Ервін Умеров народився в с. Яні-Сала (нині - Новопілля) Куйбишевського району Кримської АРСР у родині вчителів. У 6-річному віці разом із батьками хлопчик був депортований у спецпоселення Папасан в Узбецькій РСР.

Після закінчення школи Ервін працював спочатку слюсарем-арматурником на нафтопереробному заводі, потім - інспектором районного статистичного управління. Тоді ж почав публікуватися в газетах Узбекистану. Його перша серйозна публікація - у збірці кримськотатарських письменників «Дні нашого життя», надрукованій 1959 р. в Москві видавництвом художньої літератури Узбецької РСР

1960 р. Умеров вступив до Літературного інституту імені Максима Горького в Москві. Спочатку був журналістом узбецької газети «Прапор Леніна», згодом переїхав до Москви і почав працювати на Всесоюзному радіо, а з 1976 р. - старшим редактором відділу літератури народів СРСР видавництва «Дитяча література». 1966 р. став членом Спілки журналістів СРСР, 1978-го - членом Спілки письменників СРСР.

Перебуваючи в Узбекистані та Москві, зумів видати майже 50 власних художніх книжок, перекладаючи їх із кримськотатарської мови російською, окремі - узбецькою. Проте всі твори спочатку виходили друком кримськотатарською: «Хай завжди буде сонце» (1970), «Друга наречена» (1976), «До зірок» (1983), драма «Ураган» (1991).

«Ця збірка - перша після депортації, де були опубліковані твори кримськотатарських письменників. Вихід такого збірника після 15 років забуття можна було би розглядати як позитивний факт. Проте... на титульному аркуші, в пропозиції “переклад з кримськотатарської мови” перша частина слова (“кримсько-”) була заретушована друкарською фарбою. Та й у самому збірнику етнонім “кримські татари” відсутній. Згодом і Ервін Умеров, і всі кримськотатарські письменники стикалися з тим, що писати про Крим можна було тільки так, щоб не було згадок про втрачену батьківщину, депортацію і те, що є такий народ - “кримські татари”».

Гульнара Бекірова

Та найпомітнішими стали його твори про депортацію кримських татар, написані ще наприкінці 1960-х рр., але через цензуру не опубліковані. «Самотність», «Чорні потяги», «Дозвіл» були набрані на друкарській машинці, і їх передавали з рук у руки найнадійнішим людям. Уперше ці оповідання були опубліковані 1991 р. у збірнику «Чорні потяги» в авторському перекладі російською. У 2002 р. московське видавництво «Текст» перевипустило книжку Умерова «Чорні потяги», до якої увійшли ці оповідання й документальна повість про депортацію.

Умеров мріяв повернутися до Криму. Коли це виявилося можливим, наприкінці 1980-х рр. прийняв українське громадянство і щиро сподівався, що його, відомого перекладача, письменника і людину похилого віку, таки забезпечать бодай найменшим помешканням у Сімферополі.

2004 р. кримські татари, які повернулись із заслання, становили 12 % населення Криму. Та Росія як держава-правонаступниця СРСР не відшкодувала їм завданих збитків і не притягла до відповідальності винних у депортації. Кримські татари, переживши нелюдські випробування, знущання й приниження, мусили тулитися в халабудах і землянках. А 1989 р. росіяни ще й влаштували акцію протесту на півострові, вивісивши гасла «Татарські зрадники, геть із Криму!». Ситуація нагніталася, доходило до кривавих протистоянь. Кілька сутичок виникло й 1990 р. поблизу Ялти, довелося втрутитися армії. Місцева влада вкрай неохоче надавала допомогу кримськотатарським сім'ям, які повернулися додому.

Боротьба з бюрократами (причому часто - теж кримськими татарами) остаточно підкосила здоров'я онкохворого письменника. Помер Е. Умеров 24 лютого 2007 р. у Москві. Похований, як і бажав того, у Криму.

Це оповідання, як й інші твори Ервіна Умерова про депортацію кримських татар, було написане ще наприкінці 1960-х рр. У ньому наявні всі характерні риси кримськотатарської літератури: немає «ознак авангарду чи постмодерну» (В. Даниленко), натомість є занурення в менталітет і побут кримських татар, прояви «маяків» свідомості чи підсвідомості у сприйнятті світу персонажами, особлива увага до художніх деталей, насиченість подіями.

Назва твору символічна: це не лише психологічний стан старого собаки Сабирли, хворого, бездомного, уже навіть без одного вуха і хвоста, а й повна покинутість долею і крижана космічна самотність кримськотатарського народу на чужих теренах після депортації.

Охоплює оповідання дуже короткий проміжок часу - всього добу-півтори, але йдеться про жах масової депортації, руйнування рідного й неповторного світу кримських татар, жорстоких чужинців, мародерство, безвихідь, відчай. І все це передано очима собаки, який за своє життя чимало натерпівся, але такого лиха ще не бачив.

Антропоморфізм - уподібнення тварини, рослини, будь-якого предмета до людини.

Використовуючи прийом антропоморфізму, письменник наділяє свого Сабирли емоційним характером, умінням мислити , плакати, співчувати, співпереживати .

Прочитайте оповідання "Самотність" ( ст.215-217)

Напишіть характеристику образу Сабирли,відправте на перевірку