Вергай Віталій

На стіні нашої школи висить пам’ятна дошка, присвячена випускнику школи № 28, бійцю 128-ї гірсько-піхотної бригади Збройних сил України Вергаю В. М., який 6 лютого 2015 року загинув під час прикриття відходу поранених з оточення, поблизу села Рідкодуб в боях за Дебальцево. Нагороджений орденом «За мужність» 3-го ступеня (посмертно) та орденом «За заслуги перед Черкащиною» 1-го ступеня (посмертно).

День народження Віталія Вергая припадає на 21 листопада - День Гідності і Свободи. В цей день учні школи несуть «Варту памяті» біля меморіальної дошки та кладуть квіти на могилу захисника.

Народився та виріс Вергай Віталій Миколайович в Черкасах, в Південно-Західному районі. У молодших класах, коли всі однолітки хотіли стати інженерами, пілотами та космонавтами, його мрією була професія тракториста. З дитинства мав хист до риболовлі. Навчався в Черкаській середній школі №28, а після закінчення вступив до ПТУ №37 в с. Козацьке, де вивчав бджолярство до 1988 року.

Після закінчення училища намагався піти добровольцем в Афганістан, але батьки не схвалили цю ідею. У 1988 році Віталій пішов служити до лав Радянської армії майстром-зброярем, спеціалістом з ремонту озброєння, де і зародилася нова пристрасть – пристрасть до зброї. За час служби отримав велику кількість нагород та став кандидатом у майстри спорту з бігу на великі дистанції. Одружився та по закінченню строку служби став батьком. Завжди хотів жити в селі, а не в місті. Тому молода сім’я оселилася в с. Крутьки Чорнобаївського району Черкаської області, де батьки Віталія побудували будинок. Через 6 років сім’я, в якій підростало двійко діток, переїжджає у Черкаси, а через три роки подружжя розлучається. Віталій почав їздити на заробітки в Москву разом з батьком Миколою Миколайовичем та молодшим братом Русланом, де згодом і залишився. В. Вергай.

10 років прожив у Росії, але ніколи не забував про родину: про батьків та дітей. Видав дочку заміж, став дідом. У зятеві знайшов іще одного сина, який також полюбляв риболовити. В зимовий час працював охоронцем в дачному кооперативі, а в теплу пору року разом із братом Русланом займались встановленням та обслуговуванням кондиціонерів.

Під час Революції Гідності був у самообороні Майдану. В кінці серпня 2014 р. пішов добровольцем у 128-у окрему гірсько-піхотну бригаду. Служив на посаді старшого розвідника розвідувального взводу механізованої частини бригади. Вирушивши на неоголошену війну, сказав: «Краще я, ніж чиясь дитина, з мене і толку буде більше, і життя уже трішки побачив, уже дід як-не-як. Кому як не мені?».