Марія Матіос
Тема нашого уроку : «Вивчення творчості непересічної особистості, буковинської майстрині слова,Марії Матіос.»
Вона сердиться,коли її називають «Стефаником у спідниці» чи роблять неправильний наголос у прізвищі її батька,яке вона носить і не поміняє за жодних умов і любовей.
Вона пише багато і по-всякому,але вона не вміє писати погано чи нецікаво. Завжди стильне,розкішне і конкурентне письмо столичної гуцулки Марії Матіос спростовує затерту аксіому про поділ прози на чоловічу і жіночу. В її художньому почерку-чоловіча мускулистість і жіноча слабкість водночас,прихована і явна філософія вікової народної моралі,зневаженої не так обставинами,як самими людьми. А впертість,з якою письменниця розробляє контраверсійну тему недавньої вітчизняної історії,-гідна заздрості.
Поетична майстерня Марії Матіос
Марія Матіос сміливо і рішуче відкинула правила політичної обережності і суспільних табу - і на свій страх і ризик здійснила жорстоку мандрівку в наше криваве і не менш жорстоке історичне пекло, у прірву, куди страшно зазирати.
«Дівчинці-буковинці було п'ять років, коли її землячка Ірина Вільде отримала Шевченківську премію. Рівно через 40 років Марія Матіос повернула цю премію на Буковину, а українському читачеві — смак щирого, але не солодкого слова» -пише П.А. Загребельний.
Марія Матіос почала писати вірші ще в молодшому шкільному віці. Спочатку вони були чисто дитячі, але досить змістовні і актуальні. Пізніше з'являються серйозніші поезії суспільної тематики, нариси із щоденного життя. Її перші твори публікувались в газетах «Карпати», «Радянська Верховина», деяких дитячих виданнях. Вперше публічного визнання талант юної поетеси Марії Матіос набув після того, як її шкільний учнівський твір, присвячений 30-річчю перемоги над фашизмом, зайняв перше місце серед конкурсних робіт у районі, області, республіці .
Школу дівчина закінчила з золотою медаллю, і, склавши на «відмінно» один вступний іспит, вступила до Чернівецького Державного університету на філологічний факультет. Тут вона продовжувала і вдосконалювала свою літературну творчість.
Закінчивши з відзнакою університет, пішла на роботу і продовжувала плідно працювати в царині поезії. Чимало віршів було вміщено в газетах, журналах, колективних збірках молодих поетів. Виходять з друку і перші власні збірки поезій. Особливим успіхом у читачів користувались «Вогонь живиці», «Сад нетерпіння» та інші. Згодом до неї приходить визнання як поетеси. Це надихає її на нові творчі злети.
Поетеса. Прозаїк. Публіцист. Лауреат обласних премій ім. Кузьми. Окремі поетичні твори друкувалися в Словаччині, Канаді, США.
«Поезія — її доля» — так без вагань заявив про новобранку поезії Петро Осадчук, благословляючи в світ її першу книжку. Час підтверджує пророчість цих слів. Поезія стала органічною і невідворотною потребою М.Матіос, постійна жага творчості — суттю її життя. Друга збірка — «Вогонь живиці» (1986) — утвердила ім'я буковинської поетеси в когорті українських поетів-«вісімдесятників». В останні роки це ім'я все частіше зустрічається на шпальтах буковинської періодики і на сторінках таких поважних часописів, як «Вітчизна», «Дніпро», «Березіль», «Сучасність» та ін.
Поетеса прагне пов'язати бурхливість сьогодення з віковими традиціями, мудрістю рідного народу, його фольклору. Її поезія глибоко закорінена в рідних горах. В інтонаційному розмаїтті віршів відчувається і шалений ритм «аркана» та «гуцулки», і протяжний звук трембіти. Образи гуцульської демонології, що легко вплітаються в метафористичне мереживо, осявають її поезію якимсь чаклунсько-казковим відблиском. У віршах поетеси трублять молоді олені і видзвонюють цвіркуни, жовто цвітуть полонинські кульбабки і пахнуть скошені трави. Природа Карпат з язичницьким зачудуванням сприймається не лише зором, а й на слух і дотик, одухотворяється.
А головне - люди, прості і мудрі, як сама природа, верховинці. Красиві й горді діти Карпат, предки й сучасники. Високістю їх духу і силою пристрасті вивіряє свої почуття поетеса. Максималізм її інтимної лірики, темпераментної і до жертовності ніжної, сягає легендарних Довбуша і Дзвінки, яких кохання піднесло понад усім — надлюдськими пересудами, над тверезим обивательським розрахунком і навіть над смертю.
Прагнення філософськи осмислити людське буття відчувається навіть у найінтимніших віршах поетеси, не кажучи вже про так звану громадянську лірику.
Самобутність поетичного голосу М.Матіос і в його широкому діапазоні: від тихого, майже безвольного у своїй ніжності ліризму — до їдкого сарказму і нищівної іронії, від оголеної публіцистичності — до витонченого модерну білих віршів. Через те такими природними у її віршах є логіка і абсурд, гнів і радість, безсилля і твердість.
Перегляньте презентацію,опрацюйте сторінки підручника 237-238, дайте відповідь на питання 2,3 ст.238