3.5.2. Кіномузика

Кіномистецтво

Сьогодні неможливо уявити сучасне життя без кіномистецтва. Але зовсім недавно, трохи більш як сто років тому, людство нічого не знало про це диво техніки.

Кінематограф — галузь культури та економіки, що об'єднує всі види професійної діяльності, пов'язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, а також навчально-науковою роботою. Завдяки загальнодоступності й наочності він став найпопулярнішим у всьому світі. Кіно впливає на світогляд багатьох людей, допомагає дізнаватися про різні події та явища, країни й народи, але головне — дає змогу відчути цілу гаму емоцій — радість, співчуття, захоплення, сум, гнів, страх тощо.

Кінематограф включає такі поняття, як кіномистецтво та його твори, а також кіноіндустріл — галузь економіки, яка виробляє фільми, спецефекти для них, мультиплікацію.

Кіномистецтво — вид мистецтва, твори якого створюються за допомогою кінознімання реальних, спеціально інсценованих, або відтворених засобами анімації подій. Він органічно поєднує елементи різних видів мистецтва — літератури, театру, музики, живопису, хореографії. Але водночас не замінює і не дублює їх, а переробляє відповідно до особливостей екранної творчості.

Виділяють чотири види кіномистецтва:

художнє або ігрове кіно, що засобами виконавської майстерності втілює твори кінодраматургії;

документальне кіно, матеріалом для якого є зйомка дійсних подій;

мультиплікаційне (анімаційне) кіно — вид кіномистецтва, що відображує дійсність за допомогою знятих на плівку малюнків або фотографій, об'ємних предметів;

наукове кіно, що об'єднує в собі науково-популярне, науково-дослідне та техніко-пропагандистське кіно.

За тривалістю показу фільми поділяють на повнометражні та короткометражні (15-20 хв), які іноді називають «кіномініатюрою». У такий фільм потрібно вмістити весь спектр переживань, як у повнометражній стрічці. Також у самостійну групу виокремлюють рекламні фільми та відеокліп, або просто кліп, їх характеризують швидкий монтаж, лаконізм, насиченість спецефектами. Кліпи застосовують для реклами товарів і послуг, але найчастіше — для візуального супроводу пісень.

Історія кіно почалася зі створення рухомих картинок і багатьох спроб записати та відтворити їх. Так визнаними винахідниками кінематографа стали брати Огюст і Луї Люм’єри з Франції. Саме їх апаратура давала змогу знімати і відтворювати зображення на великому екрані. Брати Люм’єри оголосили про винахід кіноапарата «Сінематограф», отримали на нього патент. Винахідники планували кінокамерою фіксувати історичні події, і не задумували кінематограф як вид мистецтва.

У 1880-х розвиток кінокамер дав змогу захоплювати і зберігати окремі зображення на одній плівці у рулоні, які стали називатись «рухомі зображення», звідки і походить англійське слово «movie». Кіно було винятково візуальним мистецтвом аж до кінця 1920-х, але ці прогресивні німі фільми посідали значне місце у тогочасній культурі. На початку XX століття у фільмах почала розроблятися оповідна структура. Окремі сцени почали об'єднуватися задля зв'язної розповіді. Сцени пізніше розбивались на різні кадри різних розмірів та точок зору. Щоб не тримати аудиторію в тиші, власники кінотеатрів наймали піаністів чи цілий оркестр, щоб грати музику відповідно до настрою фільму у кожен конкретний момент. На початку 1920-х більшість фільмів виходили з вже підготовленим списком музичних композицій для цих цілей, або навіть з повним набором звукозаписів, що створювались для значних кінопродуктів.

Розвиток європейського кіно був перерваний початком Першої світової війни. У той час у США кіноіндустрія почала швидко розвиватись разом з появою Голлівуду. Проте у 1920-х європейські кіномитці, такі як Сергій Ейзенштейн та Фрідріх Вільгельм Мурнау продовжували свою справу. У 1920-х нові технології дозволили кіновиробникам додавати до кожного фільму звукову доріжку з мовленням, музикою чи звуковими ефектами, що відповідали дії на екрані.

Еру звукового кіно відкрила американська повнометражна стрічка «Співець джазу» (реж. Алан Кросланд, 1927).

Наступним важливим кроком у розвитку кіно було введення кольору. З-поміж перших кольорових фільмів — «Віднесені вітром» (реж. В. Флемінг, 1939) за однойменним романом Маргарет Мітчелл, який став найкасовішим в американському кінематографі того часу.

Додавання звуку швидко замінило німі фільми і музикантів у кінотеатрах, а от колір був прийнятий більш поступово. Публіка відносно байдуже ставилась до кольорових фільмів. Проте з розвитком кольорових технологій вони стали такі ж доступні, як і чорно-білі, і після Другої світової війни дедалі більше фільмів знімались у кольорі. Цьому сприяла американська кіноіндустрія, що розглядала колір як необхідну складову для приваблення аудиторії у конкуренції з телебаченням, котре залишалось чорно-білим аж до середини 1960-х. Наприкінці 1960-х колір став нормою для всіх кіновиробників.

До головних художніх компонентів фільму належать зняті на плівку зображення (люди, події, предмети, пейзажі) і записані на плівку звуки (мовлення, музика, спів, шуми), які нерозривно злиті в одне художнє ціле. Кіномистецтво об’єднує в собі елементи різних мистецтв:

літератури (сценарій, текст від автора);
живопису (композиція, колорит, світлотінь);
театру (гра акторів, мізансцени);
музики.

Отже, кіно — мистецтво синтетичне, просторово-часове.

До основних кінозасобів належать різноплановість (зміна планів) і ракурс зображення. Залежно від художнього задуму глядач може побачити людину чи будь-який предмет згори, збоку, знизу, здалеку або впритул. Це досягають зміною ракурсу, тобто кута зору.

Багаті можливості криються у використанні трюків і спецефектів. Спецефекти в кіно поділяють на механічні, оптичні, звукові, але зазвичай їх поєднують. Механічні спецефекти готують перед зйомками (моделювання, піротехніка, спеціальний грим). До оптичних належать: стоп-кадр; прискорена, уповільнена, зворотна і комбінована зйомки; мультиекспозиція (дозні-мання на плівку з уже знятими кадрами); хромакей (зйомка на тлі кольорового однотонного, переважно зеленого, екрана, який потім замінюють на інший відзнятий матеріал); контроль руху камери. Завдяки останньому ефекту є можливість показати в русі навіть космічні кораблі, що вперше було застосовано у фільмі «Зоряні війни» (реж. Дж. Лукас). Модель залишається нерухомою, а камера рухається за запрограмованою траєкторією.

Окрему групу спецефектів створюють за допомогою комп’ютерної графіки. Без них блокбастер уявити сьогодні практично неможливо. Взяти хоча б серію пригодницьких фільмів «Пірати Карибського моря». Останні стрічки просто рясніють комп’ютерними трюками. Щоб відтворити простір, наприклад, побудувати ціле місто, нині застосовують тривимірні графічні редактори. Комп’ютерне моделювання облич дає змогу продемонструвати як актор «старішає» або «молодшає».

Створити фантастичний персонаж допомагає аніматроніка — мистецтво створення електронних ляльок, як, приміром, динозаври у фільмі «Парк Юрського періоду».

Кращі з картин, у яких застосовують складні трюки й візуальні ефекти, зазвичай отримують премію «Оскар» у номінації «Кращі візуальні ефекти». Окрім згаданих вище фільмів, цю нагороду отримали не менш легендарні стрічки «Володар перснів», «Кінг-Конг», «Титанік», «Аватар», «Інтерстеллар».

Кіномузика

х/ф "Вбивство герцога Гіза",

музика К.Сен-Санса

Будь-яку сучасну кінострічку завжди супроводжує музика. Вона звучить з перших кадрів, у титрах, налаштовує глядача на відповідний настрій для сприйняття фільму. Наділяючи героїв індивідуальними музичними характеристиками, можна підкреслити особливості їхньої вдачі та поведінки.

Кіномузика — ряд композицій, написаних спеціально для музичного супроводу фільму. Дані композиції є саундтреками і є частиною усієї звукової доріжки фільму. Зазвичай вони пишуться одним або декількома композиторами під керівництвом режисера або продюсера. Далі композиції виконуються оркестром, гуртом, інструментальними солістами, хором або співаками. Запис і подальше зведення виконаних композицій здійснюється звукорежисером.

Музику до кінофільмів і мультфільмів писали відомі композитори: К. Сен-Санс, А. Онеггер, Д. Мійо, Е. Саті, Б. Бріттен, П. Хіндеміт. Зокрема, з-поміж наших співвітчизників — Б. Лятошинський, Л. Грабовський, М. Скорик, Є. Станкович, В. Бистряков та ін.

х/ф "Високий перевал",

музика М.Скорика ""Мелодія

Існує окрема категорія фльмів які відносяться до музичних фільмів, в яких музика виконує важливі смислові і композиційні функції. Жанрова панорама такого музичного кіно: музична комедія, фільм-опера, фільм-балет або фільм про балет, кіно- або телемюзикл, музично-біографічний художній фільм, музичний телесеріал тощо.

Музика в анімації. Музика є невід'ємлиною частиного анімаційного фільму - мультфільму. Творцем перших мультфільмів став Волт Дісней. Найвідомішим музичним фільмом Діснея вважається «Фантазія» (1940 р.). Картину формують дев'ять незалежних номерів, музика для яких виконувалася Філадельфійським оркестром під керівництвом Леопольда Стоковського. Кожна з 9 частин фільму виконана у власній стилістиці й сюжетно самостійна, а сполучними ланками між ними виступають невеликі кіновставки за участю самого диригента Стоковського і його оркестру.

«Фантазія» — це один з найсміливіших експериментів Волта Діснея. У мультфільмі вперше був використаний стерео звук, стиль картини тяжіє до абстракціонізму та авангарду.

Найвідоміший сегмент мультфільму — «Учень чарівника» (композитор — Поль Дюка). Іконічний образ Міккі Мауса з цієї частини мультфільму був багато разів використаний компанією Діснея надалі, а ковпак чарівника став логотипом студії Disney-MGM. Образ Чорнобога в номері «Ніч на Лисій горі» створив син українських емігрантів Білл (Володимир) Титла.

У 1999 році був випущений мультфільм «Фантазія-2000» із застосуванням сучасних технологій, також включив в себе класичний сюжет «Учень чарівника».

На сьогоднішній день існує безліч композиторів, які працюють саме для створення композицій до фільмів: Алан Сільвестрі, Габріель Яред, Джон Вільямс, Ханс Циммер, Джеймс Хорнер, Володимир Косма, Клінт Менселл та ін.