Авдієнко Максим

Пам'ять… Таке коротке слово. Вона нетлінна й вічна… Пам'ять ! Вона ніколи не згасне. Пам'ять ! Що ти залишила? Пам’ятники , як символ про тих, хто звеличує рідну землю!

Наша Сновська земля може пишатися своїми героями, які в тяжкий для країни час, не вагаючись, стали на її захист. Шостий рік триває війна на сході України. Багато втрат зазнала наша держава . Світла пам'ять про подвиг її захисників назавжди залишиться в наших серцях.

Страшенно важко, що настав той час,

Коли мою країну роздирають.

Та ми, Герої, не забудем Вас,

Тому що в нас ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!

Воєн без смертей не буває.

Страшна й безжальна звістка за лічені хвилини облетіла наше місто: 5 серпня 2018 року в ході виконання бойового завдання в зоні проведення Операції об’єднаних сил під час обстрілу російсько-окупаційними військами наших позицій з протитанкових гранатометів та мінометів, поблизу населеного пункту Водяне Волноваського району Донецької області, загинув старший матрос Максим Авдієнко.

Народився Максим 29 січня 1998 року у селі Гірськ. У 2013 році закінчив 9 класів тоді ще Щорської середньої школи № 3 й продовжив навчання у Щорському вищому професійному училищі лісового господарства.

За спогадами вчителів, Максим був невеличким на зріст, дуже жвавим та завжди усміхненим хлопчиком. Засмагле обличчя та чорняве волосся робили його схожими на циганча. Максим у навчанні «зірок із неба» не збирав, але намагався робити все, щоб допомогти класному керівникові.

Запам’ятався своєю допитливістю, відкритістю, спокійним лагідним характером, сором’язливістю й щирою сонячною посмішкою.

Як і всі юнаки, Максим жив, мріяв, будував плани , але війна вирішила по іншому. Події на сході України не пройшли осторонь Максима, і в липні 2016 року він пішов боронити незалежність України, підписавши контракт. Після навчального центру проходив військову службу в зенітно-артилерійському підрозділі 36-ї окремої бригади морської піхоти на посаді номера обслуги зенітно-артилерійської батареї роти вогневої підтримки.

Вірш,

написаний батьком героя - Олександром Михайловичем Авдієнком

Уже скінчилося життя

Уже скінчилося життя

Мого відважного Морпіха,

Немає звідти вороття,

Не радує життєва втіха.

Не радують мене гриби,

Не радує навіть рибалка,

А не виходить з голови

Та клята в Водяному балка.

Як жити далі вже не знаю,

Болюча пам’ять непроста,

Живу тоді, коли згадаю,

Але й та думка вже не та.

Прошу вас, люди, пам’ятати,

Що був у нас такий солдат,

Пішов країну захищати,

У 18 взявши автомат.

Щоб жили ми та наші діти,

Щоб Україна процвітала,

Щоб ми могли життю радіти,

Ну а героям – вічна слава!