Бурикін Павло

Стриманий, серйозний, неговіркий. Павла Бурикіна не так просто «розговорити». На наші питання він відповідає стисло і без емоцій. Так що дізналися ми не так багато. Павло – однокласник Олександра Ковальова, разом вони потрапили в АТО, щоправда, служили в різних частинах.

Павло добре запам´ятав своїх вчителів. З вдячністю пригадує класного керівника А.Т. Гречек, уроки літератури Ф.Г. Нікулі, які любив – правда, як зізнається, без особливої взаємності… Особливо захоплювався фізкультурою. Колишні викладачі фізкультури зараз – відомі в місті люди: А.Д. Сьомін, М.С. Муравський, Є.О. Ніколаєв. Саме вони заклали основи фізичної витривалості, спортивного духу юнака.

Згадує уроки допризовної підготовки, участь у військово-спортивній грі «Зірниця», не забув викладача Феодосія Абрамовича Негрескула. Під його керівництвом хлопці стріляли по мішенях в шкільному тирі – його зараз пробують відновити, – їздили на полігон. Тобто, уже в середньому навчальному закладі юнаки пройшли справжню школу молодого бійця. Хто ж міг подумати, що ця наука знадобиться їм в справжніх бойових умовах…

В АТО довелося побувати двічі. Вперше мобілізований в 2014 році. Був прикомандирований до зенітно-ракетної частини.

Після служби – реабілітація, родина, домашні турботи. А в 2016 році – знову служба, тепер уже за контрактом. Служив водієм механізованої бригади. Це надзвичайно відповідальна служба. Саме від нього залежало, чи прибудуть вчасно боєприпаси, а по великому рахунку – чи залишаться живими товариші. Згадує, що дуже рятувала в будь-якій складній ситуації взаємодопомога товаришів. Якщо гуртом працювати – завжди буде гарний результат, впевнено стверджує наш співбесідник. Повернувся додому лише недавно.

Сам Павло залишився, дякуючи долі й Богові, живим і неушкодженим. А товаришів втрачав, що з болем досі згадує. Вразив випадок, коли один з товаришів загинув не від кулі – просто зупинилося серце, не витримавши навантажень. За нагородами не ганялись ні він, ні його товариші по службі. Прийшов на службу рядовим – додому пішов старшим солдатом. Але все ж нагороджений за службу двома медалями, якими не любить хизуватися.

Павло одружений, виховує двох донечок, старшій уже 21 рік, меншій – дванадцять. Він має кілька спеціальностей, які в наш час дуже цінуються: він слюсар, зварювальник, кранівник. Справжній чоловік, який майстер на всі руки, надійне плече для всієї своєї родини.

Ми запитували нашого гостя про цікаві випадки під час служби. Павло пригадав зустріч Нового, 2015 року. Головним подарунком до цього свята стала тимчасова тиша. Хлопці змогли приготувати шашлики і зустріти свято хай не в теплій родинній обстановці, але серед справжніх, вірних друзів і нехай тимчасово, але в мирі. І головні бажання цієї святкової ночі були – мир спокій, усмішки близьких людей.

Ми задали Павлові запитання: чи складно психологічно налаштуватися на участь у бойових діях?

Він відповів:

- Якщо по-справжньому любиш свою Батьківщину і хочеш її захищати – це не складно. Це почесно.

І це не високі слова. Павло Бурикін, як і раніше, живе у своєму рідному місті Южному. Тут його вітчизна, тут друзі, рідні й близькі люди. Тому він дуже добре знає, що значить – любити і захищати рідну землю.