Чернецький Богдан

Що означає бути справжнім чоловіком? На мою думку, це бути захисником. Захисником родини та батьківщини. Михайло Стельмах казав, що доля нашого народу склалася так, що він завжди тримав в одній руці серп, а в іншій – зброю.

Я хочу розповісти про свого дядька – Чернецького Богдана Валентиновича. У 1997 році він закінчив Куп`янську гімназію №2.

Почав здобувати освіту в Харківській академії залізничного транспорту. Зараз працює за спеціальністю. Коли прийшов час, навесні 2014 року він пішов добровольцем захищати свій край. Ніхто не знав про його наміри. Одного дня мати отримала дзвінок : «Ти тільки не хвилюйся, зі мною усе добре, я у навчальному таборі. Таке моє рішення.» Я пам’ятаю, що мама довго плакала, бо на той час вона вже втратила батьків, а щодо дядька, була впевнена, що він на заробітках.

Я знаю, чому він так учинив. Їх зібралося вісім чоловік, тих, хто постійно разом працював, просто товаришував. Все було продумано заздалегідь. Оскільки вони були із різних регіонів України, то мали потрапити до різних підрозділів, але обрали одне місто, де повинні були зустрітися та записатися до лав військових. Це був Новоград-Волинський. Саме звідти він і телефонував. Я гадаю, що для родин це було потрясінням, але водночас я відчував гордість. По лінії матері усі чоловіки «були під погонами». Мої прадіди і діди завжди ставали із зброєю. Зараз прийшов наш час.

Після навчального табору був розподіл. Богдан потрапив до Сектору М. Район дій сил АТО починаючи з весни 2014 року у Донецькій області в районах довкола міста Маріуполь під час Війни на сході України. Сили Сектору «Маріуполь» виконують завдання з оборони міста Маріуполь. У новинах часто звучала назва села Гранітне, саме там і був мій дядько. Що він розповідав? Що служити довелося і розвідником окремого 54 розвідувального батальйону і зенітником. Чи було страшно? Перше хрещення «Градами» відбулося 4 листопада 2014 року. Цю дату він пам’ятатиме завжди. Пам’ятатиме, що втратив у перший же обстріл багатьох друзів. Що це дуже страшно. Що окрім фізичної підготовки, ти повинен бути психологічно налаштований на це. Не шкода ворогів, а шкода друзів, бо вони завжди залишаються в пам’яті, і ти повинен щось казати їхнім родинам.

Велика дяка волонтерам, які, чим могли, допомагали солдатам. Зброя, яку отримав Богдан, була 1975 року випуску, а він сам народився у 1980 – му. Довго привчався спати із зброєю. Це було нелегко. Автомат холодний, а ти не повинен випускати його з рук ані на хвилину. Спати на землі із зброєю в руках, митися у річці Кальміус і прати в ній же одяг – а на дворі вже майже листопад.

Мій дядько пробув у секторі М більше року, отримав контузію та поранення, перебував у госпіталі. Здається, що вже може трапитися.

Але згадує, що багато хто тримав гранату у кишені халату, бо з лікарень викрадали бійців. Це такий бізнес за гроші був серед місцевих. Одного вдалося відбити, але повернули товариша без жодного пальця на руках. Бути в госпіталі теж небезпечно. Можна загинути у бою, а можна пропасти без вісти, бо хтось хоче отримати гроші, а хтось катувати та знущатися.

У будь - якому випадку, війна – це страшно. Зараз Богдан повернувся до родини, працює на залізниці. Моя мама часто переводить тему, коли хтось питає її брата про ООС. Чому? Бо болить. Болить втрата товаришів. Мені моторошно бачити сльози на очах дорослого чоловіка.

Чернецький Богдан Валентинович нагороджений Відзнакою Президента України за участь в антитерористичній операції, має дві медалі. Я думаю, що кожен чоловік повинен виконати свій обов’язок, стати на захист своєї Батьківщини.

Я пишаюся історією своєї родини.