Епоха XVII - першої половини XVIII століття - час інтенсивного шукання в області музичного мистецтва. У цей час відбувається формування нових жанрів і принципів композиції. Серед блискучих досягнень цього часу - поява опери, ораторії, кантати, а також розквіт інструментальної музики, яка до цього часу знаходилася «в тіні» пануючої вокальної поліфонії.
У музиці епохи розрізняють три періоди:
ранній (творчість К. Монтеверді, Дж. Габріелі, Г. Шютца),
середній (А. Скарлатті, А. Кореллі, Ж. Б. Люллі, Г. Перселл),
пізній (Й. С. Бах, Г. Ф. Гендель, Г. Ф. Телеман, А. Вівальді, Д. Скарлатті,
Р. Куперен, Ж-Ф. Рамо).
У числі відкриттів інструментальної музики XVII-першої половини XVIII століття можна назвати формування циклічної форми.
Циклічною називається форма, що складається з декількох частин, самостійних за формою, контрастуючих за характером, але пов'язаних єдиним задумом.
Слово "цикл" у перекладі з грецької мови означає коло. Тобто циклічна форма охоплює коло різних музичних образів - темпів, жанрів у їх різновидах.
В І половині XVIII століття з'являється жанр «малого» циклу (мікроциклу), що складається з прелюдії (токата, фантазія) і фуги, який є одним з найцікавіших феноменів музичного мистецтва епохи Бароко. Багато в чому зіставлення імпровізаційної свободи першої частини і суворого інтелектуалізму другої відобразило світовідчуття складної епохи. При цьому унікальність мікроциклу зумовлена і тим, що досягнувши своєї вершини в творчості Й. С. Баха, він не йде в минуле, а вже в мистецтві XIX-XXI ст. «здійснює своєрідний зв'язок часів». Як відомо, до циклу «прелюдія (токата, фантазія) і фуга» звертаються Ф. Мендельсон, С.Франк, М. Регер, П. Хіндеміт та багато інших композиторів.
Найвідоміші приклади мікроциклу ми зустрічаємо в творчості Й.С.Баха - це прелюдії та фуги з "Добре темперованого клавіру" (зразок циклу в циклі), органні токати та фуги, фантазії та фуги.
Серед клавірних творів Й. С. Баха особливе значення має «Добре темперований клавір» (абревіатура цього циклу творів - ДТК).
І том ДТК був написаний у 1722 р. в Кетені та складався з 24 прелюдій і фуг;
ІІ том мав таку ж будову і створений у Лейпцигу у 1744 р.
Назва циклу передбачає використання клавішного інструменту, налаштування якого дозволяє музиці звучати однаково добре в різних тональностях. Таким налаштуванням, наприклад, є поділ октави на дванадцять рівних півтонів — рівно темпероване налаштування. У часи Баха були поширені інші системи налаштування, наприклад, середньотонове налаштування. Це означало, що один і той же твір, що виконується в різних тональностях, звучав по-різному, а часте використання хроматизмів і модуляцій створювало враження неналаштованості інструменту і дисонансу. Це накладало на музику тієї епохи обмеження і Бах хотів показати музикантам всі переваги нового музичного налаштування. Як виявилося, саме за цим налаштуванням і було майбутнє музики.
Працюючи над ДТК, Й. С. Бах мав на меті продемонструвати можливості темперованого строю, застосування якого давало можливість користуватись усіма тональностями мажорного та мінорного ладів. Кожна прелюдія і фуга ДТК об’єднані однією тональністю і в циклі розташовані у висхідному русі хроматичної гами (До мажор — до мінор — До-діез мажор — до-діез мінор і т. д.).
В темах прелюдій і фуґ ДТК узагальнювалась мелодика різних жанрів та епох: теми-речитативи, пісенні, танцювальні, інструментальні (часто імітують прийоми скрипкової, гітарної гри). Цей грандіозний твір визнано одним з найвидатніших в світовому музичному мистецтві. Прелюдії і фуґи з цих двох томів входять і в навчальний, і в концертний репертуар всіх професійних піаністів.
Прелюдія виникла в кінці XVI століття - це вступна п'єса, яка виконувалась перед іншою вокальною або інструментальною п'єсою. Для прелюдії характерна однотипність викладу музичного матеріалу: однотипність фактури, ритмічного малюнка, будови музичних фраз. Прелюдія, найчастіше, містить в собі один музичний образ, висловлює один настрій.
Фуга (в перекладі означає «втеча», «біг») - складний поліфонічний твір, в якому всі голоси рівноправні. В основу звичайної фуги покладена одноголосна тема (основна музична думка), яка послідовно проводиться - точно або майже точно - у всіх голосах. Залежно від числа голосів фуга називається двоголосною, триголосною, чотириголосною і т. д.
Найбільшою популярністю користується перші прелюдії і фуги До мажор і до мінор.
Органні композиції Й. С. Баха стали основою його творчості, адже в епоху бароко орган був тим інструментом, за допомогою якого композитор міг донести до великої кількості слухачів свої думки та емоції.
Йоганн Себастьян працював у двох напрямках:
— великі музичні твори для органу (поліфонічні цикли: прелюдії, фантазії, токати з фугами);
— хоральні прелюдії, які написані в камерному стилі.
Токата (з італ. tоссаге - торкати) - віртуозна музична п'єса для фортепіано або органа, в швидкому, ритмованому русі.
Для неї характерні: багаторазове співставлення прелюдійних і фугових розділів, які завершуються великою фугою. В XVI - XVIII ст. токата стала вільної імпровізаційної форми, наближена до прелюдії або фантазії.
Токата і фуга ре мінор Й.С.Баха має велику популярність.
Вона починається тривожним, але мужнім вольовим кличем. Він лунає тричі, спускаючись з однієї октави в іншу і приводить до громового акордового гуркоту в нижньому реґістрі. Далі чуються потужні віртуозні пасажі і широкі акордові змахи – «сплески». Їх декілька разів розділяють паузи і зупинки на довгих акордах. Таке протиставлення стрімкого і повільного руху нагадує насторожений перепочинок між сутичками з несамовитою стихією.
А слідом за імпровізаційною токатою звучить фуґа. Вона зосереджена на імітаційному розвитку однієї теми, в якій вольовий початок ніби приборкує стихійні сили. Згодом фуґа переростає в коду – завершальний, підсумковий розділ. Тут знову повертається імпровізаційна стихія токати, яка остаточно втихомирюється напруженими наказовими репліками. І останні такти всього твору сприймаються як сувора і величава перемога непохитної людської волі.
Фантазія і фуга соль мінор - один з найчудовіших творів Баха. Різні психологічні площини, різні сторони життя, іноді полярно протилежні, поєднуються в одному творі. Тому, незважаючи на відсутність тематичних та музично-образних зв'язків між фантазією та фугою, твір сприймається як єдиний. Показ однієї сторони існування неминуче тягне за собою показ багатьох інших: так, великій душевній драмі, розгорнутій у фантазії, протиставлене радісне відчуття життя у фугі. Трагічний пафос, підвищена експресія у фантазії врівноважуються могутнім темпераментом, яскравістю фарб у фугі.
Ідейна значущість музичних образів фантазії, ступінь її емоційного впливу настільки велика, що співвідношення частин у циклі докорінно змінюється. Фантазія перестає бути вступом. Саме рівнозначність та рівноцінність драматургічних функцій фантазії та фуги породжують гармонійну рівновагу, класичну завершеність цього твору.
Жанр фантазії (у перекладі з грецької — уява) — це інструментальний (рідше вокальний) жанр, який характеризується свободою побудови, відхиленням від прийнятих музичних правил. У XVIII столітті найбільш широке поширення фантазія отримала у фортепіанній музиці. Фантазії виконували функції вступних частин в циклічних формах і мали характер прелюдії.