Тема 21-22

У 2012 році у видавництві «Карпатська вежа» вийшов новий роман українського письменника, редактора, книговидавця та номінанта на Шевченківську премію Мирослава Дочинця «Криничар. Діяріюш найбагатшої людини Мукачівської домінії». Видрукували книгу на папері, виготовленому із соломи, при цьому жодне дерево не постраждало, а ми отримали натуральні «солом’яні сторінки». В одному з інтерв’ю письменник зазначив: «Роман – той же дім, який зводиш своїми руками і населяєш його різними людьми. Хочеться, аби їм там було затишно. Моя творчість – це література «дому», а не «вітру». Хай де б ти був, ти Вдома». Таку філософію сповідує автор і вона є наскрізною у його творчості.

«Криничар» написаний у вигляді щоденникових нотаток головного героя, хлопчика-сироти, який пройшов нелегкий шлях, що вилився у книгу-сповідь його душі. Народився русинський дітвак від «дівчини-змії», яка невдовзі померла, а під свою опіку взяла його добра, але бідна жінка Олена. Ще з дитинства хлопчик не боїться роботи, береться за все, щоб заробити копійку на прожиток або просто за харч. Та й з будь-якої праці, часом навіть фізичної, він черпає для себе знання і пізнає світ, знайомиться з цікавими людьми. У ньому бачать розумного та здібного юнака, а тому з радістю передають свою науку. Бо ж терпіння в нього як у бездонній криниці, і чиста довіра до життя.

Вчиться малярства у монастирського маляра Жиги, здобуває важкі уроки фізичної праці в пана Мордка, вчиться гончарної майстерності у діда Галаса, тренує гончих псів у пана Лойка, зрештою навчається вчувати під землею воду та виводити її на поверхню. Не минає хлопчину і тюрма, де він знайомиться з Греченом, який передає сиротині всі свої знання, вчить граматики та відкриває світ чисел. Та з особливою увагою Овферій закарбовує у свої пам’яті головні настанови-заповіді, яких дотримуватиметься протягом усього життя. Його девізом стає «працюй, навчаючись; навчайся працюючи». До свого успіху головний герой йде поступово, багато мандрує світом, всюди намагається себе проявити та стати хорошим товаришем, добрим помічником та порадником. Зрештою повертається у рідне Мукачево і вже як заможна людина розбудовує місто, допомагає простим людям-ремісникам стати справжніми майстрами, а основним своїм досягненням вважає побудову моста через річку Латорицю, який зрештою об’єднує не лише місто, але й людей довкола.Присутня і любовна лінія, з трепетом автор змальовує коханих жінок головного героя. Чути дитяче «Соломко», юнацьке «Доро» та зріле «Марто».

В романі особливу увагу приділено митцям, які бачать світ по-іншому, а може й по-справжньому. Світ тримається на майстрах, що знають і люблять своє ремесло: «бо ж головне не вміти, а любити щось робити». Ця книга - скарб для людей, які займаються живописом. В романі описаний цілий процес картинотворіння. Рецепти приготування натуральних фарб, лаку, пензликів, поєднання кольорів у барви, створення неповторних образів. Особлива увага приділена іконопису. Там мистецтво, яке змінює душу, упокорює дух, дисциплінує і змінює нас із середини. Не має найбільшого дива у світі – як людська рука, яка творить стільки прекрасного.

Особливу увагу приділено темі грошей, адже недаремно роман називається «Криничар. Діяріюш найбагатшої людини Мукачівської домінії». Заробляти та примножувати гроші – це теж певною мірою мистецтво. Це ціла наука, яка має свої закони та правила. Овферій ділиться секретами, що допомагають зберегти і примножити заробіток. Наприклад, «гроші люблять рахунок і перерахунок», «гроші визнають лише одного господаря», грошам потрібно служити «вірно, непохитно й до кінця» і тоді вони служитимуть і тобі у відповідь. І обов’язково грошима треба ділитися, жертвувати убогим, давати на церкву. Бо якщо ділишся з легкістю, воно проростає і множиться. Гроші повинні приносити користь не лише тобі, але й людям довкола. Тому його ніколи не цікавили гроші задля грошей, а те, що за них можна зробити. Він знає цінність кожної копійки. «Бути з грошима – бут першим! У ремеслі, в поступі, в думці».

У романі є багато історичних відступів, легенд, цікавих історій, роздумів, афоризмів. З’являється ціла низка повчань, але часом вони надто наївні і ними аж занадто перенасичений твір. Осягнути все відразу дуже важко, особливо, коли читаєш перший раз. Однозначно цю книгу треба читати двічі, а то й тричі.

Автор радить завжди прислухатися до власного внутрішнього голосу, жити з вірою, а головне бути вірним собі, шукати радість у всьому, завжди мати при собі потішне слово і робити добро. Та ніколи не чекати подяки.

«Коли читаєш добру книгу, вона ніби тебе зчитує, входить у серце… кріпить дух і просвітлює мозок». Саме такою книгою і стане для вас роман «Криничар. Діяріюш найбагатшої людини Мукачівської домінії» Мирослава Дочинця.