СОНАТА (італ. sonare – звучати) - один із основних циклічних жанрів сольної чи камерно-ансамблевої інструментальної музики. Соната складається з 3х або 4х частин, де крайні швидкі частини чергуються з повільною середньою. 

Ці бравурні та дотепні твори сповнені запалу, блиску та вигадки. Вони викликають асоціацію з образами комічних опер. Багато тут і від італійського скрипкового стилю, і від народної танцювальної музики (італійської, іспанської, португальської). Абсолютно новою була специфічно клавірна віртуозність: гра регістрів, перехрещення рук, величезні стрибки, ламані акорди, пасажі подвійними нотами. 

Сонати Д.Скарлатті - це одночастинні нециклічні композиції, що написані у старосонатній (докласичній) формі. 

СТАРОСОТНА ФОРМА складається з двох розділів: Експозиції та Репризи. 

В експозиції показане зіставлення 2 тем: Головної  партії (в основній тональності)  та побічної партії (в тональності домінанти). 

В репризі дуже часто головна партія звучить в тональності домінанти, а побічна партія в основній. 

Так виникає один із типових видів старовинної сонатної форми – тонально симетрична соната без розробки:

Зразки старосонатної форми ми зустрічаємо і в творчості українського композитора Максима Березовського. 

Максим Березовський увійшов в історію музики як творець першої української симфонії та опери, безлічі хорових творів. Єдиним відомим інструментальним твором Березовського є Соната для скрипки й чембало, написана в Пізі 1772 року. Як і в опері «Демофонт», Березовський наслідує тогочасні традиції західноєвропейської музики, яскраво виявляючи своє ліричне обдарування

Соната для скрипки і чембало До мажор Максима Березовського – яскравий зразок старовинного тричастинного циклу,  енергійні крайні частини контрастують повільній середній. 

В І частині між Головною та Побічною темами незначний образний і тематичний контраст. Тональне співвідношення двох тем - До мажор - Соль мажор.

На початку Репризи в Головній партіі наявні невеличкі елементи розвитковості. Побочна партія звучить в основній тональності До мажор. 

ІІ частина - ліричний центр циклу. Написана також в старосонатній формі, в тональності Фа мажор. ГП та ПП - теми наспівного характеру, в мелодії використовуються секундові "подихи", відхлення у мінорні тональності. Тональне співвідношення Фа мажор - До мажор. 

ІІІ частина - Менует, написаний у формі варіацій, основна тема - ритмічно-рухливого характеру. Образне збагачення теми зберігається впродовж шести варіацій.

Сонатна форма — музична форма, яка ґрунтується на розвитку двох контрастних тем у різних тональностях.

Вона складається з експозиції, розробки та репризи. Кожен із розділів має свою будову.

І. Експозиція (від лат. expositio — “показ”) — зав’язка дії на основі зіставлення двох тем:

• Головна партія — звучить в основній тональності, передає головну думку твору. Найчастіше має динамічний, рішучий характер.

• Після головної партії йде сполучна партія. Вона є переходом до побічної партії.

• Побічна партія — другий центральний образ твору, який контрастує з головною партією. Саме в їхній взаємодії відбувається розвиток сонатної форми. Як правило, побічна тема лунає у тональності домінанти або паралельній тональності.

• Завершує експозицію заключна партія у тональності побічної теми.

II. Розробка — драматичний центр сонатної форми. Тут зіставляються, зіштовхуються і широко розвиваються теми, які були викладені в експозиції.

У розробку можуть включатися тема побічної партії, фрагменти сполучної та заключної партії, а також нові музичні епізоди. Наприкінці розробки відбувається перехід до репризи, як правило, на домінантовому органному пункті, який готує повернення до головної тональності.

ІІІ. Реприза — розв’язка дії, повторення експозиції (І ч.), тільки у дещо зміненому вигляді. Головна й побічна теми звучать в одній, головній тональності. Реприза може бути розширеною, скороченою, динамізованою, а також мати іншу послідовність основних тем, ніж в експозиції.

Сонатна форма — найскладніша форма за композицією та тематичним матеріалом. Це якісно новий процес розвитку, який зосереджений у головній та побічній партіях експозиції. їхня взаємодія досягає великої напруги під час розробки та знаходить рівновагу в репризі.

Сонатна форма насичена драматизмом, тому вимагає виконання у енергійному, доволі швидкому темпі, звідси має назву — сонатне алегро (Allegro — швидко).