Духовна музика - це музика релігійного змісту. Жанри духовної музики дуже різноманітні та складають окрему групу в загальній системі музичних жанрів. За змістом, структурою, засобами виразності, складом виконавців, жанри духовної музики можна розподілити на:

В західноєвропейській духовній музиці найпоширенішим жанром вважається хорал – невеликий хоровий твір на релігійний текст, одноголосний у католицькій церкві (григоріанський хорал) і багатоголосний – у протестантській. 

Музика є невід'ємною частиною церковного богослужіння. У православному храмі виконують літургію, яку співає хор а капела. Літургія (грец. leiturgia — загальнонародна справа) — урочисте богослужіння у християн східного обряду, під час якого поєднуються читання, спів та молитви; в музиці — великий циклічний хоровий твір духовної тематики. 

Свята Літургія – це відновлення Христової смерті на Хресті та Його славного Воскресення. Руками і служінням своїх Священиків Христос приноситься у Жертву Отцеві, перетворюючи хліб у своє Тіло, а вино у свою Кров на відпущення гріхів усіх людей.

В перші часи порядок і спосіб здійснення літургії передавалися усно, і всі молитви і священні пісне співи вивчалися напам'ять. Потім з'явився і письмовий виклад апостольської літургії. З часом літургія поповнювалася новими молитвами, пісне співами і священними дійствами, що порушувало в різних Церквах однаковість її звершення. Виникла необхідність об'єднати всі існуючі чини літургій, виробити єдиний спільний варіант. Це і було зроблено в IV столітті. В цей час св. Василій Великий записав і запропонував для загального використання складений ним чин літургії. Св. Іоан Золотоустий дещо скоротив цей чин. 

Літургія складається з 2 великих розділів: 

 – І розділ - Літургія Слова (в давнину слухали всі охочі) 

– ІІ розділ - Літургія Жертви (в давнину залишались лише охрещені). 

Співи літургії поділяються на незмінні, які виконуються завжди, і змінні, що виконуються до певних свят. 

Всю літургію  пронизують лейтмотив Ектеній – короткі молитовні підтвердження вірних на прохання священника – «Господи помилуй» (грецькою «Киріє елейсон»). 

Головні піснеспіви Літургії у драматургічній послідовності (три хвилі наростання до 3-х кульмінацій): 

І) Антифони (на тексти псаломів), гімн «Єдинородний сине», «Трисвяте» («Святий Боже» – ангельська пісня), що підводить до 1 кульмінації – Читання Св. Письма з прикінцевим «Алилуя» (вигук «Хваліть Бога» з практики давніх євреїв); «Херувимська» (пісня херувимів 2-частинної форми – небесно-просвітленої «Ми Херувимів» та активно-сподвижної «Щоб і Царя всіх»); 

ІІ) «Вірую» (короткий виклад істин у Символі віри) перед 2 кульмінацією – Канон – освячення дарів («Милість миру»), 

ІІІ) Господня молитва «Отче наш» та фінальна кульмінація – Причастя з відпустом. 

Літургію в Європі з 375 р. стали називати Месою (назва походить від останнього наспіву «Ite, missa est» – дослівно «Йдіть, служба відбулася»).

У VI столітті впорядкування меси здійснив св. Григорій Великий. В ході його реформи число змінних при кожній месі молитов було скорочено до трьох — колекта, секрета і післяпричасна молитва, були введені додаткові форми.  Також Григорій Великий впорядкував піснеспіви католицької церкви, що стали відомі під збірною назвою григоріанського хоралу.

У 1969 році Ватиканський собор вніс ряд змін до Тридентської меси. Найголовнішим став дозвіл виконувати месу національними мовами. Також було спрощено одяг священика, оформлення вівтаря, введено додатково три анафори з можливістю вибору однієї з них священиком тощо. 

У кожній месі можна виділити підготовчу частину — «Літургія Слова» (що відповідає літургії оголошених у візантійському обряді) та власне принесення жертви — «Євхаристійна літургія» (що відповідає «літургії вірних» у візантійському обряді). 

Обидві частини вважаються рівноцінними за значенням. Літургії слова передують початкові обряди, а Євхаристійну літургію завершують заключні обряди. 

Меса має власні види: 

• missa solemnis (висока меса) – священик, диякон, піддиякон і хор з солістами  зі співом общини; 

• missa cantata (співана меса) – тільки священик з хором; 

• missa lecta (низька меса) – продекламована священиком меса без музики чи наспівів.

Наспівами меса поділяється на ordinarium (незмінні частини) та proprium (змінні).

Missa proprium - наспіви, що присвячені певним недільним та святковим дням. Склад цих наспівів залежить від того, в який день відбувається богослужіння; при кожному черговому богослужінні він оновлюється. 

Missa ordinarium - це постійно присутні в месі наспіви. Їх лише п'ять (назви визначаються початковими словами тексту):

І частина "Kyrie eleison" – назва походить від ектенійного прошення «Господи помилуй» грецькою мовою (утвердження на рівні словесного тексту тричастинної форми АВА, де крайні частини мають текст «Кіріє елейсон», а середня – «Крісте елейсон» (Христе помилуй). 

ІІ частина "Gloria" (Слава) – ангельська пісня в ніч народження Ісуса Христа. Серед наступних частин – Алилуя з юбіляціями (безтекстове мелізматичне розспівування, з якого бере свій початок такий елемент музичної форми як кода) та секвенція – один з найпопулярніших середньовічних та ренесансних жанрів (у ці епохи композиторами було створено кілька тисяч секвенцій, серед них «Dies irae» («День гніву»).

ІІІ частина "Credo" – Вірую (Символ віри) – третій розділ з ординарію меси. 

IV частина "Sanctus" (Свят, свят, свят Господь) – четвертий розділ незмінної частини меси; 

V частина "Agnus Dei" (Ягня Боже) – п’ятий, останній розділ ординарію меси – вигук, прохання про помилування.

Як жанр церковної музики меса є музичним супроводом ординарних латинських текстів літургії. Спершу цей музичний жанр мав винятково релігійно-культове призначення, був покликаний прикрашати й посилювати вплив Святої меси. 

Згодом його естетична форма та концептуальний зміст вийшли поза межі церковного богослужіння й набули універсального значення в мистецтві. В історії світової музики окремим жанром виступають концертні Меси, найвідомішими авторами яких є Й. С. Бах, Ф. Й. Гайдн, В. А. Моцарт, Л. ван Бетховен, Л. Керубіні, Г. Берліоз, Ф. Ліст, та ін. 

Реквієм - це жалобна, заупокійна меса. Від звичайної меси реквієм відрізняється відсутністю таких частин, як «Gloria» і «Credo», замість яких включалися особливі, пов'язані з похоронним обрядом. Після вступної молитви «Даруй їм вічний спокій» (Requiem aeternam dona eis») йшла звичайна частина меси «Kyrie», а потім середньовічна секвенція «Dies irae» (День гніву). Наступні молитви - «Domine Jesu» (Господи Ісусе) і «Hostia» (Жертви тобі, Господи) - підводили до обряду над покійним. З цього моменту мотиви скорботи усувалися, тому завершувалася заупокійна католицька обідня звичайними частинами «Sanctus» і «Agnus Dei».

Виникнувши в епоху Середньовіччя як різновид католицької меси, реквієм став втіленням християнського уявлення про смерть як перехід від тимчасового до вічного, від страху, скорботи, страждання до спокою, світла, надії. Визначальною рисою заупокійної меси Стародавньої епохи залишалася масштабна композиція для хору a capрella. Інтонаційної основою реквієму були канонізовані мелодії григоріанського хоралу. 

Зовнішність літургії епохи класицизму перетворює вплив музичного театру і інструменталізму, зумовлюючи перехід реквієму в сферу концертної музики. В процесі розвитку жанру змінилося співвідношення основних його розділів: драматичної кульмінацією реквієму, його центральною частиною стає секвенція Dies irae.

Формування реквієму як концертного жанру пов'язується з творчістю Дж. Габріелі, Фр. Каваллі, Дж. Пітона, Фр. Дуранте, Пекло. Гассе, Н. Йоммеллі.