Embedded Files
Хори крупної форми являють собою масштабні хорові композиції як a cappella, так і з супроводом, що характеризуються значним змістом і мають складну структуру (складні двох- і трьохчастинні, рондо, варіації, соната). Важливе місце займають твори культової музики: мотети західно-європейських авторів, партесні та хорові концерти українських композиторів.
Партеснний концерт - винятково український жанр духовної музики. Це одночастинний, великий за обсягом твір.
Характерний для концерту принцип концертування, змагання, протиставлення, контрасту дуже яскраво представлений в партесному концерті - епізоди, виконувані ансамблем (трьома солістами), протиставляються епізодам, що виконує хор.
Партесний концерт являв собою розгорнутий одночастинний твір з безперервним розвитком, в процесі якого зіставлялись контрастні за характером музичні епізоди. Основою партесного концерту є зіставлення звучання компактного тутті (хорового) з окремими групами чи партіями хору, розгортання хорових діалогів. Співвідношення хорових партій у тутті визначається акордово-гармонічним типом мислення; в діалогічні епізоди – поліфонічним.
Партесному концерту характерний нейтральний тип мелодики, в якій мало відчувається індивідуальний композиторський почерк, національні ознаки. Живий рух голосів, емоційна насиченість, святковість звучання, урочистий характер говорять про процес подальшого повороту музики до проблем мирського життя.
В Україні партесний концерт з'являється наприкінці XVI ст. За більш ніж півторастолітню історію він сформувався як жанр, досяг кульмінації свого розвитку й у ІІ половині XVIII ст. занепав. За цей період було написано сотні творів. Багато з них анонімні. Серед найвидатніших композиторів-авторів концертів – Симеон Пекалицький, Іван Колядчин, Микола Дилецький.
За характером музики, образним змістом партесні концерти умовно можна поділити на дві групи:
1. Урочисті, світлі, преславні;
2. Лірико-драматичні, скорботні.
Від творів першої групи у XVIII ст. спостерігається лінія до світських урочистих концертів та пародійного світського концерту, наприклад «Сначала днесь поутру рано».
Останній твір написано у 30–40 роках XVIII ст., перший, очевидно, дещо раніше. Твори другої групи стали грунтом, на якому виросли хорові концерти М. Березовського, А. Веделя й частково Д. Бортнянського.
Для знайомства з жанром партесного концерту зупинімося на творі «Сначала днесь...». Тут зображено жартівливу сценку з повсякденного життя студентів-бурсаків, учасників хору.
Зміст концерту такий: хористи скаржаться один одному, що вранці після гуляння болить голова. Одні радять «підлікуватися» горілкою, пропонують складчину. На це погоджуються майже усі, але дехто просить на зібрані гроші купити горіхів, яблук, ягід, пряників і, може, шклянку медку. Виникає суперечка, яка завершується перемогою перших. «Давай, бери, покупай, – проголошують вони, – пиво да вино, подвеселимся, подопьем, попляшем, поиграем, поскачем, попоем». Згодом усі в один голос співають пісню «Дубрава, дубрава зеленая», близьку до народної. Твір завершується жартівливим заключениям – кожна хорова партія прагне «збитися з тону», «збочити». Все це призводить до незвичного для тих часів дисонансу.
Характерною рисою партесних концертів є їх багатоголосність (8—12-голосся). У творі «Сначала днесь..» кожна хорова група поділяться на три партії.
Найвидатнішим українським музикантом XVII ст., котрий залишив у своїй творчій спадщині відомі зразки партесного концерту, був Микола Дилецький – композитор, музичний теоретик, диригент, педагог. Автор відомої праці «Мусикійская грамматика» (1675), що викладає основи партесного співу. Автор концертів та численних церковних композицій.
Як композитор М.Дилецький залишається вірним слов’янській хоровій традиції: всі твори пише для хору а capella. Його творам властиве грандіозне звучання, викликане великою кількістю голосів, інструментальна рухливість партій, особливо фігурованого баса; яскравий контраст епізодів, намагання відтворити текстові образи засобами музичної мови; використання жіночих тембрів; застосування побутових інтонацій.
Творчість М.Ділецького складають: три літургії, партесні концерти, «Воскресенський канон», канти, псальми музично-теоретичні праці «Граматика мусікійська», «Гармонічні правила» (рукопис).
У кінці ХVIІІ ст. на основі традицій знаменного розспіву і партесного співу виникає новий хоровий стиль, що виділяється глибокою виразністю, багатогранністю змісту, блискучою вокальною майстерністю. Духовна хорова музика насичується новими інтонаціями, набуває рис драматичної експресії, відкритих людських почуттів. Збагачується коло настроїв культової музики.
Цей стиль представлений хоровим концертом, провідними рисами якого є:
багаточастинна композиція: контрастне співставлення 3 або 4 частин (швидко – повільно – швидко або повільно – швидко – повільно – швидко). В останньому розділі переважають прийоми поліфонічного письма (фуга або фугато);
чоритиголосність (іноді – двохорність);
вільна форма, не пов’язана з канонічними традиціями церковних піснеспівів;
присутність індивідуальних композиторських стильових рис;
складність тематичного розвитку, контрастність, що наближують хоровий твір з симфонічним циклом.
Хоровий духовний концерт – улюблений жанр М.Березовського, А.Веделя, Д.Бортнянського.
Яскравий зразок хорового концерту зустрічаємо в творчості Дмитра Бортнянського. Одним із кращих духовних концертів Д.Бортнянського є концерт № 15 «Придіте, воспоєм». Він включає в себе три частини, кожна з яких позначена яскравим самобутнім настроєм.
І частина заснована на мотивах канта-вівата, як називали тоді прославний кант. Урочисті, закличні інтонації перших тактів одразу вводять слухача в настрій радісного, піднесеного свята. Ця частина побудована на зразок пісні, в ній немає яскраво контрастних епізодів, а навпаки, весь розвиток підпорядковується провідному емоційному стану. Майстерно прикрашена мелодія викладається у чотирьох голосах подібно, до українських пісень. Композитор застосовує тут виразні прийоми для досягнення своєї мети, зокрема такі, як перегукування окремих голосів, короткі, енергійні вигуки, завдяки чому створюється враження великого просторого світлого храму, короткі, уривчасті фрази нагадують радісні, збуджені вигуки свята.
ІІ частина, де йдеться про страждання й розп’яття Христа, раптово переносить слухачів у цілком інший світ – світ скорботи й жалоби. М’які, спадаючі закінчення мелодії звучать, ніби болісне зітхання, яке виривається з грудей. Несподівані патетичні вигуки, раптовий, просторово "розкиданий" перехід від однієї групи голосів до іншої, прямолінійне зіставлення чоловічих і жіночих тембрів у хоровій масі, - все це справляє сильне емоційне враження як оплакування Божого сина, передає стан розпачу і жалю.
ІІІ частина урочиста й радісна - адже в ній йдеться про Христове воскресіння й славу Господу. Проте цей настрій з’являється не зразу. Спочатку величні біблійні «фанфари і труби» (ніби зображені хоровими голосами) відлунюють здалека, несміливо, і лише поступово наближаючись, досягають найбільшої гучності, впевнено стверджуються. Утворюється своєрідна змістовна арка з першою частиною, повертається те ж відчуття свята, що вражало на початку концерту. Навіть окремі фрази фіналу побудовані на основі тих самих мелодій, наближених до канта-вівата. Загальний образ, настрій концерту, незважаючи на трагічні почуття, висловлені в середній частині, складається як радісний, славетний, урочистий, як і годиться для музики, написаної з приводу найвеличнішого християнського свята – Воскресіння Христа, Великодня.
Ораторія (італ. oratorio, від лат. ого - говорю, благаю) – великий концертний твір на певний сюжет для солістів, хору і симфонічного оркестру.
Витоки ораторії як музичного жанру сягають середньовіччя та стосуються літургійних драм, метою яких було наблизити зміст літургії до свідомості пересічних парафіян. В XVІІ ст. розпочали проводити «молитовні зустрічі», які відбувалися в спеціальних приміщеннях при церкві, що мали назву ораторій, й були призначеними для читання й інтерпретування Біблії та бесід духовного змісту. В таких «ораторіях» ставили різні сцени біблійного сюжету. Ці сцени також супроводжувались музикою — хорово-вокальними композиціями .З часом ці сценки переросли в особливі алегоричні драми. Згодом назва місця, де вони проходили — ораторія — стала асоціюватись із самим дійством.
Жанр ораторії виник у XVІІ ст. майже одночасно з кантатою і оперою. Маючи певну схожість із ними, відрізняється від кантати розгорнутим сюжетом і більшими розмірами. А від опери – переважанням оповідальності над драматургією, а також відсутністю сценічної дії художнього оформлення.
Розвиток жанру ораторії тісно пов’язаний з іменами Г. Генделя і Й. Гайдна.
Георг Фрідрих Гендель
Георг Фрідрих Гендель створив 32 ораторії на біблійні сюжети. Найбільш відомі – «Ізраїль в Єгипті», «Месія», «Самсон».
Так ораторія «Месія» розкриває про прихід Христа, Його смерть і воскресіння. Тут немає зв’язного сюжету – композитор акцентує увагу не на подіях земного життя Ісуса Христа, а на Його місії.
Ораторії Генделя вражають силою звучання хору, віртуозними використаннями поліфонії. М’якими і гнучкими, виразними мелодіями арій.
Йозеф Гайдн
Традиції лірико – епічних ораторій Генделя розвинув австрійський композитор Йозеф Гайдн. Його грандіозні задуми: ораторії «Створення світу», «Пори року» стали вершиною його творчого шляху.
Цей твір, що складається з окремих епізодів, які не завжди подаються в хронологічному порядку, про те, як з’явилися земля, вода, рослини і тварини, світло. Оркестр відіграє надзвичайно важливу роль у творі, вишуканими музичними засобами відтворює хаос, що існував до створення світу. А потім — зображує вітер, грім, блискавку, зірки, сонце, птахів, рибу, звірів тощо. І нарешті — як Бог створював живу душу, людину — чоловіка і жінку, їхнє кохання, народження першої дитини.
Ораторію «Створення світу» композитор завершив у 1798 році, коли вже був дідусем. Це єдиний класичний твір, який відразу завоював велику популярність у Відні і щороку виконувався в австрійській столиці. Гайдн мав чудові почуття гумору й оптимізму, і відчувається, що він посміхався, коли писав цю музику. Ораторія «Створення світу» — музично-поетичне оспівування незбагненної краси і досконалості Божого творіння.
Йоган Себастьян Бах
У доробку німецького композитора Йогана Себастьяна Баха є дві ораторії «Різдвяна» й «Великодня», написані для урочистих богослужінь.
«Різдвяна ораторія» (1734р.) складається з 6 кантат, об’єднаних послідовним розвитком сюжету про народження Немовляти Ісуса. У цьому творі відсутні дійові особи, є лише ліричні роздуми про них. Ораторія включає хорові епізоди, речитативи Євангеліста, повні тепла та сердечності, а також численні хорали з оркестровим супроводом та сольні номери.
Кантата (італ. cantata, від лат. canto - співаю) - твір урочистого або лірико-епічного характеру, що складається з декількох закінчених номерів, виконується співаками-солістами, хором у супроводі оркестру і призначений для концертного виконання. Між ораторією і кантатою немає принципових відмінностей. Кантату зближують з ораторією виконавський склад, багаточастинна будова, відсутність сценічної дії. Кантату відрізняють від ораторії менші масштаби, однорідність змісту, відсутність драматично розвиненого сюжету. Протягом подальшого розвитку в XIX і особливо в XX століттях кордону між цими жанрами поступово стиралися. Авторські позначення вокально-симфонічних творів часто не відповідали традиційним уявленням про них.
За змістом кантати діляться на світські і духовні, або церковні, ліричні, привітальні, урочисті, епічні, присвячені прославлянню будь-якого героя, міста, історичної події. Духовні кантати, що сформувалися в музичній культурі Німеччини, виконувалися на богослужінні і були пов'язані з тематикою церковного календаря, а значить, з сюжетами і текстами з Біблії.
В Італії жанр кантати був переважно світського камерного типу. Основний зміст італійських кантат становила любовна лірика. Під впливом опери та інструментальної музики кантата знайшла 4-частинну схему «речитатив - арія - речитатив - арія» з обов'язковим контрастом між її частинами.
Вплив італійської музики, настільки помітне по всій Європі, в Німеччині стримувалося протестантством. Католицькі європейські центри охоче зав'язували зв'язку з Римом, Венецією, піддавалися моді на італійську оперу і форми церковної музики. Протестантські ж залишалися осторонь і розвивали свої традиції - протестантського хоралу, Пассіона, органного мистецтва.
Характерні риси кантати, які збереглися в цьому жанрі в музиці XIX - XX століть:
1) виконавський склад (хор, солісти, оркестр);
2) характер жанрів за змістом (святково-урочисті, ліричні, лірико-епічні);
3) циклічна вокально-інструментальна форма, що складається з закінчених, контрастних частин;
4) функціональний розподіл частин всередині кантати;
5) тональний план кантат, що підтримує єдність циклу;
6) досить великі масштаби (20 - 30 хвилин звучання);
7) традиція написання кантат до особливих випадках (свято, знаменна дата, подія, ювілей).
Йоган Себастьян Бах
Духовні кантати складають основну частину спадщини Й. С. Баха і в повній мірі розкривають його творчі принципи. Збереглися близько 190 духовних кантат композитора і близько 20 світських. Сміливо, втілюючи в ній досягнення нового мистецтва свого часу, композитор привніс в сольні і ансамблеві номери німецької кантати розвинений італійський аріозно-речитативний стиль.
Образно-смисловий світ бахівських кантат великий і різноманітний. Композитор розкриває глибокі філософсько-естетичні проблеми, широке коло ліричних почуттів, повних справжнього драматизму, а часом і трагізму.
Кантати Й.С.Баха складаються з поліфонічних хорів, хоралів і їх обробок, арій, речитативів, ансамблів та інструментальних номерів. Це масштабні вокально-інструментальні циклічні форми, розраховані на 20 - 30 хвилин виконання. Головне смислове навантаження в них несуть хор, хорал, арія, другорядне значення мають ансамблі, речитативи і оркестрові номери.
Серед авторів кантат чимало українських композиторів. Урочисті та лірико-епічні кантати писали Микола Лисенко, Левко Ревуцький, Денис Січинський, Станіслав Людкевич, Лесі Дичко.
Леся Дичко
Творчість сучасної української композиторки Лесі Дичко поширюється на різноманітні музичні жанри, але в Україні вона найвідоміша саме як хоровий композитор. Леся Дичко заявила про себе наприкінці 60-х років. Її твори широко представлені на хорових фестивалях, конкурсах та у концертних програмах світуі. Л. Дичко продовжила унікальну традицію української авторської духовної музики. Саме за твори хорового жанру композиторку було неодноразово відзначено почесними нагородами та преміями.
Кантата «Чотири пори року» Л. Дичко — це твір, створений на підґрунті українського музичного фольклору та сучасної музики. Кантату написано для хору без супроводу. В його основі — народно-пісенні календарно-обрядові тексти.
У цій кантаті — чотири частини відповідно до пір року:
«Весна» має теми веснянок;
«Літо» — для цієї частини Леся Дичко обрала три тексти, на які написала музичні теми. («Ой петрівочка — мала нічка», «Ой нас чотири подруженьки», «А ми кривого танцю йдем»);
«Осінь» має дві «обжинкові» пісні «Дівка Явдошка» і «Джар, джар, джарочка»;
«Зима» — це народна сцена щедрування.
Page updated
Google Sites
Report abuse