Літературне Запоріжжя як складова частина літературно-культурного розвитку - це явище багатогранне і різнопланове. Коли говоримо про літературне Запоріжжя, то перед нами постає барвиста панорама, представлена іменами непересічних літераторів: від кобзарів-ліриків, що закладали підґрунтя нашої духовності, відомих постатей в історії української науки, літератури, культури, які репрезентували наш край наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст., до молодих літераторів початку третього тисячоліття, таких несхожих на попередників, які вже встигли по-іншому осмислити сьогодення і своєю творчістю відкрити літературний процес ХХІ ст.: С.Аніщенко, М.Брацило, Г.Вівчар, П.Вольвача та ін.

(Стадніченко О.О. Історія потужної школи запорізької поезії та її сучасні напрямки: вірність своєму рідному краю та своїй рідній мові)

Сьогодні знайомимось з представником літературної Мелітопольщини - Олегом Гончаренко

Візитна картка ОЛЕГА ГОНЧАРЕНКА.

Олег Миколайович Гончаренко народився 5 серпня 1959 року в місті Теміртау (Казахстан). З 1964 року живе у місті Мелітополь Запорізької області. Здобув середню спеціальну освіту, служив в армії, багато працював фізично. Нині на творчій роботі.

Поетичною творчістю почав цікавитися дуже рано. Друкувався у журналах «Прапор», «Березіль», «Дніпро», «Донбас», «Київ», «Літературний Чернігів», альманахах «Хортиця», «Великий Луг», «Вітрила». Автор 11-ти поетичних збірок. Лауреат Обласної молодіжної премії ім. М.Андросова (1988), премії СРУ «Літературна скарбниця» (1991), Міжнародної літературної премії ім. Богдана – Нестора Лепкого(2006). Член Національної Спілки письменників України.

Вже перші публікації О.М. Гончаренка та збірка «Крони дитинства» (1988) спростовують думку про те, що до філософської лірики митцеві треба «дорости», бо це своєрідний підсумок творчого розвитку.

Друга ж збірка – «Петрогліфи» (1991) – має яскраве філософське спрямування, яке чітко прослідковується на романтичному тлі.

Ключ розуміння Гончаренком сучасності – у його художньо-історичному і філософському мисленні, у такому поетичному способі відображень реалій буття, який дає можливість сприймати красу й потворність, добро і зло, миттєвість і вічність крізь призму національного і загальнолюдського. Прагнення дійти до суті, осягнути все, що пережив наш народ, чим живе сьогодні і яким воно буде його прийдешнє, спонукає автора до усвідомлення себе не лише сином сучасності, а й сином історії: скіфом, козаком… У своїх віршах він звільняється від буденності, негараздів і од усього скороминучого - у леті розмовляє з Вічністю. Це нагадує філософську поезію В.Стуса,Л.Костенко,інтелектуальні вірші Є.Маланюка, філософську прозу Ф.Булгакова. Твори поєднують класику і модерн, постмодерн.