В українських рушниках — душа народу, кожен з них має свою історію й долю, за ним стоїть чиєсь життя, сльози, радощі, пісні, сподівання... Рушник іде з людиною все життя — від колиски до могили. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як і без пісні, не обходяться нагородження, одруження людини, ювілейні урочистості. У нього загортали маля, що з'являлося на світ. Коли син вирушав із дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, щоб беріг від лиха. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей. „Хай стелиться вам доля рушниками!” — кажуть, бажаючи щастя.

Отже, пісня і рушник... Прекрасний пісняр А. Малишко поєднав у своєму серці ці два слова і створив поезію „Пісня про рушник”, сповнену чаруючої ніжності й простоти, задушевності й безмежної любові.

Прочитайте поезію ст.263, дайте відповідь на питання.

Робота над твором.

— Яке враження справила на вас пісня? Чи зворушила душу?

— Які роздуми і почуття викликала?

— Усно опишіть картину, яка постала у вашій уяві.

— Який мотив можна назвати провідним і чому?

— Якими талантами повинна володіти людина, щоб так писати?