Кордабньов Володимир

Не зміг всидіти вдома, коли Батьківщина була в небезпеці, хто, як не він, досвідчений військовий, маючи такий багаж знань, навчить необстріляних хлопців військової справи. У зоні АТО стали в нагоді його знання військового інженера. На блокпостах чекали його чітких команд. Отримав позивний «Брабус». Декілька разів, буваючи у справах служби поблизу від рідної домівки, Володимир на хвильку з’являвся дома. Зрозуміло, матері Людмилі Миколаївні нічого не розказував про своє перебування в АТО, розповідав, що знаходиться в тренувальному таборі, щоб зайвий раз її не хвилювати. Його дружина Вікторія дзвонила йому кожен день і запитувала як справи. Він відповідав, що все добре, щоб вона не хвилювалася. Але Вікторія відчувала, що щось не так...

Останній раз Володимир бачився з родиною 17 липня, коли проводжали сина Богдана до табору відпочинку. Попрощавшись, пообіцяв зустріти сина. Саме на 6 серпня була запланована відпустка.

Але дружина Вікторія зустрічала сина сама, відпустку було перенесено. Наступного дня Володимир не вийшов на зв’язок із сім’єю. Тільки в 15.24 на телефон дружини прийшов виклик із незнайомого номера, і, як постріл, у самісіньке серце, пролунала звістка...

Бійці батальйону отримали завдання встановити блокпост поблизу Мар'янівки (Старобешівський район, Донецька область), та натрапили на угруповання терористів у цьому районі. В бою 7 бійців було поранено, а майор Кордабньов загинув.

У бою також брали участь бійці розвідувального батальйону з Черкаського, 3-го оп СпП, 51-ї ОМБР, «Правого сектору», було зруйновано блокпост і ДОТ супротивника, знищено машину з прибулим підкріпленням бойовиків. Всього було ліквідовано до роти терористів.

Володимира вразила куля снайпера, як і Максима Кочуру, який загинув увечері того ж дня. Своїм молодшим земляком, необстріляним хлопчаком майор Кардабньов по-батьківськи опікувався, вчив його саперній справі. Вони загинули у районі Старобешева, поблизу села Старокринки. Іхні тіла із зони АТО вивезли автомайданівці. Поховали його у місті Дніпродзержинськ.

Вікторія, зберігає подарунок - вирізьблену з дерева скриньку. Вона з дітьми вирішила, що найкращою пам'яттю буде їх конкретна допомога тим, хто залишає кордони України.

Костянтин Бошель про Володимира:

На мою думку, шлях говорить дуже багато, перш за все що діло Володимира - патріотизм, продовжиться в родині.

Микита Пузанов про Вікторію Кордабньову:

Поспілкувавшись з його дружиною Вікторією, можу сказати одне, ця жінка дивовижна, вона нічого не боялась, незважаючи на негаразди але вона все одно трималась. Кохаючи свого чоловіка, відпустила його не війну, розуміючи, що він може не повернутись, а на жаль так і трапилось, він не повернувся, але все одно він живе у її серці.

Так склалося, що бойові заслуги відважного офіцера були відзначені нагородами тільки після його загибелі. Володимир нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни. Розпорядженням міського голови м. Кам’янське від 11.10.2016 р. рідним була вручена пам’ятна відзнака міського голови - нагрудний знак “Захисник України.