Модуль 3.4. Жанри хорової музики

Корифей диригував хором і інструментальним ансамблем, які супроводжували виставу. Корифей задавав тон співакам, показуючи, коли повинні вступати інструменти. Він диригував руками, лише іноді відбиваючи ритм ударами окутої залізом підошви. 

В епоху Середньовіччя музика стає головним інструментом в руках церкви для залучення прихожан до храмів. У Ранньому Середньовіччі в кожній церкві були хори півчих. Храми і монастирі стали центрами розвитку професійного музичного мистецтва.

На період від найдавніших часів і до XVIII ст. в українській культурі хорова музика розвивалася в народній музиці (переважно підголоскова поліфонія), в церковній та в світській. В духовній професійній музиці, що почала розвиватися з X ст. в Київській Русі, відбувалося засвоєння багатих традицій візантійського церковного співу та поступово формувався старокиївський монодичний (одноголосний) спів.

Епоха Відродження принесла з собою розквіт хорового багатоголосся (поліфонії), поширення різних форм світської хорової музики, утвердження принципу цілісної хорової композиції, появу нових хорових жанрів.

Переломний момент відділення хорової музики від церкви пов'язаний з виникненням опери. Під її впливом сформувалися жанри хорової кантати і ораторії. Кантата зародилася в Італії,  ораторія в Греції. У XVIII ст. ці жанри отримали подальший розвиток і досягли найвищих вершин у творчості Й. С. Баха, Г. Ф. Генделя, В. А. Моцарта.

У XVII - XVIII ст. хорова музика перестала бути тільки частиною церковних ритуалів, поступово набула свою власну естетичну функцію. У роки Великої французької революції зародилися жанри революційної і масової пісні, широкого поширення набули гімни - марші. 

Протягом другої половини XVII-XVIII ст. в українському бароковому стилі сформувався партесний спів. Партесний концерт – новий етап розвитку в галузі вокально – хорової музики. Своїм художнім рівнем та професійною майстерністю український партесний концерт не поступався ранньобароковій польській та західноєвропейській церковній музиці. Він є одним з найвидатніших здобутків одного з найяскравіших періодів української культури, що його можна назвати „золотою добою”. У цей час в українській професіональній музиці з’являються авторські партесні твори і формується українська композиторська школа. Важлива роль у музичній культурі цього періоду належить жанру канта. Поряд із духовними з’являються й світські канти.

У другій половині XVIII ст. міцніла українська композиторська школа. В цей час творили такі видатні композитори як Д.Бортнянський, М.Березовський, А.Ведель, що стали класиками української хорової музики. У творчості цих композиторів з’являються нові тенденції, що були характерні для західноєвропейської музики „передкласичного періоду” (ознаки галантного стилю з виділенням чуттєвого початку), а також деякі особливості раннього і зрілого класичного стилю, який формувався в цей час. 

Найсильніший вплив на розвиток хорової музики зробив «романтизм». Виникають нові форми «хорова мініатюра» і «романтичний хорової цикл». Хорова музика взаємодіє з іншими музичними жанрами, впливає на театр, живопис, літературу і поезію. Композитори - романтики проявили великий інтерес до народної пісні, прагнули до широкого використання програмності. У Німеччині хорова музика була представлена хорами в операх К. М. Вебера і Р. Вагнера, ораторіями та кантатами Ф. Мендельсона. В Італії хорова музика розвивалася в операх Дж. Россіні, Дж. Верді. У Франції особливо яскраво проявилася тенденція романтичного жанрового синтезу.

У XIX ст. в Україні розквіт отримує хорова творчість М. Вербицького, П. Ніщинського, П. Сокальського, А. Вахнянина, в опері С. Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм", у більшості жанрів творчості М.Лисенка, який розпочав нову епоху в розвитку національної музичної культури. Його новаторство у галузі вокально - хорової музики - це: хорова пісня, мініатюра, поема, баркарола, кантата, духовні твори. 

У становленні української музичної культури після 1917 р. хорове мистецтво відіграло особливу роль. В ній органічно поєднувалися і динамічно взаємодіяли традиції пісенного побуту, культової музики і концертної хорової практики. До когорти популярних майстрів хорової композиції цього періоду належали К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий, П. Синиця, М. Вериківський, П. Козицький. 

В розвитку жанру обробки народної пісні надзвичайно вагома роль належала М. Леонтовичу. Його хорові мініатюри-одна з вершин українського музичного професіоналізму. Лінію хорової мініатюри продовжили у своїй творчості М. Вериківський, М. Колеса, Л. Ревуцький, В. Косенко, Ю. Мейтус.

В цілому хорова музика видатних майстрів ХХ століття не може бути укладена в рамки одної течії. Самобутньо глибоко і національна творчість німецького композитора К. Орфа, в творах якого широко використовуються хори. Плідно працював у жанрах хорової музики англійський композитор Б. Бріттен. 

У післявоєнний час Другої світової війни відновленню акапельної композиції віддала багато сил нова генерація українських композиторів - А.Кос-Анатольський, Є. Козак, Г. Майборода, І. Шамо, В. Кирейко, М. Дрімлюга. На межі 60-х дебютувала плеяда митців, творчість яких позначена пошуком оновлення форм і стилю - Л. Дичко, Ю. Іщенко, Л. Грабовський, В. Бібік.  

Сучасна епоха повернула одному з найспівучіших народів світу його справжню історію та древню культуру. І ми знову повертаємося до своїх безцінних скарбів, дарованих нашими предками, - народної пісні та духовного піснеспіву, в яких втілено всю драматичну історію нашого народу. Потреба збереження чистоти прадавніх шарів українського вокально-хорового співу та пошуки нових форм і стилів вокально-хорового виконавства вписуються нині в загальнолюдські завдання, пов’язані з екологією культури, зокрема екологією людської душі.