Бойко Вадим

Вадим Бойко народився 10 квітня 1989 року у Чернігові. Закінчив Чернігівський колегіум № 11. Він – єдина дитина в родині. Після школи проходив строкову службу в спецпідрозділі «Барс» під Києвом.

На війну Вадим Бойко потрапив за власним бажанням. Коли в Україні розпочалася Революція Гідності, він був на заробітках у сусідній Білорусі та спостерігав за кривавими подіями, які переживала його рідна країна, по телевізору. Та навесні, коли в Україні було оголошено про початок антитерористичної операції, він повернувся додому, щоб їхати на схід захищати кордони від ворога. Це був вчинок, гідний поваги.

У зону проведення антитерористичної операції Вадим Бойко потрапив у серпні 2014 року у складі 90-го окремого аеромобільного батальйону. Це формування створилося на базі 95-ї аеромобільної бригади і складалося лише з добровольців.

У грудні 2014 року добровольців, яких пізніше за їх сталевий дух та незламність назвали Кіборгами, кинули на встановлення контролю за стратегічно важливим об’єктом – Донецьким міжнародним аеропортом. Оборона зруйнованого старого і нового терміналів аеропорту тривала 242 дні.

У тій кривавій бійні загинуло понад 100 українських солдатів. Захисник Донецького аеропорту Вадим Бойко – а він був кулеметником – розповідає, що кожного разу, коли він стояв із кулеметом у руках, його життя трималося на волосині, адже за такими, як він, полювали снайпери. Як кращий кулеметник, Вадим отримав позивний «Цар».

Вадимів 90-й окремий аеромобільний батальйон захищав Донецьке летовище протягом усього грудня 2014 року. В аеропорту Вадим пробув цілий місяць і виходив звідти останнім.

Вадим Бойко до останнього тримав від батьків у таємниці справжнє місце свого перебування. Мамі Світлані Валентинівні і татові Віктору Олексійовичу він говорив, що все ще проходить навчання на Житомирщині. Про участь у війні розповів уже перед демобілізацією. – Коли приїхав у відпустку додому, то розповів татові, що цілий рік я був у зоні АТО – Костянтинівка, Піски, Водяне, Опитне, Авдіївка. Також зізнався, що цілий місяць захищав позиції Донецького аеропорту. Пізніше тато розповів усе мамі. У вересні 2015 року Вадим повернувся додому.

У кожного солдата є й свої талісмани – у Вадима Бойка їх було два. – Коли пішов до військкомату, мама одягла на сина звичайний хрестик, але він мав незвичайну силу – з ним Вадим пройшов усю війну на Сході, був у таких місцях, звідки живими мало хто повертається, він же повернувся додому без жодного поранення. Мамин хрестик врятував хлопцеві життя. Ще один оберіг, який Вадим зберігає і нині, – це дитячий малюнок. Коли були на війні, діти передавали солдатам вірші, малювали малюнки. Він завжди тримав свій у кишені – на жовто-блакитному прапорі маленьку дівчинку з повітряною кулькою. З нею разом так і пройшли усю війну.

Має Вадим багато нагород: Нагрудний знак «За зразкову службу», народна відзнака добровольцям Орден «Лицарський хрест добровольця», Нагрудний знак ,,За оборону Донецького аеропорту», Медаль «Ветеран війни», Пам’ятний знак учасника подій, Медаль ,,Ніхто крім нас», Медаль «Учасник АТО».

Сьогодні Вадим Бойко живе на мирній території України. Він працює у столиці та влаштовує своє життя. А якщо доведеться знову захищати кордони нашої країни, він однозначно піде. У Кіборга стоїть зібраний рюкзак із речами, лежить бронежилет і каска. Лише один дзвінок – і буде на передовій. А мріє Вадим, як і вся Україна, про перемогу у війні, про цілісність країни і про мирне небо.