нас?
Та затишком нас не зустріла хата,
І лихо в очі зріло кожну мить.
І чорна ніч«промерзла й кострубата»,
Не дозволяла нам по-людськи довго жить.
Поет із пекла
Він був таким,
Яким насправді був,
Яким він, власне,
Й мав на світі бути,
Бо ж увібрав,
Всмоктав в себе добу,
Таку страшну
Й таку несамовиту.
Недосконалий,
Сірий, як і світ,
В якому жив
Й творив він у якому,
Тому й рвучись,
Неначе у політ,
Він падав раз по раз
На віражі крутому.
Людей боявся
І від них тікав,
Підозрював,
Що хтось за ним женеться,
Він генієм
Так у житті й не став,
Хоч сподівався,
Як мені здається.
До цього дня ...
До цього дня
Ми довго й важко йшли,
Ярмо тягли
Зневіри і покори.
І Соловки,
Й голодомори.
По нас не раз
Лунав церковний дзвін,
Нас в порох
Намагалися зітерти.
Сміливці
Підіймали нас з колін,
А ми на них
Знов падали уперто.
І ось, нарешті,
Із-за сірих брам
Всміхнулось сонце
Україні в очі.
Та тільки б мить цю
Не затьмарить нам,
Не полонили б знов
Нас чорні ночі.
Мабуть, в тім моє щастя...
Мабуть, в тім моє щастя
Й біда моя,мабуть, у тому,
Що стежина одна нас колись
Спромоглася звести.
Що по ній ми пішли
І зайшли так далеко від дому,
Що тепер вже ніяк
Нам дороги назад не знайти.
Ось отак й живемо,
Наче вигнанці десь на чужині,
Все довкола не наше,
Не рідне, не миле усе.
І хоч люди круг нас
Й доброзичливі всі, і гостинні,
Я сказати боюсь,що нам завтрашній день принесе.