Сергій Павлович Дягілєв (1872—1929)
Російський театральний і художній діяч, антрепренер, один з основоположників групи «Мир искусства», організатор «Російських сезонів» у Парижі та трупи «Російський балет Дягілєва».
1896 - Сергій Павлович закінчує петербургський університет (юриспруденція), паралельно навчаючись композиції і співу. Після цього починає свою кар’єру діяча мистецтва:
- створює разом з Бенуа та ін. «Мир искусства», стає редактором однойменного журналу (1898-1904) + сам пише критичні статті
- організовує художні виставки, зокрема англійських і німецьких акварелістів , Виставку скандинавських художників, Виставку російських та фінляндських художників (ознайомлює російську публіку з сучасними художніми техніками, творами великих зарубіжних майстрів – всюду шалений успіх.
- на початку 1900 років стає редактором «Щорічника Імператорського Театру» (директор – Сергій Волконський), згодом тут займеться постановками театр. творів, але скоро його звільняють.
1904 – припиняє своє функціонування журнал «Мир искусства». В подальшому Дягілєв відправляється «завойовувати» Європу, пропагандувати вітчизняну культуру за рубежем. Ця справа тривала майже четверть століття – з 1906-1929 року. З них 20 років (1909-1929) були віддані балетній справі. В той час зарубіжна публіка практична не мала уявлення, що відбувається в сфері мистецтва на Росії.
Історія театру Дягілєва поділяється 2 нерівні за значенням перідоди - до і після 1917 року.
Перший період – це час пошуків. Це були роки тріумфів Стравінського – постановка трьох балетів – «Жар-птица», «Петрушка» і «Весна священная». Світове визнання зазнали російські хореографи та майстри балету: Павлова, Карсавіна, Рубінштейн, Фокін, Ніжинський; також художники декоратори: Бенуа, Бакст, Реріх, Коровін, Головін, Лансере…
Другий період - через події Світової війни виникли складнощі в реалізації творчих ідей. Більшість російських меценатів відмовили в допомозі.Сергію павловичу прийшлося шукати зарубіжних спонсорів, йдучи при цьому на великі поступки – примхи зарубіжної публіки, що стосується в першу чергу варварських куп’юр російських опер. В еміграції виявились Нувель, Бакст, Коровін, Добужінскій, а інші (Бенуа, Юон, Лансере, Коротигів, Крижановскій) - залишися в Росії за-для обновлення вітчизнянох культури. Російьке мистецтво замітно програло в тому, що серед емігрантів виявилися Рахманінов, Стравінський, Метнер і Черепнін, Кусевицький і Шаляпін, багато корифеїй балетного театру. В ті роки Дягілєв і його найближчі споджвижники опинилися також за кордоном радянської Росії. Замітно посилюється вплив на дягілєвську антрепризу модного французького живопису, облегшеної музики мюзик-хольного складу. В репертуарі дедалі появляються твори другорядних російських і зарубіжних авторів. Тим не менше, Сергію Павловичу вдалося зберегти світовий авторитет «Російського балету».
Передісторія «Сезонів»
- С.П. в 1906 році в Парижі влаштував виставку російського живопису величезного масштабу: зібрав 750 творів мистецтва, виставка була оформлена Бакстом і Беуа в 20-и залах парижського «Осіннього салону». Публіка ознайомиляся з різноманітними твормаи – від древніх ікон до творів Левицького, Боровиковського , Брюллова, Левітана, Малявіна, Реріха… Така ж виставка з не меншими успіхами була влаштована в Берліні і частково у Венеції.
- Парижська виставка супроводжувалася камерними концертами російської музики, де брали участь петербургзькі митці. В т.ч., Фелія Литвин виконала ряд романсів Р-К, Бородіна, Мусоргського.
- 1907 – 5 «Історичних концертів» в парижі. Серед запрошених Р-К, Глазунов, Скрябін , Рахманінов; виконавці: диригети – Артур Нікіше, Блуменфельд , піаніст Йосиф Гофман, співаки – Шаляпін, Літвін, Смірнов. («Руслан і Людмила», «Князь Ігор», «Борис Годунов», «Хованщина», «Франческа да Ріміні», «Тамара», соїта із «Казки про царя Салтана»…)
- Не задовільнявся одними концертами. У своєму гостинному номері організовував зустрічі з видатними людьми. Запрошував Шаляпіна, який співав під його акомпонимент. Також Скрябіна, який щойно завершив свою «Поему екстазу» і виконав на роялі (образився на Дягілєва).
- 1908 рік. Запланував показати дві російські опери: «Бориса Гудунова» (Ф.Шаляпін) і «Садко». «Садка» відмінили через вимагання великих куп’юр, на що Р-К не погодився. До «Бориса» готувалися рік диригував Блуменфельд. Під час готування до постановки виникали час від часу конфлікти, оскільки сам Дягілєв хотів зробити певні куп’юри і перестановки сцен. Тим не менше, грандіозний був успіх, парижанам, які тільки пережили революцію 1905-07 років, надзвичайно сподобалось.
19 травня 1909 року в парижському театрі «Шатле» відбувся перший спектакль «Російських сезонів».
Дягілєв і його талановиті сподвижники – компзитори, хореографи, театральні художники – здійснили справжню революцію в сучасному балетному театрі. До початку 20 ст. ведучі хореографічні колективи західної Європи переживали впадок. Особливе значення для майбутнього розквіту російського балету мала діяльність Бенуа і Бакста, які захопилися по-справжньому балетною реформою. Заслуга Дягілєва в тому, що він зумів об’єднати ці різноманітні творчі сили для завоювання нових художніх вершин.
За надзвичайно короткий період – з 1909-1914 року – дягілєвський театр пройшов стрімкий шлях розвитку, вражаючи сучасників щорічними художніми відкриттями. Змінювався і офіційний статус: до 1911 – гастрольні «Сезони», які демонстрували кращі сили імператорських оперно-балетних театрів – петербургзького і московського. З 1911 – Сергій Павлович заснував власну зарубіжну антрепризу, розраховану на постійне функціонування протягом цілого року. Також відбулись стилістичні зміни в театрі в сезоні 1912 і 1913 років. Основний хореограф театру – Фокін – був замінений новим балетмейстером – Ніжинським.
Коротко про сезони:
Сезон 1909. В програмі були: балет Черепніна «Павільйон Арміди», «Половецькі пляски» з «Ігоря» «Псковитянка», «Юдиф» Серова, і балетний дивертисмент «Пір» на музику п’яти російських композиторів. Балетмейстер – Фокін, декорації – по ескізам Бенуа, Реріха, Коровіна. Успіх був шалений.
Сезон 1910. Цього сезону вдалося йому вибити зал Grand Opera. Тут відбулися 17 спектаклів, і також 25 в Лондоні в знаменитому Drury Lane. Найважливішою задачою в цей період для Сергія Павловича було створення російського національного балету, в якому замість «збірних солянок» господарювала би новаторська музика сучасного вітчизняного автора. Такою і виявилась по його замовленню партитура «Жар-птици» - перша велика робота Стравінського ( спочатку було запроповано написати балет Лядову, але, оскільки він це все довго затягував – передали роботу молодому Стравінському. В головних ролях – Карсавіна, Фокін, Булгаков. Великою втратою була для театру Дягілєва закінчення співпраці з найталановитішою прімадонною – Анною Павловою, яку не влаштовували новаторські ідеї як Дягілєва, так і хореографія Фокіна. На їх щастя, в труппі видвинулася нова прімадонна, віддана всім новаторським ідеям – Тамара Платонівна Карсавіна. Крім «Жар-птиці» ще виконалась «Шехерезада» - Р-К і «Карнавал» на музику форетпіанної сюїти Шумана.
Сезон 1911. Зміна в організаційній структурі. Замість гастрольної групибув сформований постійний балетний колектив, що облаштувався в Монте-Карло. Центральна фігура групи – Вацлав Ніжинський. Тут почали своє сценічне життя «Видение рози» на музику «Приглашение к танцу» Вебера (оркестровка Берліоза) та «Нарцис» - одноактний балет Черепніна. В програму цього сезону Дягілєв включив картину «Підводного царства» з «Садко» Р-К. Справжньою вершиною балетного Сезону стала постановка Петрушки (13 червня, Шатле): сценографія Бенуа, хореографія Фокіна (Петрушка – Ніжинський, Балеріна – Карсавіна, Арап – Орлов).
Сезон 1912. Переломний. Ослаблюється зв’язок з Росією, посилюється з французькими літераторами та музикантами. Починається багаторічна дружба і співтворчість з Жаном Кокто. В якості музичних керівників – замість російських диригентів (Черепнін, Купер) з’являються французи (П’єрне, Відаль, Енгельбрехт та особливо П’єр Монте. Також три із чотирьох нових балетів сезону належать фр. авторам: «Дафніс і Хлоя» Равеля, «Післяполудневий відпочинок Фавна» та «Синій бог» Рейнальдо Ано. Цього езону ще вдалося показати хореографічну композицію на «Тамару» Балакірєва. Даний сезон був останнім з співпрацею з Фокіним.
Сезон 1913. Знаменується двома новими постановками Ніжинського – «Гри» Дебюссі і «Весна священна» Стравінського. Особливо слід звернути увагу на останню, яка визвала неабиякий скандал. Один з критиків назвав цю прем’єру як «33 хвилини, які потрясли музичний світ. В той вечір, в театрі Елісейьких полів, народ топав ногами, свистіли, кричали. Стравінський не витримав – покинув зал. В цьому ж році Дягілєв звільняє Ніжинського через те, що той відмовився виступити в черговому спектаклі «Карнавалу» в Ріо-де-Жанейро.
Сезони 1914. Сам Дягілєв заявив, що настав час влаштувати за кордоном, крім російських балетних спектаклів, російський оперний сезон. В 1913-1914 роках балетнаи трупа Дягілєва успішно виступала в Англії, англійська публіка мала змогу насолоджуватися «Борисом Годуновим», з «Майською ніччю», «Псковитянкою», «Хованщиною», «Князєм Ігорем»,«Соловей» Стравінського та «Золотий півень» Р-К. Сергій Павлович знайомиться з талановитим 19-річним танцівником – Леонідом Мясіним. Він був запрошений в Монте-Карло і незабаром виконав головну роль в опері Штрауса «Легенда про Йосифа».
1914 – раптово вибухнула війна. Частина дягілєвського театру повернулася в Росію. Надовго зупинились регулярні виступи трупи в Парижі і в Лондоні. Колектив залишився своїх найкращих майстерів: прімадонна Карсавіна та режисер Григорєв надовго застрягли в Петербурзі. «Російський балет» назавжди розстався з Фокіним. Ніжинський застряг в Угорщині, на батьківщині дружини.
Зимою 1915 року трупа прибула в Нью-Йорк.4 місяці тривали гастролі, крім Нью-Йорку гастролі відбувалися в 14-и містах США, йшов основний репертуар, всюду успіх. Нові артисти, серед них блискуча балерина – Лопухова. В кінці гастролів прибув Ніжинський, який тимчасово помирився з імпресаріо. Саме в Нью –Йорку вперше була представлена остання балетна постановка Ніжинського – «Тель Ойлєншпигель» на музику симфонічної поеми Штрауса.
Театру грозила небезпека втратити своє національне обличчя. Дягілєв попішав замовляти російські балети.Таким чином, Стравінський працює над «Свадєбкою» (але написання балету затягнулося, і Дягілєв зміг його поставити лише через вісім років), а Прокоф’єв над «скіфським» балетом «Ала і Лоллій» (але Дягілєв забракував через те, що музика не вийшла яскраво російською), тому починає працювати над новим твором - «Казка про шута».
Найважливішою подією цього сезону виявилась скандальна постановка в парижському Шатле балету «Парад», що Кокто задумав як сучасне ексцентричне шоу, на основі грубої повсякденності банального вуличного видовища.
Час, після постановки «Параду», період війни, виявився найбільш складий для театру Дягілєва. Надовго перервалися зв’язки з багатьма композиторами, в тому числі зі Стравінським. В листопаді 1917 року трупа застрягла в Лісабоні, де гастролі співпали з бурними революційними подіями. В кінці року вони отримали запрошення в Англію. Протягом 1918 року не з’явилося ні одного нового твору
На протязі 1919-1920 років після всіх воєнних подій відновився інтерес західної публіки до театру Дягілєва. Трупа нарешті змогла повернутися в свою резиденцію в Монте-Карло. Повернулася д о трупи Карсавіна, яка стала знов головною примадонною. Відновилия репетиції, особливу увагу звертали на новий балет Стравінського «Пульчинелла» (М’ясін, Пікассо, на Перголезі).В кінці 1920 року відбувається Мясін покидає трупу Дягілєва через незадоволення імпресаріо останніми творчими знаходками хореографа, який останнім часом часто повторявся з одної постановки в іншу.
Парадоксальна багатоплановість спостерігається в «Сезонах» 1921-1923 років. Особливо показовий 1921 – «Шут» Прокоф’єва, і різкий контраст – була здійснена прекрасна постановка «Спящої красуні» Чайковського. Пам’ятними постановками цього періоду являються також «Весіллячко» та «Байка про лисицю» Стравінського. Всі ці постановки, які супроводжувалися жорстокими спорами, були об’єднані спільними прагненнями їх авторів ( в т.ч. Ларіонов і Гончарова) до сучасного перетворення російських фольклорних традицій. Що стосується прокоф’євського «Шута», то зі 120-и опублікованих рецензій в Парижі і в Лондоні, 119 були лайливими. Після прем’єри «Шута» вадливими подіями являються постановки трьох опусів Стравінського: до вищеназваних «Весіллячко» та «Байка» додається ще балет на пушкінський сюжет («Домик в Коломне») «Мавра». Саме в цей час з’являється новий, четвертий по рахунку, хореограф – Броніслава Ніжинська (1922-1924).
Останні шість сезонів (1924-1929) виявився найбільш суперечливим періодом театру. В післявоєнний час дух антигуманного «американізма» всіе більше проявлялось в побуті багатих європейців, їхній світогляд значно змінився. В життя європейських міст проник джаз і естрада. Істинною трагедією для Дягілєва було те, що віен мав пристосовуватися до потреб і «смаків» багатих відвідувачів спектаклю. У зв’язку з цим, багато композиторів, в т.ч. Прокоф’єв, часто відмовляли замовлення Дягілєва, не бажаючи творити в зниженому мистецтві.
Тим не менше, Дягілєв у ці складні часи зумів збагатити репертуар новими шедеврами («Цар Едіп» і «Аполлон Мусагет» Стравінського, «Стальной скок» і «Блудний син» Прокоф’єва, деякі опера Гуноі Шабріє. Замість Ніжинської, яка покинула театр в 1924 році, приходить в якості хореографа з Петрограду Баланчин (Баланчивадзе), який ставить останні спектаклі. В 1923 році покидає театр диригент Ансерме. Дягілєву все частіше звертається до францезьких сучасних композиторів (Ернст, Міро, Габо, Дерен, Руо…).
В сезоні 1924 року, Дягілєв задумав відродити чотири забутих опер французьких класиків 19 ст. («Голубка», «Филемон и Бавкида», «Лекарь поневоле» Ш.Гуно та комічна опера Шабріє «Недостаток воспитания»). Великий труд, зроблений Дягілєвим для постановки цих опер, декорації, формування оперної трупи, не викликало захоплення у монте-карлівської публіки, яка звикла до сенсаційних новацій.
Отже, співпрацював Дягілєв:
ХОРЕОГРАФИ: Фокін, Ніжинський, Мясін, Романов, Ларіонов, Сергеев, Ніжинська, Баланчін, Ліфарь.
ХУДОЖНИКИ: Бенуа, Бакст, Реріх,Добужинський, Гончарова, Ларіонов, Пікассо, Дерен, Шарбоньє та ін.
ВИКОНАВЦІ: Карсавіна, Ніжинський, Ніжинська, Павлова, Фокін, Лопухова та ін…
Детальніше можна глянути на фотографіях, що вислала..