Продовжуємо роботу над темою "Біблія в житті Тараса Шевченка"

Бiблiя як велика i вiчна книга є супутницею життя багатьох поколiнь у iсторiï людства. Була вона супутницею життя Т.Шевченка вiд народження до самоï смертi. А тому без Бiблiï,без ïï морально-етичного i естетичного досвiду неможливозрозумiти всю глибину i багатограннiсть Шевченковоï творчостi. Iнтерес Т. Шевченка до Бiблiï стимулювався особливим змiстом його релiгiйностi. Вiн свого Бога (великого Бога) шукав, вiв з ним нескiнченний дiалог, i процес тих болючих богошукань, внутрiшнiхмонологiв i дискусiй породжував не тiльки поклонiння, а й сумнiв, i докiр, i богоборство, бо замiсть правди поет бачив скрiзь лише кровавiï рiки сліз. Але докори i неприйняття Бога змiнювалися смиреннiстю i побожністю, і поет знову звертався до Бiблiï, шукаючи вiдповiдi на одвiчнi питання й водночас духовну опору у свiтi. Бiблiя була для Шевченка не лише джерелом духовних iстин, а й високохудожньою книгою, джерелом мотивiв, сюжетiв, образiв. Т. Шевченко переосмислював бiблiйнi мотиви, шукав у них теми , що могли бути звязанi з тогочасною дiйснiстю. У багатьох творах ми бачимо Т. Шевченка як глибоко віруючого християнина, для якого Бог – святиня, щоденна молитва – органічна потреба духовного життя. Про що б не розповідав, не описував, до якої теми не звертався б, поет не залишає Бога, йде поруч з ним, але найголовніше – має Бога в душі й серці – це знайшло яскраве відображення в його творчості, зокрема в його живописі:малярські твори (вчитель демонструє їх учням). «Визволення апостола Петра з темниці» (1838), «Видубецький монастир» (1844), «Святий Себастьян», «Самарянка» (1856), «Благословення дітей» (1856),»Розп’яття» (1856), Серія «Притча про блудного сина» (1856 — 1857), «Свята родина» (1858), «Притча про робітників на винограднику» (1859).

Псалтир (150 релігійних пісень) Т. Шевченко знав напам’ять ще в дитинстві — це було його перше знайомство з книжною поезією.

Загальна характеристика «Давидових псалмів».

- Хто такий Давид?

Давид — другий цар Ізраїлю, який очолив державу близько 1000 років до Різдва Христового і правив приблизно 40 років. Він створив могутню імперію, заклав столицю Єрусалим. Давид був марнославним і мстивим. Але й духовно багатим, талановитим, мудрим. За переказами, він зібрав обдарованих людей, що володіли мистецтвом музики і слова, й доручив їм виконувати релігійні пісні-гімни під час Богослужіння

- Історія написання псалмів Давидових Шевченком.

«Давидові псалми» створені 19 грудня 1845 р. у В’юнищах — селі Переяславського повіту Полтавської губернії, де письменник жив

у Степана Никифоровича Самойлова. Цей цикл є першим з біблійних переспівів Шевченка. Поет вписав у рукописну книгу «Три літа» «Давидові псалми» — 1, 12, 43, 52, 53, 81, 93, 132, 136, 149 — згідно з Псалтирем. Десять псалмів у переспіві Шевченка — це ніби невеличкий Псалтир, що обіймає все багатство й розмаїття Книги псалмів». До переспівів біблійних псалмів Т. Шевченко звернувся в кульмінаційний момент своєї творчості. Ці обрані письменником десять псалмів, дали йому змогу висловити особисті думки, показуючи у реаліях біблійні історії Ізраїля, суспільні негаразди України. Робота Т. Шевченка над переспівами не одразу була поцінована сучасниками. Проте П. Куліш, добрий знавець Біблії і її перший перекладач українською мовою, творчу діяльність Кобзаря вважав важливою за значенням і блискучою за рівнем виконання. У листі до М. Костомарова він справедливо зазначив, що Шевченків переспів псалмів не тільки добра християнська й просвітительська справа, а й праця, яка вивищує українську мову: «Ви кажете, що можна писати цією мовою

тільки мужицькі повісті. Але у вас перед очима Шевченко, який виражає цією мовою і псалми Давидові, і почуття, гідні найвищого кола»

-У чому призначення цього циклу?

Ці десять поезій є не лише високохудожніми переспівами давніх релігійних гімнів та молитв, а й Шевченковими заповідями рідному народові. («Давидові псалми» Тараса Григоровича — передусім гімн Богові (Псалм 149). Поет утверджує рівність перед Богом кожної людини, незалежно від соціального становища, і справедливість Божого суду. (Псалом 81) Письменника вражають зло, лицемірство, сваволя, що панують у світі. Він то докоряє земним владникам — «Доколи будете стяжати і кров невинну розливать людей убогих, а багатим судом лукавим помагать? (Псалом 81),— то гірко допитується в Бога: «Доки, господи, лукаві хваляться, доколи — неправдою? (Псалом 93). У «Давидових псалмах» Т. Шевченко висловив немало прохань до Бога про заступництво й особисте спасіння. Але ще палкіше молить він й благає Господа захистити уярмлений, знедолений народ (псалми 43, 136). Із 150 псалмів поет відібрав десять, які дали йому змогу виповісти особисті почуття і думи, а в реаліях біблійної історії Ізраїлю побачити виразні паралелі до суспільних негараздів України. Отже, поет склав для своїх сучасників молитви, з якими вони могли звертатися до Бога, благаючи прощення особистих гріхів та порятунку України і всіх людей

-Художня інтерпретація поетом псалмів Давидових.

Із 150 псалмів Давидових Тарас Григорович взяв десять — ті, в яких деякі мотиви, образи, твердження були співзвучні з його суспільними переконаннями. При цьому поет з текстами оригіналу поводився досить вільно, що є основною особливістю переспіву як літературного жанру. Беручи з псалмів окремі деталі й вислови, додав свої, необхідні для повного вираження власних думок і настроїв. Шевченкові переспіви мають віршову форму, а псалми Давида писані ритмічною прозою. Переспіви Давидових псалмів Т. Шевченко включив до «Кобзаря» 1860 року; надруковані вони були із значними скороченнями: чиновники духовної цензури викреслили всі рядки, в яких вбачали «неблагонадійний зміст»